Україна стала першою й наразі єдиною державою у світі (в такому статусі вона, мабуть, залишиться й назавжди), де ухвалили спеціальний закон «для боротьби з олігархами». Його назва звучить доволі шляхетно: «Про запобігання загроз національній безпеці, пов’язаних із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)». За коментарями речників Офісу Президента (ОП), цей закон має на меті «подолання конфлікту інтересів, викликаного злиттям політиків, медіа та великого бізнесу, й використання певними особами політичної влади для збільшення власних капіталів».
Позірно гречна мета, задекларована в цьому законодавчому акті, кардинально відрізняється від його справдешнього призначення – забезпечити обрання Президента Володимира Зеленського на другий термін владарювання. Заради цього глава держави особисто (без рішень АМКУ, правоохоронних органів, судових вердиктів) через підконтрольну йому РНБО (орган без належних для того конституційних повноважень), у позасудовому порядку, за телефонуванням з ОП, на основі лише оцінних суджень вноситиме нелояльних до нього багатіїв до переліку підсанкційних олігархів.
Або ж, навпаки, вилучатиме з «чорного» списку тих магнатів, котрі підтримують партію «Слуга народу» та юридичного власника цього бренду – нинішнього гаранта – через власні ЗМІ, доброчинні фонди, підконтрольних керівників установ, підприємств, організацій тощо…
Не чекаючи висновків Венеційської комісії чи Конституційного Суду України, варто перелічити очевидні невідповідності «антиолігархічного» закону (АОЗ) чинному законодавству. По-перше, він суперечить конкретно ст. 8, 21, 24, 64, 124 Конституції України, в несудовий спосіб обмежуючи конституційні права та свободи українських громадян, яких секретар РНБО Олексій Данілов за вказівкою В. Зеленського назве олігархами. По-друге, Венеційська комісія, очевидно, визнає, що цей закон також суперечить Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, ратифікованій Україною 24 роки тому. Зокрема, ст. 6 (право на справедливий суд), ст. 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) та ст. 14 (заборона дискримінації, в тому загалі й за майновою чи соціальною ознаками).
Втім, хоч як, а ті чотири критерії (участь у політичному житті, вплив на ЗМІ, статок, більший за 80 мільйонів доларів, контроль над бодай одним із товарних ринків), за якими на багатіїв вішатимуть ярлик «олігарх», є нечіткими. Вони створюють можливість абсолютно суб’єктивно звинувачувати багатьох українських громадян.
Щоб стати «олігархом», досить відповідати трьом із зазначених характеристик. Тож поза всяким сумнівом, сам В. Зеленський теж є тією особою, котру належить занести до «Списку Данілова». Адже бере участь у політичному житті, є власником партії та торгового знаку «Слуга народу», впливає на ЗМІ та є співвласником медіа: телеканалу «95 Квартал», шести гумористичних передач, які щотижня транслюють на українських каналах, чотирьох кінокомпаній, дві з яких зареєстровано в РФ («Липецькі фабрики ЗЕ»), серіалів «Свати», «Слуга народу», «Папик», «Одного разу під Полтавою», «Танька і Володька» та низки інших. Нині родина пана Володимира контролює товарний ринок телевізійних гумористичних послуг в Україні. А те, що статки нашого Президента давно перескочили визначений поріг – $80 мільйонів – відомо всім «блумбергам», «форбсам», а також і ФСБ, МІ-6, Моссаду, ЦРУ. Крім того, АОЗ передбачає лише дві санкції, яких В. Зеленський легко уникне під час наступної президентської кампанії: олігарх не зможе робити внески на підтримку політичних партій безпосередньо або через своїх партнерів, такі бізнесмени та їхні компанії не зможуть брати участь у приватизації великих державних підприємств. Пан Володимир і раніше не вкладав жодної власної копійки у виборчий фонд партії «Слуга народу», тож і надалі це робитимуть інші. А участь у приватизації згаданих держпідприємств братимуть зокрема й компанії його тестя – батька Олени Кияшко (в дівоцтві), дружини гаранта. Саме так, як вони виграють дорожні тендери в проєкті «Велике будівництво».
А понад усе – АОЗ ухвалили з порушенням регламенту: попри вимогу опозиції, окремо кожну правку розглядати не стали. Не послухали й Уповноважену ВРУ з прав людини Людмилу Денисову, котра заявила, що документ порушує Конституцію України, позаяк Президент та РНБО не можуть вибірково обмежувати права людини, нищити вільне функціонування ЗМІ в Україні.
А насамкінець нагадаю, що свого часу в цивілізованих країнах успішно боролися з небезпечним впливом олігархів лише за допомогою належного антимонопольного законодавства (в АОЗ АМКУ згадано лише раз) та відповідних рішень незалежних судів.
