Українці, які донедавна володіли землею в окупованому Росією Криму, втратять свою власність. Про це свідчить указ президента РФ Владіміра Путіна, прийнятий ще 20 березня 2020-го, який набув чинності 21 березня цього року. Цим документом більшість районів півострова внесено до переліку так званих «прикордонних територій». Землею в таких місцинах заборонено володіти іноземним громадянам та компаніям. Власне, відповідно до Цивільного кодексу РФ, громадяни України мали рік, щоб продати або переоформити свою землю добровільно. Тепер же їхні земельні ділянки розпродуватимуть за рішенням суду фізичним та юридичним особам з РФ за істотно нижчими цінами. А вони як колишні власники тих наділів зможуть протягом року (!) отримати компенсацію в рублях. Звісно, без врахування інфляції, яка постійно знецінює російську грошову одиницю.
Приєднаюсь і я до всеукраїнського обговорення того «земельно-окупаційного» указу з такими своїми висновками. По-перше, РФ протягом семи років війни проти України вже переселила до окупованого Криму пів мільйона російських громадян, штучно й агресивно змінюючи етнічний склад населення. Оскільки землі на півострові на всіх не вистачає, місцевих татар та інших кримчан з українськими паспортами вирішили позбавити землі й майна. Тоді вони, на переконання керманичів РФ, швидше покидатимуть територію Криму.
І що далі? А там, скажімо, напередодні 2024-го, наприкінці терміну повноважень президента Володимира Зеленського, Росія запропонує як жест доброї волі, що забезпечить скасування антиросійських санкцій, проведення в Криму референдуму під наглядом ООН. ОПУ розрекламує цей крок як перемогу української дипломатії. На той момент етнічні росіяни, які живуть нині у так званому Кримському окрузі Росії, становитимуть понад 90 відсотків його населення. Результат волевиявлення з одним орієнтовно таким запитанням: «Ви за перебування Криму в складі РФ чи України?» можна вже тепер передбачити з надвисокою точністю. Після такого опитування, якщо не заборонити брати в ньому участь тим, хто прибув до Криму після 20 березня 2014-го, Україна не поверне АРК до свого складу вже НІКОЛИ. Це очевидно. Але влада України не робить анічого (!) в міжнародно-правовому сенсі для перешкоджання здійсненню такого вельми ймовірного російського сценарію.
По-друге, «путінський» указ про примус українських громадян до міграції з Криму через позбавлення земельних наділів і нерухомого майна Україна зустрічає відкриттям власного ринку продуктивних земель, на який матимуть доступ (у тому числі) і російські олігархи. Втім, по-третє, російські юридичні та фізичні особи навіть після семи років війни на сході безперешкодно володіють в Україні підприємствами та земельними ділянками. В тому обширі й ділянками на прикордонних територіях Запорізької, Луганської, Донецької, Харківської, Херсонської, Миколаївської областей. Де дзеркальна відповідь президента України на «земельний» указ президента РФ? А від його появи минув рік. Україна ж і далі мовчить. Хоча хтось протягом цього року й намагався побачити щось в очах В. Путіна. Але що можна угледіти в очах вбивці, як вважає американський президент.
Я працював протягом 2018–2019 років у Лисичанську, більшу частину свідомого життя проживаю в Миколаєві. Тому знаю, що зробили російські інвестори з колись рентабельними підприємствами, розташованими в цих містах. Скажімо, лисичанські пивзавод, нафтопереробний завод, склозавод, молокозавод після придбання їх росіянами перебувають у стадії ліквідації. А колись багатий стотисячний Лисичанськ агентура з РФ перетворила на брудний базар «купи–продай». Землю під цими підприємствами Україна повертатиме собі, позбавивши росіян прав власників? РНБО України та його секретар – луганчанин О. Данилов протягом 12 місяців уже вивчили указ В. Путіна №201?
А візьмімо миколаївські підприємства. Кондитерська фабрика, завод «Дормашина», Чорноморський суднобудівний завод після придбання цих підприємств громадянами РФ фактично припинили випуск продукції. Землю під ними в центральній частині обласного центру російські власники успішно продають окремими наділами під забудову. Продають фізичним та юридичним особам за ринковими цінами. Окремо варто сказати про три готелі в самісінькому центрі Миколаєва, які разом із земельними ділянками під ними теж перебувають у власності російських громадян. Вишенькою на місцевому торті є Миколаївський глиноземний завод – власність олігарха з РФ Олега Дерипаски. Цей путінський холуй перебуває під санкціями в цивілізованих країнах. Але не в Україні. Тут російське виробництво («акакатакавайна?») успішно працює без жодних санкцій, володіє тисячами гектарів землі, завдає чималої екологічної шкоди жителям прилеглих територій.
По-четверте, «гібридна війна» передбачає, що у тих громадян України, які живуть в Криму чи мають у власності кримську землю, РФ не забиратиме земельні ділянки за однієї маленької умови. Вони мають отримати друге громадянство – російське. Росія не вимагає від них відмови від українського паспорта. Навпаки – Москва гарантує нерозголошення інформації про підписку, яку українські громадяни дадуть ФСБ РФ. Робімо логічні висновки. Якщо у В. Януковича, М. Азарова, В. Литвина, І. Коломойського, В. Пінчука, В. Рабіновича. С. Льовочкіна, В. Медведчука, О. Марченко, О. Кияшко та інших РФ не відбирає кримські земельні ділянки й апартаменти, то це означає, що ці й інші нібито українські громадяни вже мають і російські паспорти.
Євросоюз не визнає указу президента В. Путіна про заборону негромадянам РФ володіти земельними ділянками в окупованому Криму і вважає, що то порушення міжнародного гуманітарного права. Це, а також «нав’язування російського громадянства є черговою спробою примусової інтеграції незаконно анексованого півострова до Росії», – вважають в ЄС. А ще принагідно вказали на те, що торік підконтрольні РФ суди на окупованому півострові видали накази про депортацію щонайменше 105 громадян України на підставі того, що вони не мають російських паспортів.
