Перлина Бойківщини селище Рожнятів – одне з найдавніших поселень Прикарпаття. Сьогодні це адміністративний центр Рожнятівського району, який приємно здивує кожного подорожника насамперед добротними вулицями, зручними хідниками, довершеністю планування й архітектурних форм, дбайливо доглянутим довкіллям селища, серед якого здіймається золотими банями духовне осердя Рожнятова – церква Різдва Христового… Про здобутки громади, потреби й перспективи розвитку селища розповідає його голова Василь МАЦЕВКО.

– Спільні зусилля громади, депутатів, членів виконкому селища як при окресленні орієнтирів і визначенні напрямів соціально-економічного розвитку, так і під час їхньої реалізації є визначальними. Добро громади завжди на першому місці, – наголошує Василь Степанович. – Так було і 2013 році, коли селищна рада разом із райдержадміністрацією провели ретельну й клопітку роботу для того, щоб ми отримали статут гірського населеного пункту. А це вилилось у додаткові преференції і доплати для жителів Рожнятова. Так є і сьогодні, коли ми разом намагаємося залучити кошти як з Державного, так обласного й місцевого бюджетів, створюємо привабливі пропозиції для інвесторів, вишукуємо спонсорів, розвиваємо місцеве підприємництво, бо лише так можна очікувати позитивних результатів у соціально-економічному розвитку селища. У депутатському корпусі селищної ради немає поділу за політичними вподобаннями чи власними амбіціями, бо всі розуміють, що насущні потреби громади можна вирішувати лише спільними зусиллями.

Орган місцевого самоврядування зосереджує роботу на функціонуванні господарки й розвиткові інфраструктури. Щиро радію, що за неповні десять років ми змогли заасфальтувати понад 70 відсотків вулиць у селищі. – Погодьтеся, це немало, особливо, коли поглянемо на місцевий бюджет, який становить шість мільйонів з лишком. А ще ми провели на два житлові масиви водогони: в урочище «Під Струтином» і на вулицю Степана Бандери, зробили капітальну реконструкцію дошкільного навчального закладу: від перекриття даху й заміни вікон до сучасного облаштування музичного залу та кухні. Тепер у дитячому садку дев’ять груп, в яких виховується 210 дітей, на черзі підготовка чергового приміщення і для десятої. Спільними зусиллями зробили капітальний ремонт дитячої Школи мистецтв, збудували стадіон зі штучним покриттям для мініфутболу та спортивний майданчик з відповідним обладнанням. Завдяки співпраці селищної ради і приватних підприємців на місці звичайної «будки» з продажу автобусних квитків постала сучасна автостанція.

Також приділяємо належну увагу впорядкуванню і прибиранню території селища, адже підтримка порядку й чистоти в нашому містечку вимагає певних затрат і розумних підходів. Для цього ми придбали спершу один сміттєвоз, згодом – асенізаційну машину, тепер взяли потужного МАЗа-сміттєвоза, впорядкували й облаштували сміттєзвалище. Зауважу, що ще 2011 року виготовили ящики для ПЕТ-пляшок і почали сортувати сміття. Зробили б більше, але все впирається у брак коштів. А загалом за останні дев’ять років на Прикарпатті вісім разів Рожнятівська селищна рада ставала переможцем та призером проектів та програм розвитку місцевого самоврядування в області, зокрема в номінаціях «Громада кращого довкілля» й «Найкраща спортивна громада».

