Відповідно до результатів соціологічного опитування, яке провели Фонд «Демократичні ініціативи» ім. І. Кучеріва та соціологічна служба Центру Разумкова, 67 відсотків опитаних погоджуються з твердженням, що українцям потрібен здоровий націоналізм. З часом частка українців, які вбачають у націоналізмі необхідність, лише зростає. На 19 відсотків зросла й підтримка, порівняно з минулими роками, ролі постаті Степана Бандери.
Як російсько-українська війна змінила ставлення до українського націоналізму й чи можна вважати, що ця ідеологія нині об’єднує Україну, ставши частиною державної політики? На ці запитання газети «Галичина» в ексклюзивному коментарі відповіли політичний аналітик, виконавчий директор Фонду «Демократичні ініціативи» ім. І. Кучеріва Петро БУРКОВСЬКИЙ та політолог, науковий співробітник Київського університету ім. Б. Грінченка Олександр ПАЛІЙ.
Петро БУРКОВСЬКИЙ:
– Агресія росії значно вплинула на ставлення громадян до націоналізму. І це починаючи з 2014 року. Тобто вже 2016-го число опитаних, які поділяли думку, що українцям необхідний здоровий націоналізм, зросло до 61 відсотка, порівняно із 48 відсотками 2006 р. А сьогодні цей відсоток зріс до 67. Так російська агресія змусила людей замислитися про те, ким вони є, як казав колись Кобзар, «Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?».
Тобто ідентичність, історія, мова, культура – це великі цінності, які варто захищати, у тому числі зі зброєю в руках. Їх треба берегти, плекати, розвивати, ці цінності є засадничими, це частина громадянської ідентичності, це те, що робить людей не просто населенням, а свідомими громадянами. Тому зростання позитивного ставлення до націоналізму треба найперше розглядати як зростання самосвідомості українців.
Також я вважаю, що в нашому суспільстві трансформується саме поняття націоналізму й уявлення про нього. Тобто це вже не вузька ідеологія, яка спирається на досвід XIX чи XX століть, це вже не так про визвольну боротьбу українського народу після розпаду російської імперії під час Другої світової війни (хоча всі історичні сюжети є дуже важливими), а націоналізм нині – це більше питання про виживання й боротьбу українців за свою свободу, за незалежність, за майбутнє. Результати опитування підтвердили, що вже повороту назад не буде. Українці усвідомили себе власне українцями зі своїми унікальними історією, культурою, дивовижною мовою… І цього відчуття в них уже ніхто не забере.
Що стосується Степана Бандери, то дуже довгий час після 1991 року постаті провідників українського націоналізму XX ст. використовували і всередині країни, і ззовні для розколу українського суспільства. Передовсім через те, що самі постаті є суперечливими, історичні дані про них різні, є плюси і мінуси. І вороги України, звісно, використовували цю суперечливість і різний історичний фактаж, щоб протиставляти та розколювати українське суспільство. Досі в росії лякають людей бандерівцями, тобто плекають негативний образ. Проте своєю агресією сама російська влада доруйнувала всі міфи про український націоналістичний рух XX ст. Тепер ми бачимо, що зокрема постать С. Бандери перестає бути поляризуючою, тобто такою, що розділяє українське суспільство. Якщо ще торік третина опитаних вважала діяльність Провідника ОУН як негативну, а третина – як позитивну, то нині майже 50 відсотків позитивно оцінюють його постать. І це не тому, що люди почали більше читати чи більше дізналися про нього, а тому, що усвідомили те, про що говорили українські націоналісти у 30–50-х роках минулого століття: росія становить для України загрозу, метою росії є знищення українців. Їхні погляди виявилися правильними, а боротьба за незалежність України викликає повагу.
Це переконало, що роль історичних постатей (у тому числі Степана Бандери) є позитивною. Нині боротьба проти росії за незалежність України об’єднує українське суспільство. А система націоналістичних поглядів цілком прийнята українським суспільством. Щоправда, це не означає, що ми будемо у такому стані завжди. Війна мобілізує людей, загострює національні почуття. Після перемоги погляди стануть поміркованішими. І це закономірно…
Олександр ПАЛІЙ:
– Раніше не дуже високий рівень сприйняття слова «націоналізм» був пов’язаний насамперед з радянськими штампами і пропагандою. Водночас націоналізм і раніше більше підтримували й сприймали як патріотизм, вірність історії і традиціям, як пріоритет спільних інтересів тощо. Тобто питання було просто в таврованій назві. Сьогодні у людей настає просвітлення, вони розуміють, що у такої брехливої країни, як росія, ідеологічні штампи не можуть не бути брехливими. Тепер йде відштовхування від усього російського. Крім цього, коли люди бачать, як бреше росія про сьогодення, вони дедалі ясніше розуміють, що вона не менше брехала і про минуле.
У нас формується своє гармонійне поєднання політичного й етнічного націоналізму. З одного боку, всі розуміють, що українцем може стати будь-хто, просто захотівши цього, ставши на світлий бік історії і підтвердивши свій вибір справами. З другого боку, так само всі розуміють, що Україна – це земля українського народу, і мова цієї землі – українська.
У державній політиці нині помітний більший ухил в бік політичного націоналізму, і це нормально…
