І знову над цим невеликим селом на Богородчанщині линули тужливі слова пісні видатного українського поета і прозаїка Богдана Лепкого «Журавлі» («Чуєш, брате мій»), якій дав крила мелодії його брат Левко Лепкий. З автором музики пісні, що стала воістину гімном українських емігрантів в усьому світі, уродженець Хмелівки Євген Паранюк познайомився повоєнного 1949 року, коли полишив табір переміщених осіб у Німеччині і плив пароплавом за океан.
Торік у рамках започаткованого в селі обласного літературно-мистецького і краєзнавчого фестивалю «Чуєш, брате мій» на фасаді місцевої школи було відкрито пам’ятну дошку Є. Паранюку, а також вручено відзнаки лауреатам премії його імені. Мотиви чужини, еміграції, що має нині здебільшого форму заробітчанства, визначали настрій і другого такого фестивалю, учасники якого перед тим на сільському цвинтарі поклали квіти до могили Є. Паранюка й помолилися за упокій його душі.
Тепер освітній заклад у селі отримав статус гімназії, і її директор Надія Загірняк, звертаючись до односельців і гостей свята, згадала: «Пан Євген завжди цікавився проблемами школи, де колись сам навчався, та рідного села і допомагав матеріально у їх вирішенні. Під час своїх щорічних приїздів у Хмелівку він неодмінно бував на запрошення педагогів на святах першого чи останнього дзвоника».
Модерував дійство Василь Бабій. Власне, йому належить ідея проведення фестивалю «Чуєш, брате мій», підтримана обласними організаціями національних спілок письменників та краєзнавців. В. Бабій довгі роки очолював цю школу й нині навчає сільських дітей, а крім того є редактором альманаху «Хмелівка літературна» і на фестивалі презентував його шостий випуск за 2019 р., у якому вміщено матеріали до 390-ї річниці першої письмової згадки про село і 110-річчя хмелівської «Просвіти». Саме члени цього найдавнішого українського патріотичного товариства збудували школу, котра через два роки, вже як гімназія, відсвяткує свій 100-літній ювілей. Тож один із промовців – заступник голови обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка Михайло Січка назвав Хмелівку справжнім українським селом із патріотично налаштованими й діяльними щодо розвитку його освіти і культури жителями, яке може по праву пишатися своїм уродженцем – краєзнавцем і меценатом Євгеном Паранюком.
На фестиваль завітали прикарпатські письменники Ярослав Ясінський, Марія Микицей, Лариса Колесник та інші. Зокрема привітала хмелівчан і всіх присутніх з уже другим фестивалем «Чуєш, брате мій», який за своєю тематикою є унікальним для всієї України, голова обласної письменницької організації Світлана Бреславська, а відповідальний секретар ОО НСПУ, літературний критик і есеїст Євген Баран презентував слухацькій аудиторії щоденникові медитації зі своєї майбутньої книги. Заробітчанська тематика була темою творів, які прочитали хмелівчанам поети Іван Війтенко та Іван Гаврилович, цьогорічні лауреати відповідно обласної премії ім. В. Стефаника та Івано-Франківської міської премії ім. І. Франка. Поету Володимирові Гловацькому співачки з народного аматорського вокального ансамблю «Горлиця» Саджавського сільського будинку культури запропонували стати поряд і підспівувати їм під час виконання пісень на його слова. Мистецькою окрасою фестивалю були, певна річ, і виступи місцевих аматорів – церковного молодіжного хору «Сяйво», вчительської вокальної групи «Хмелівчанка» та учнів гімназії. Дійство відбувалося прямо на її подвір’ї, тут же розмістилися на лавочках і глядачі.
Одним із контрапунктів проведеного вдруге фестивалю «Чуєш, брате мій» стало вшанування нових, яких визначили вже четвертий рік поспіль, лауреатів обласної премії ім. Євгена Паранюка. У ній, як і в написаних уродженцем Хмелівки краєзнавчих книжках, продовжується життя їх автора та мецената, котрий 2015-го відійшов у вічність. Цю премію обласна організація НСКУ, нагадав її голова Михайло Косило, заснувала спільно із сестрою Євгена Паранюка Поліною Лапчук та його племінницею Любою, котра з чоловіком і вручили відзнаки лауреатам. Нинішнього року премії удостоєні краєзнавці Михайло Дземан із Тлумача, іванофранківець Михайло Паньків та Ольга Федоришин із м. Долини.
