Нещодавно в обласній філармонії відбувся вечір пам’яті «Понад хмарами, ближче до сонця», присвячений творчості Валентина ЄМБРИКА – музиканта, композитора, поета, добровольця, захисника України – Героя, якому назавжди залишиться 24.

Оскільки він навчався у Бурштинській музичній школі з класу скрипки, виконком міськради цього міста вирішив назвати її його ім’ям. І мене особливо тішить, що відтепер музична школа в Бурштині буде імені В. Ємбрика. Бо це для мене має величезне значення. Колись зі славною родиною, в якій виріс Валентин, ми мешкали в одному будинку. І моя доля багато років була пов’язана з Бурштинською музичною школою, в якій я працював попервах викладачем, а згодом – і директором.

Ця школа – невіддільна частина мого буття, моєї пам’яті, моєї любові до музики, яку я несу крізь усе життя. Тож сьогодні особливо гостро відчуваю, якими прекрасними митями у цих стінах було наповнене щасливе дитинство Валентина! Тут він навчався гри на скрипці. Тут його руки вчилися тримати смичок. Тут він учився чути світ трохи тонше, мелодійніше, світліше, ніж інші…

І попереду в нього було все життя! Та доля його покоління виявилася іншою і трагічнішою. Коли настав час захищати Україну, Валентин зробив свій вибір. Він став на захист незалежності нашої держави, щоб і наступні покоління українців могли тримати в руках скрипку чи інші музичні інструменти. Щоб у його школі завжди звучала музика. Щоб матері чекали своїх дітей із занять у музичній школі, а не з війни.

На жаль, людина не може обирати, скільки років їй відведено. Та вона може прожити своє життя так, щоб її ім’я залишилося у віках. Минатимуть роки, змінюватимуться вчителі, виростатимуть нові покоління, а музика залишатиметься вічною. Буває, що після останньої ноти настає урочиста тиша. Для нас нині настала саме така тиша, яка говорила більше, ніж сама музика.

Є річ, яку не здатна перемогти навіть смерть. Це пам’ять. Саме вона переходить від покоління до покоління. Не лише через пам’ятники чи фотографії, а й через ім’я, яке вимовляють живі.

Тож хай відтепер кожен дитячий сміх у коридорах нашої музичної школи, кожен концерт, кожен звук скрипки, кожна мелодія нагадують нам про життя, про те, що воно триває, і пам’ять про В. Ємбрика та його музика залишаться вічними.

Валентин навчався у Бурштинській музичній школи й закінчив її. А тепер повернувся сюди своїм ім’ям – назавжди. І хай його ім’я живе не лише у стінах цього навчального закладу, а й у серцях майбутніх українських поколінь.

Світла пам’ять Валентинові! Низький уклін його родині! Низький уклін усім, хто боронить нашу славну і стражденну Україну!

Хай якнайшвидше настане день, коли наші діти триматимуть у руках лише книжки, квіти та музичні інструменти! І щоб зброя їм більше ніколи не знадобилася…