Децентралізація перевіряється не кількістю переданих повноважень, а спроможністю громад їх виконувати. Держава розширює зобов’язання місцевого самоврядування, проте не завжди підкріплює їх належним фінансовим ресурсом. Для Прикарпаття, де більше третини громад мають низький запас фінансової міцності, це не абстрактна дискусія про міжбюджетні відносини, а питання якості освіти й медицини, соціальної захищеності людей та здатності територій розвиватися, а не лише виживати. Адже справжня бюджетна децентралізація починається там, де кожне повноваження має чітко визначене джерело фінансування, а кожна державна обіцянка – реальне грошове забезпечення. Чи доведеться громадам Прикарпаття платити за державні обіцянки з власної кишені? Чому підвищення зарплат без належного фінансування, дефіцит освітніх і медичних субвенцій та нерівність бюджетних можливостей можуть поставити частину громад на межу фінансового виживання? Чи вистачить місцевих ресурсів на школи, лікарні, соціальний захист, підтримку військових і ветеранів?
Про фінансові перспективи громад Івано-Франківщини з огляду на ухвалений парламентом у першому читанні проєкт Державного бюджету на 2027 рік – у розмові з виконавчим директором Івано-Франківського регіонального відділення Асоціації міст України, доктором філософії в галузі публічного управління та адміністрування Карпатського національного університету ім. В. Стефаника, експертом з бюджетних питань Юрієм СТЕФАНЧУКОМ.
– Пане Юрію, які фінансові перспективи очікують місцеве самоврядування у 2027 році з огляду на ухвалений парламентом у першому читанні проєкт Державного бюджету на 2027 рік? Чи матимуть громади достатньо ресурсів для виконання власних і делегованих повноважень, утримання соціальної інфраструктури, підтримки військових, ветеранів та внутрішньо переміщених осіб? На які фінансові ризики місцевій владі варто зважати вже під час планування бюджетів на наступний рік?
– Верховна Рада України ухвалила в першому читанні проєкт Державного бюджету на наступний рік. Документ формували в умовах жорсткої економії коштів та серйозних фінансових викликів, декларуючи два ключові пріоритети: більше грошей на армію та підтримка соціальної сфери на місцях.
Аналіз місцевих бюджетів, на які лягає виконання державних завдань, чітко показує колосальний фінансовий розрив між громадами, річні бюджети яких коливаються від скромних 20 мільйонів до 5 мільярдів гривень. Саме тому під час формування головного фінансового документа країни важливо зберегти рівність. Якість медицини чи освіти не повинна залежати від громади, де ти живеш, бо прописка не робить нікого менш важливим для держави. Урядові обіцянки мають підкріплюватися реальними гривнями з держбюджету, а не ставати черговим фінансовим тягарем для громад, які й так з останніх сил вишукують кошти для виконання державних зобов’язань.
Зважаючи на реалії, головне завдання та головний виклик для місцевих влад зараз є закрити поточний рік без хвостів. Якщо невиконані зобов'язання перейдуть у наступний бюджетний рік, то вони просто паралізують нові ініціативи й стануть великою проблемою.
Саме тому наша експертиза спрямована виявити потенційні ризики, які можуть виникнути через прийняті рішення центральної влади. Важливо, щоб соціальний мінімум був однаково захищеним державою для кожного жителя, незалежно від доходів його громади.
– Які реальні фінансові ресурси отримають місцеві бюджети у 2027 році? Чи варто громадам очікувати збереження нинішньої системи розподілу ПДФО та інших податкових надходжень, чи можливі нові зміни, які можуть істотно вплинути на їхню дохідну базу?
– З одного боку, в проєкті Держбюджету є позитив, вдалося втримати додаткових 4 відсотки ПДФО (це понад 500 млн грн. для Прикарпаття) та зберегти від вилучення реверсну дотацію для шести громад (Івано-Франківська, Ямницька, Брошнів-Осадська, Бурштинська, Дубовецька, Поляницька) ще на 530 мільйонів гривень. З іншого боку, парламент відхилив правки щодо повернення «силового» й «військового» ПДФО та виділення належного фінансування на освіту й медицину. Додатково ситуацію ускладнює рішення уряду підвищити зарплати працівникам культури, соцсфери та дитсадків без закладення відповідних коштів у держбюджет, у місцевих кошторисах вже зараз бракує на це грошей. Очевидно, що такі рішення послаблюють громади, а окремі з них не зможуть покрити навіть базові, захищені статті видатків на наступний рік. Утім робота ще триває, і час переконати парламент та урядовців знайти розумний баланс у нас є, ми готові до конструктивного компромісу.
– Чи не виникає ситуація, коли держава передає громадам дедалі більше відповідальності, але не забезпечує відповідного фінансового ресурсу? Які делеговані повноваження сьогодні найбільше загрожені перетворитися на зобов'язання, не забезпечені належним фінансовим ресурсом?
– Найчастіше так і відбувається. Маємо свіжий приклад рішень попереднього уряду щодо підвищення зарплат працівникам культури (постанова № 951), дошкільної освіти та соціальної сфери (постанови № 1749 і № 1750). Усі погоджуються, що зарплати потрібно підвищувати. Але рішення ухвалюють на державному рівні, а фінансувати їх у повному обсязі вже наступного року доведеться місцевим бюджетам. Сценарій є таким, центр декларує турботу, яка автоматично стає безплатним дорученням для територіальних громад. Сподіваємося, новий склад уряду не перекладатиме власні обіцянки на місця, а надасть під них реальний ресурс вже при прийнятті і цього держбюджету.