Думками з приводу фестивалю «Чуєш, брате мій» і отримання такої престижної нагороди ділиться М. ПАНЬКІВ, почесний голова обласної організації НСКУ, викладач Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, колишній багатолітній директор Івано-Франківського краєзнавчого музею, котрий і нині продовжує там працювати:
– Хотів би нагадати з історії, що коли у XIV ст. Україна втратила свою державність і надалі перебувала в колоніальній залежності від інших держав, то українські культура й наука виживали тільки завдяки фінансовій допомозі меценатів – таких, як гетьман Мазепа, Ханенки, Терещенки та інші. А чимало галичан, котрі виїжджали на заробітки на чужину, старалися за рахунок зароблених там тяжкою працею грошей підтримати на своїй батьківщині товариства «Просвіта» і «Рідна школа», нашу духовність. Скажімо, такими меценатами зарекомендували себе починаючи з 80-х років минулого століття громадські діячі Омелян і Тетяна Антоновичі. Премії від заснованої ними фундації отримали ряд українських письменників, за її кошти відремонтовано приміщення Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, споруджено новий будинок краєзнавчого музею «Бойківщина» в Долині. До цієї плеяди меценатів належить і Євген Паранюк. Премію його імені, яку мені вручили сьогодні, сприймаю як громадське і наукове визнання моєї праці краєзнавця. Доки будуть у нас такі безкорисливі меценати, доти буде і Україна.
На прохання журналістів розповів про свою краєзнавчу діяльність і новий лауреат премії ім. Є. Паранюка М. ДЗЕМАН:
– Сам я родом з Олеші, останні десять років моєї вчительської роботи пов’язані з викладанням історії у Тлумацькій гімназії, нині я на пенсії. Краєзнавством захопився ще у 50-ті роки минулого століття. 1965-го написав і видав коротку історію рідного села. Пізніше мене зацікавила постать Івана Макуха. Вдалося натрапити на книгу спогадів, яку почав писати він, а закінчили його товариші та дочка – це видання побачило світ 1956 р. в Детройті (США). На підставі фактів, почерпнутих із того видання, документів з архівів Львова та Івано-Франківська я написав книгу «Іван Макух – міністр внутрішніх справ ЗУНРу». А після того, як вона вийшла друком, у мене народилась ідея розширити цю книгу. Тож згодом випустив ще два її доповнені видання (у співавторстві). Ми, краєзнавці, ініціювали заснування Тлумацької міської премії ім. Івана Макуха, у районному центрі тепер є вулиця його імені, споруджено пам’ятник цьому видатному діячеві Західно-Української Народної Республіки. Останнім своїм вагомим здобутком вважаю перевидання репринтним способом книги «Велика історія України» Миколи Голубця з передмовою Івана Крип’якевича, яка побачила світ 1935 р. у Львові. Я також один з авторів тритомника «Освіта Тлумаччини». Далі вивчаю історію Олеші, хочу видати мартиролог жителів цього села, розстріляних і замордованих комуністичною владою.
Голова обласної організації НСКУ Михайло КОСИЛО так підсумував святкове дійство у Хмелівці:
– Фестивалем «Чуєш, брате мій», врученням відзнак новим лауреатам премії ім. Євгена Паранюка ми знову нагадали громадськості області про цю вже історичну постать – не просто неординарну, як нині прийнято говорити, а саме визначну. Тому що, переселившись через життєві обставини за океан, пан Євген не забув рідної землі, України, а жив проблемами свого села, матеріально сприяв їх вирішенню й інших надихав наслідувати цей приклад. Власне, спочатку нам не йшлося про заснування премії його імені, а про те, щоби з волі, за бажанням літньої людини офірувати на розвиток краєзнавства частину її дуже скромних, як можемо здогадуватися, статків. Ми вирішили заснувати премію ім. Є. Паранюка, і за чотири роки маємо вже 10 її лауреатів. Щорічне вручення цієї нагороди є, з одного боку, вшануванням пам'яті краєзнавця, етнографа, фольклориста, мецената Євгена Паранюка як багатогранної особистості і як людини, а з другого – пошанівком патріархів прикарпатського і українського краєзнавства, котрі невтомним подвижництвом на цій ниві внесли і вносять свою лепту в розбудову нашої держави. Це добра нагода подякувати за титанічну працю людям, які присвятили краєзнавчій галузі все своє життя. Особливість премії Євгена Паранюка в тому, що ми щороку нагороджуємо нею краєзнавців, котрі, як і він, теж досягли вже поважного віку.
Обласна організація НСКУ нині прагне привернути увагу громадськості та владних структур до проблем краєзнавства також, серед іншого, всілякими промоціями, в тому числі врученням трьох заснованих нею обласних премій – маю на увазі і премії ім. Володимира Полєка та «Краща краєзнавча книжка року». Адже в контексті нинішнього швидкоплинного суспільного життя краєзнавство є одним із визначальних чинників формування нації, яке неможливе без вивчення попередніх сторінок української історії. Краєзнавство – наріжний камінь творення не тільки нашого сьогодення, а й нашого уявлення про майбутнє: чим глибше ми заглядаємо в минуле, тим далі бачимо і прийдешні часи.
