Поділюся з читачами «Галичини» певними спостереженнями-висновками від зіставлення деяких реалій, у яких проживають європейці, з окремими моментами української дійсності. А щоб моє порівняння було максимально коректним, обрав теж одну з доволі небагатих країн Європи – Португалію. Тим паче, що після Польщі ця країна посідає друге місце (у відсотковому вимірі до автентичних громадян) за числом мігрантів з України протягом 2018 – 2019 років, тобто ще до «ковідної ери».
Португалія нагадує нашу державу й тим, що має вчетверо більшого за населенням сусіда – Іспанію – майже точнісінько, як Україна й РФ. Кожен португалець, окрім рідної мови, чудово розуміє іспанську. Але іспанці здебільшого зовсім не володіють португальською. Погодьтесь, що це дуже нагадує українців та росіян, хоча іспанці не фарисействують, себто не кличуть португальців «братнім народом». А ще вплинуло на мій вибір і те, що португальці першими серед країн-членів ЄС спростили для українців механізм набуття португальського громадянства, причому без відмови від українського паспорта.
Подам трішки статистики для розуміння португальської дійсності на тлі українських реалій. Мінімальна зарплата в цій країні становить 740 євро на місяць. Українська ж «мінімалка» недавно досягла 6000 гривень. Задля отримання соціальної пенсії від держави необхідно мати лише 15 років страхового стажу (в Україні для чоловіків – 35 років, для жінок – 30 років). Скажімо, подружжя пенсіонерів за квартиру з двома спальнями у столиці держави Лісабоні платить 600 євро на місяць (разом з комунальними послугами). На продукти цій парі цілком вистачить 150 євро. А тепер самі порівняйте ці показники з цінами в Києві чи будь-якому обласному центрі України.
Цю інформацію ви легко знайдете в інтернеті. Там можна дізнатися й більше про реальне життя в Португалії. Натомість я хочу запропонувати порівняти те, що ніхто з аналітиків не зіставляє. Поцікавтесь, яку астрономічну суму українські платники податків витрачають на «королівське» утримання своїх експрезидентів. У найбіднішій за рівнем життя більшості населення країні Європи колишні чиновники, котрі й довели колись багату державу до стану жебрачки, разом із членами власних родин безоплатно мешкають у палацах з охоронцями, водіями, кухарями, прибиральницями. Все життя відпрацювавши на держслужбі, ці «руки, що ніколи не крали», та їхні дружини, невістки, зятьки, діти, онуки декларують мільярдні статки…
Цілковито інакша ситуація з Португалією. Візьмімо до прикладу таку видатну для португальців особу, як доктор економічних та філософських наук Анібал Сілва, 1939 р. н., котрий протягом 10 років був прем’єром, а ще стільки ж часу президентом Португалії. Крім рідної мови, цей чоловік вільно володіє іспанською, англійською, німецькою, французькою. Після закінчення політичної кар’єри португальський експрезидент і далі веде, як і вів доти, викладацьку та наукову діяльність.
Мешкає він у власному будинку разом із дружиною, в курортному містечку Кашкайш (столична агломерація Лісабона). Ні про яке службове безоплатне житло для нього як експрезидента держави (як і для всіх її колишніх чільників) ніхто ніколи й мови не заводив. Що ж фінансують для нього з бюджету країни? Зарплати водія, кухаря, робітника, прибиральниці та відеоспостереження за будинком. Коли пан Анібал разом із дружиною раз на рік залишають країну на час відпустки, держава за кордоном забезпечує пару одним (!) озброєним охоронцем. Дорослий син подружжя проживає окремо. Його імені, адреси, місця роботи не знають навіть місцеві журналісти. Жодного сприяння синові з боку батька як високопосадовця ніхто ніколи не помічав.
Ані мільярдів доларів, ані сотень підприємств, десятків тисяч гектарів землі чи автопарків коштовних авто, ані лондонських палаців чи футбольних клубів людина, котра протягом 20 років керувала європейською країною, не декларує. Бо цих неодмінних атрибутів українських олігархів від політики у А. Сільви просто немає. Але він особисто знайомий майже з усіма живими нобелівськими лауреатами в галузі економіки, літератури, щороку відвідував (до пандемії) Віденський бал та європейські кінофестивалі, у власному будинку приймає гостей з Голлівуду чи Нобелівського комітету.
Проте скоробагатькам з українськими паспортами та державними посадами стиль життя істинного європейця ніколи не зрозуміти. Вони навіть під час війни й пандемії COVID-19 не можуть ні про що замислюватись, окрім «дерибанів», «відкатів», «проплат», «офшорок», «вкусних тєм», «благодарочєк», кешу… Тому Португалія – там, а Україна – тут...