Окрема й найгостріша проблема – на сьогодні недостатньо коштів на освіту. З 1 вересня вчителям підняли зарплати (постанова КМУ № 1078), відповідно для громад Івано-Франківщини до кінця року є потреба в понад 180 мільйонів гривень. Громади повністю підтримують державну політику, спрямовану на підвищення престижності праці вчителя, особливо в умовах воєнного часу. Водночас реалізація цих законодавчих змін створила додаткове навантаження на місцеві бюджети, й знайти такі кошти на фініші року місцевим бюджетам просто не реально. Ризики зберігаються, але віримо, що ситуацію урядовці виправлять.
– Як Держбюджет відобразиться на фінансуванні освіти, медицини, соціального захисту та інфраструктури на місцях? Які сфери можуть опинитися під найбільшим фінансовим тиском і де громадам доведеться шукати додаткові кошти?
– Головний фінансовий документ формується вже на п’ятий рік повномасштабної війни, коли запас міцності та реального фінансового ресурсу вичерпується, а власні доходи держави покривають лише близько 40 відсотків усіх видатків. На тлі скорочення міжнародної допомоги та загального зменшення доходів держбюджету, номінальне зростання видатків на освіту (+14%), охорону здоров’я (+13%) та соціальний захист (+15%) є радше інфляційною компенсацією, ніж реальним збільшенням ресурсу.
Позиція Асоціації міст України є чіткою, нам критично необхідний суворий аудит усіх державних зобов'язань, бо нинішнє навантаження ставить під загрозу два життєво важливі напрями. Найперше це освіта, яка є головним фінансовим навантаженням для громад і з'їдає близько 50 відсотків місцевих бюджетів. На громади й так переклали колосальні витрати на облаштування укриттів, оновлення харчоблоків та техніки. Але парадокс у тому, що коли громада економить кошти, невикористані залишки освітньої субвенції наприкінці року просто вилучають до держбюджету, що вбиває стимул до ефективного управління. Схожа ситуація і в медицині та соцсфері, утримання, облаштування, модернізація лікарень та оплата комуналки повністю лягають на місцеві кошториси.
Якщо державне фінансування скорочуватиметься й надалі, громадам доведеться перейти в режим виживання і паралельно активніше шукати міжнародну підтримку на укриття й енергонезалежність, а власні кошти спрямовувати суто на зарплати та тепло в школах і лікарнях.
– Що означатиме Держбюджет-2027 для фінансово слабших громад? Чи достатньо передбачені механізми горизонтального вирівнювання та державної підтримки, щоб не поглибити нерівність між громадами?
– У нашій області працює 62 громади і кожна з них робить усе можливе для своїх мешканців. Але якщо відкинути звіти й подивитися на місцеві бюджети, то понад 20 із них мають вкрай низький запас фінансової міцності. У них немає фінансової подушки чи прихованих резервів, вони працюють практично з коліс.
І саме тут видно проблему державних механізмів вирівнювання. Базова дотація, яка мала б закривати цей розрив вже не справляється і громади викручуються як можуть. А далі запускається ланцюгова реакція. Коли уряд ухвалює рішення про підвищення зарплат але не дає під це гроші, малі громади опиняються в пастці. Брати кошти просто немає де, обурені люди йдуть до місцевих рад і весь негатив падає на сільського чи міського голову, який фізично не здатний профінансувати обіцянки влади.
Нам потрібне чітке розмежування відповідальності. Усе, що декларує держава, має фінансуватися з державного бюджету, а все, що обіцяють громади – з місцевих бюджетів. Рішення мають супроводжуватися коштами!
– На що місцевому самоврядуванню варто звернути особливу увагу до другого читання Держбюджету? Які рішення парламенту та уряду громади мають відстоювати насамперед, щоб не опинитися у 2027 році з дефіцитними бюджетами, невиконаними зобов'язаннями та замороженими проєктами розвитку?
– Перш за все, ми вдячні кожному народному депутату, хто вніс поправки на захист місцевого самоврядування до проєкту Держбюджету-2027 і парламенту за підтримку частини з них. Робота триває, і Асоціація міст України подала близько сотні конкретних пропозицій у всіх сферах життєдіяльності громад.
До другого читання нам усім варто перестати дивитися на місцеві бюджети як на зручний ресурс для покриття державних політичних рішень. Громади мусять принципово відстояти збереження 64 відсотків ПДФО та вже зафіксувати, бо ці торги за 4 відсотки ПДФО кожного року перетворюється на мем. Також повне фінансування освітньої та медичної субвенцій під реальні потреби та відмову від вилучення реверсної дотації. Без цього ми просто увійдемо в новий рік із задекларованим дефіцитом та невиконаними обов'язками перед мешканцями.
Усі ми чудово розуміємо, у яких складних умовах перебуває країна і які пріоритети диктує війна. Громади налаштовані конструктивно та готові до фахових компромісів. Але місцеве самоврядування – це партнери, насамперед, які щодня вирішують прямі проблеми людей на місцях, від облаштування укриттів до світла й тепла. І чим якісніше й спроможніше громада робить це на своєму рівні, тим менше проблем і соціальної напруги виникатиме на обласному та державному рівнях. Час повертатися до чесного й відкритого діалогу.
