Найближчим часом українським захисникам на передову підвезуть зі США ще кілька комплексів новітніх РСЗВ (ракетних систем залпового вогню) HIMARS. На доповнення до тієї десятки «хімарсів», які вже «працюють» на російсько-українському фронті з початку липня, що дасть змогу наростити їхню батарею на добру третину...
Втім, уже й так наявність у розпорядженні сил оборони України (СОУ) сучасного далекобійного озброєння дала можливість поруйнувати й без того не надто надійні технологічні й логістичні ланцюжки, які росіяни вибудували на підступах до лінії фронту, що істотно ускладнило для них постачання своїх військ боєприпасами, пальним, запчастинами до техніки та продовольством. І це стало для агресора значною проблемою. Бо якщо, приміром, упродовж червня СОУ вдалося знищити вісім складів із ворожого арсеналу на сході України, то лише за перший тиждень липня – 17. Отже, такі істотні втрати ресурсів потрібно негайно поповнювати. А це вже не так просто – військові ешелони, якими рашисти підвозять усе необхідне для фронту, теж у радіусі дії «хімарсів», різного роду гаубиць та інших РСЗВ іноземного виробництва, що вже є на озброєнні українських бійців.
Як пише зокрема італійський військовий експерт Томас Тейнер, поки Україна не отримала M142 HIMARS з реактивними снарядами GMLRS великої дальності та високоточні самохідні гаубиці PzH 2000, AHS Krab і CAESAR, система постачання працювала приблизно так: у росії на поїзд завантажували від двох до чотирьох тисяч тонн боєприпасів, він прибував до України й зупинявся за 30–40 км від фронту, де боєприпаси розвантажували. Згодом передові підрозділи надсилали по них свої вантажівки.
Тепер же потяги змушені зупинятися значно далі від лінії вогню. Адже, приміром, у таких самохідних артилерійських установках, як AHS Krab, PzH 2000 і CAESAR, які передали нам західні партнери, можуть використовувати базові снаряди з дальністю польоту не лише 40 км, а й 85. Наприклад, відстань від лінії фронту до одного з таких складів під Мелітополем, в який СОУ поцілили нещодавно, – понад 60 км. До того ж обслуга цих гаубиць використовує сучасні системи управління вогнем з GPS для наведення й пошуку цілі. А скажімо, згадані GMLRS, які зберігають повну точність при пострілі до 85 км, можна спершу «приземляти» чітко куди потрібно, й аж тоді дистанційно вмикати детонатор...
Ще ніколи в Україні не було артилерії такого рівня влучності й дальності. І безумовно, образно кажучи, вона дещо «врівноважує» ті масовані артилерійські удари, що їх застосовує ворог, намагаючись зруйнувати все на своєму шляху. Й безперечно, наші удари по логістичних ланцюжках рашистів, особливо з використанням західної зброї, завдають ворогові чималих збитків. Проте до перелому в ході війни ще дуже далеко, стверджують зокрема співробітники інтернет-видання texty.org.ua, які провели власне журналістське дослідження деяких ура-патріотичних наративів на українському політичному подіумі, зіставивши їх із фронтовими реаліями.
Вони проаналізували стрічки новин за останні 133 дні й обрали понад 60 окремих меседжів, які як прогноз чи оцінку ситуації просували інформацію про «плачевний стан» армії окупанта з натяком на швидку й порівняно легку перемогу наших військ. «За нинішньої інтенсивності бойових дій росіянам буде дедалі важче воювати й інтегрувати окуповані території, бо хоча б якими не були їхні воєнні ресурси, вони все одно вичерпуються», – наводять вони зокрема таку оцінку перспектив розгортання бойових дій у нашій державі надалі заступниці міністра оборони Ганни Маляр.
А також звертають увагу на слова з інтерв’ю виданню Bild радника голови Офісу Президента Михайла Подоляка: «У росії вже недостатньо реальної боєздатності частин і сучасної техніки та високоточної зброї, вони розконсервовують зброю 1960–1970 рр.», та твердження азербайджанського військового аналітика Агіля Рустамзаде, що, мовляв, наявної техніки в росіян вистачить на місяць-два бойових дій…
«Ці повідомлення можна б назвати «оптимістичними новинами», якби такі або схожі прогнози й оцінки не давали впродовж ледь не всього часу від моменту вторгнення «ерефії» в Україну, – висновують журналісти «Текстів…». – Якщо читати лише заголовки, як це роблять багато пересічних споживачів інформації, то може здатися, що запаси росіян уже давно пора розглядати під мікроскопом. Але це не так.
Є дві основні історії, які періодично випливають у медіа, генеруючи шалений трафік для ютуб-каналів і сайтів національних та регіональних ЗМІ. На безумовно першому місці за частотою згадок – наратив про «високоточні» ракети, які в росіян «закінчуються» чи не з першого дня вторгнення. Хоча в наші міста й села досі регулярно «прилітає» з найрізноманітніших місць (з кораблів і літаків, з Чорного та Каспійського морів, з територій росії чи Білорусі) – спроби порахувати залишки, пожартувати щодо використання старих радянських запасів, спрогнозувати, на скільки днів ще вистачить ракет, – не припиняються й на шостий місяць війни. Крім ракет, у росії також, відповідно до повідомлень, «вичерпуються» вантажівки, безпілотники, солдати й офіцери, танки й боєприпаси.
Популярним у перші тижні (але іноді згадують і досі) був також наратив про швидке завершення кампанії через виснаження людського й фінансового ресурсу рашистів, їхню буцімто неготовність до довгої операції, стрімке закінчення запасів зброї, закордонних комплектуючих тощо. Звісно, чимало чого в них і справді закінчується, а про проблеми з новими вояками, охочими воювати в Україні, пишуть і самі російські ЗМІ. Проте ні за два – три тижні, ні за три – чотири місяці війна, як бачимо, через те не закінчилася. Хоча в певні періоди росіянам навіть давали «не більше 7–10 днів» і вітчизняні, й західні експерти.
А найбільш реалістичними вважають оцінки у 12 місяців або й, можливо, у кілька років. Причина – майже невичерпний ресурс ворога, передусім 5–10- кратна перевага в техніці та дво-трикратна перевага в людях, які й надалі зберігаються, тоді як про 17-мільйонний мобілізаційний ресурс московії й казати поготів. А старі радянські ракети, що їх у московитів тисячі, як свідчить практика, завдають шкоди об’єктам в Україні незгірше за сучасні високоточні».