На столі в кабінеті селищного голови розкладено карту генерального плану розвитку Рожнятова. Василь Мацевко так окреслює перспективи селища: «Ми розуміли давно, що об’єднані громади дають більше перспектив для загального розвитку. Саме тому для створення об’єднаної територіальної громади з навколишніми селами в Рожнятові ми два рази проводили громадські слухання та обговорення і надсилали пропозиції сусіднім громадам. Жодне село не відгукнулося на нашу пропозицію, хоч у кінцевому результаті виграли б усі. Наразі ми змушені орієнтуватись на власні сили. Але для нашої громади це стало черговим стимулом, щоб активніше працювати над розвитком інфраструктури селища. Для цього маємо землю й відповідну можливість розширення. Приміром, Рожнятів виділив 65 гектарів землі для будівництва сонячної електростанції. Триває процес виготовлення документації, узгодження технічних нормативів та вимог, відповідних дозволів і погоджень з державними інстанціями різних рівнів. Вже на сьогодні – це майже пів мільйона на рік надходжень орендної плати до бюджету селища. А коли сонячна електростанція запрацює, то згідно з попередніми домовленостями між селищною радою й інвестором, орендна ставка, а відповідно й надходження до селищної скарбниці зростатимуть.

Ми також розробили-підготували два нові масиви для житлового будівництва. У нас відчутний брак житла, і потрібен добрий інвестор, який збудував би хоча б два–три п’ятиповерхових будинки в Рожнятові. Маємо для цього відповідну територію в центрі міста й підведені комунікації. З огляду на те, що у зведеному минулими роками житловому будинку в селищі всі квартири розкупили, бачимо, що чимало наших людей мають відповідні кошти для купівлі житла. Тепер селищна рада – в активному пошуці інвестора-забудовника. Розглядаємо заяву кожного підприємця і не відхилили жодної. Кожна людина, яка схоче відкрити власну справу для добра громади, знайде у нас підтримку. Тим більше це стосуватиметься й потужних інвесторів з числа будівельників. Міркуємо також, що потенційному інвестору буде цікавий наш план побудови спортивно-оздоровчого комплексу».

Ці слова викарбувано на пам’ятнику полеглим воїнам-«афганцям» у Рожнятові ще 12 років тому – 21 листопада 2007 р. Вони стали для ветеранів тієї війни життєвим кредо і потужним стимулом для виживання за часів розвалу «єдіной і нєділімой родіни». Міркуємо, що їхній досвід буде цікавий і ветеранам сучасної російсько-української війни. «Афганець» Василь Мацевко з цього приводу каже так: «З Рожнятівського району в афганське пекло потрапило 144 юнаки, четверо загинуло, шестеро повернулися інвалідами. Відтоді майже 30 «афганців» відійшло у кращі світи до Бога. Такий наразі гіркий підсумок не нашої, а чужої війни… Рожнятівська районна організація Української спілки ветеранів Афганістану з початків заснування вшановує і береже пам'ять полеглих побратимів-«афганців». Щороку після заупокійної Служби Божої і поминальної панахиди ветерани кладуть квіти до пам’ятника полеглим воїнам-«афганцям» у селищі. А відтак відвідують могили, де поховані бойові побратими, провідують сім’ї загиблих і тих, хто за станом здоров’я не зміг бути особисто присутній. Також завжди зустрічаємося 15 лютого, в день, коли в далекому 1989 році закінчилась десятилітня трагічна війна в Афганістані. Напередодні відвідин могил побратимів беремо участь у літургіях і панахидах за ними, відвідуємо родини полеглих – це святе. Допомога їхнім родинам – наш обов’язок, до якого долучаються і підприємці з числа «афганців», і влада, і всі небайдужі громадяни.

А також між самими побратимами є постійна взаємодопомога й підтримка. Хлопці беруть участь у виховних заходах зі школярами і в годинах пам’яті. Багато наших побратимів брало участь у Помаранчевій революції й Революції гідності, а згодом, як волонтери, збирали допомогу і їздили з нею на фронт. Шкодуємо, що вік уже не той, та й старі рани і болячки даються взнаки».

Хоча В. Мацевко і не полюбляє про це говорити, та ми нагадаємо, що за його головування місцева Спілка «афганців» зуміла згуртуватись і стати однією з найкращих серед організацій афганських ветеранів нашого краю.