«Закриття» телеканалів, власником яких є народний депутат України, потребує певних пояснень. Щоб обговорювати законність/незаконність зазначеного рішення РНБО України, введеного в дію указом Президента, не потрібно бути «експертом». Варто лише вміти читати.

Отже, від 14 серпня 2014 року в Україні діє закон «Про санкції». Не з’ясовуватимемо, чому протягом п’яти років правління Петра Порошенка його належно не застосовували. Це питання можна адресувати народним депутатам чи місцевим обранцям від партії «ЄС». Закон про санкції було спрямовано передусім проти юридичних осіб, зареєстрованих за межами України та фізичних осіб – не громадян України. Оскільки, мовляв, для притягнення українських громадян до відповідальності за антиукраїнську діяльність існує Кримінальний кодекс.

Та чи можна тоді застосовувати санкції проти юридичних осіб, зареєстрованих в Україні? Можна, хоча «юристи» з блоку «ОПЗЖ» вважають, що ні. Ч. 2 ст. 1 названого закону стверджує: «Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи (української – Авт.), яка знаходиться ПІД КОНТРОЛЕМ іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, ІНОЗЕМЦІВ, осіб без громадянства, а також суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність».

Усе, що виробляють проросійські депутати в Україні, пропагандисти з формально українських ЗМІ, власники підприємств, які торгують з російськими юридичними/фізичними особами чи особами, розташованими в Криму або/та ОРДЛО, дає підстави для застосування проти них санкцій відповідно до ч. 1 ст. 3: «Підставами для застосування санкцій є: дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, ІНШИХ СУБ’ЄКТІВ, які створюють реальні та/або ПОТЕНЦІЙНІ загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку…».

В цій статті є ще три частини з переліком законних підстав для запровадження санкцій, тобто позасудового покарання винних. А серед більш, як двох десятків санкцій, передбачено й таку особливу, як «позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення». Чому протягом семи років війни Росії проти нашої держави й досі не позбавлено звання «Герой України» п’ятьох колаборантів, які нині проживають в окупованому Криму та в РФ, отримавши російське громадянство? Коли буде позбавлено й високих військових звань і, відповідно пенсій 20 тисяч «українських» військових та 40 тисяч поліцаїв з «есбеушниками», котрі перейшли на бік ворога – РФ в Криму та на Донбасі протягом 2014 – 2020 років?

Дуже доречно нагадати й норми закону «Про громадянство України», який ніхто з високопосадовців України не бажає застосовувати. Для народних депутатів, суддів, прокурорів, міністрів, їхніх близьких, рідних – власників майна, підприємств в РФ, окупованому Криму та на території ОРДЛО, інших власників російських паспортів (отриманих для спрощення реєстрації речових прав в російських реєстрах та оптимізації оподаткування) нагадую такі його норми.

Ст. 1 стверджує, що в Україні існує ЄДИНЕ ГРОМАЯНСТВО. Це означає, що й на І. Коломойського, В. Пінчука, Р. Ахметова, Г. Боголюбова, Д. Фірташа, В. Медведчука, Ю. Бойка, А. Деркача, О. Дубінського, О Куницького, М. Бужанського та інших олігархів, депутатів з подвійним громадянством розповсюджується дія закону «Про санкції».

За ст. 16 головною умовою прийняття до громадянства України є НЕПЕРЕБУВАННЯ В ІНОЗЕМНОМУ ГРОМАДЯНСТВІ. Ця стаття кореспондується зі ст. 1. Громадянство України припиняється внаслідок втрати громадянства країни (ст. ст. 18, 20): якщо громадянин України ДОБРОВІЛЬНО НАБУВ ГРОМАДЯНСТВО ІНШОЇ ДЕРЖАВИ; внаслідок вступу особи на військову, державну службу іноземної держави; якщо особа, яка перебуває за межами України, не стала без поважних причин на консульський облік впродовж семи років…

І ше. Поки немає закону щодо колаборанства в умовах війни, варто застосовувати ч. 1 ст. 111 КК України: «Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, – карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої».

А насамкінець пропоную всім нашим краянам і співвітчизникам більше читати й менше слухати телевізійних балакунів, самопроголошених «лідерів громадської думки».