Коли 31 травня 1873 року німецький археолог-аматор Генріх Шліман виявив у пагорбі Гісарлик у Західній Анатолії блискучий скарб із майже 9 000 предметів, він був певен, що знайшов легендарне золото царя Пріама з гомерівської «Іліади». Однак знахідка, яка мала прославити його ім’я, започаткувала одну з найзаплутаніших міжнародних суперечок у світі археології, що триває вже понад півтора століття. Сьогодні у ній беруть участь три держави — Німеччина, Росія та Туреччина, кожна з яких має власні історичні та правові аргументи.

Початок історії: Шліман, контрабанда і судовий позов

Шліман, який на той час мав громадянство США та Російської імперії, знайшов скарб на території, що належала Османській імперії. Згідно з чинним законодавством, археологічні знахідки мали ділитися між дослідником і владою, однак Шліман обрав інший шлях. Він таємно вивіз золото морем до Греції, порушивши договірні зобов’язання. Коли про контрабанду стало відомо, Османська імперія подала на нього до суду. Справу врешті залагодили великою фінансовою компенсацією, яка дозволила Шліману залишити скарб собі.

Згодом Шліман передав колекцію Німеччині, і з 1882 року вона виставлялася в Берліні. Цікаво, що британський музей мав шанс придбати скарб ще в 1870-х роках. Шліман пропонував його за 50 000 фунтів (приблизно 5 мільйонів у сучасному еквіваленті), але керівництво та прем'єр-міністр Вільям Гладстон відмовилися, вважаючи ціну надто високою.

Як виглядають «Скарби Пріама»?

• Це колекція з кількох тисяч (за різними оцінками — понад 8000–10 000) предметів, переважно дрібних. Найвідоміші елементи: Золоті діадеми («велика» і «мала», які Шліман називав «прикрасами Єлени»). Велика діадема — це довга вузька стрічка з підвісками у вигляді ланцюжків і фігурок-ідолів; її носили через лоб, а бічні частини обрамляли обличчя. Існує знаменита фотографія 1874 року, де дружина Шлімана Софія позує в цій діадемі та інших прикрасах.
• Величезна кількість золотих намистин (близько 8750 і більше), сережок (у тому числі «долькові» у вигляді півкілець і «кошикові»), браслетів, кілець, ґудзиків, скроневих кілець.
• Золоті та срібні посудини: чаші (одна ладдеподібна вагою близько 600 г), вази, пляшка, кубки (у тому числі з електруму — сплаву золота, срібла і міді).
• Мідні/бронзові предмети: щит (або круглий предмет з умбоном), казанок, сокири, кинджали, наконечники списів тощо.
• Інші дрібні золоті та срібні вироби.

Таємниця зникнення і поява в Москві

Під час Другої світової війни скарби Трої зберігалися в Берліні, але в 1945 році, коли Червона армія увійшла до міста, колекція зникла. Упродовж майже п'ятдесяти років її вважали втраченою. Лише в 1993 році, після розпаду СРСР, російська влада офіційно визнала, що «золото Трої» знаходиться в Москві, у запасниках Державного музею образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна.

У квітні 1996 року музей уперше за пів століття представив 259 предметів із колекції широкому загалу. Цей крок викликав протести з боку Німеччини, яка вважає себе законним власником артефактів. Посол Німеччини в Росії Ернст Йорг фон Штудніц заявив, що експозиція мала б відбуватися у співпраці з німецькою стороною.

Позиції трьох сторін

Сьогодні конфлікт набув багатовекторного характеру. Кожна з держав-учасниць має власне бачення справедливості.

Росія відмовляється повертати скарби, аргументуючи це тим, що вони є компенсацією за колосальні втрати, завдані нацистською Німеччиною під час війни. Російське законодавство визначає ці артефакти як «федеральну власність». Керівництво Пушкінського музею наголошує, що виставка мала відкритися ще раніше, адже йдеться про «одну з найвизначніших колекцій старожитностей у світі».

Німеччина наполягає на тому, що скарб був вивезений незаконно, і посилається на двосторонні угоди, зокрема на договір 1990 року між Німеччиною та СРСР про повернення культурних цінностей. Берлін неодноразово вимагав реституції, однак переговори зайшли в глухий кут.

Туреччина, яка вважає себе правонаступницею Османської імперії, заявляє про право на скарби як на частину своєї культурної спадщини. Турецькі посадовці зазначають, що артефакти були незаконно вивезені Шліманом, а отже, не мали опинитися ні в Німеччині, ні в Росії. У 2023 році міністр культури Туреччини Нуман Куртулмуш, відвідуючи Пушкінський музей, підтвердив, що Анкара не відмовляється від своїх вимог. Начальниця відділу боротьби з контрабандою Міністерства культури та туризму Зейнеп Боз наголосила, що Туреччина повернула понад 12 000 артефактів за останні 20 років і має намір досягти успіху й у цьому питанні.

Науковий парадокс

Додає драматизму й те, що об'єкт суперечки, ймовірно, не має жодного стосунку до гомерівської Трої. Сучасні дослідження датують «скарб Пріама» ранньою бронзовою добою — приблизно 2500 роком до нашої ери, що на тисячу років старше за місто, описане в «Іліаді». Шліман, який використовував вибухівку під час розкопок, знищив ті самі шари, де могла б бути справжня Троя часів Пріама.

Суперечка навколо троянського золота демонструє, як політика, історія та етика переплітаються в долі культурної спадщини. Поки дипломатичні переговори тривають, скарби залишаються у вітринах Пушкінського музею в Москві, а Берлін і Анкара продовжують боротьбу за те, що вважають своїм. І, здається, це протистояння не завершиться найближчим часом, адже кожна зі сторін має не лише правові, а й глибоко емоційні аргументи на захист своїх претензій.