Інтернет-ресурс газети

Понеділок, 21 січня 2019 -5° Передплата

Сергій БАСАРАБ: Позиції, які Україна посіла в керівних органах Конгресу Ради Європи, – найсильніші за всю історію участі в ньому української делегації

Знаковою і результативною для України видалася 35-та сесія Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи (РЄ), що відбулася недавно у Страсбурзі (Франція). А передусім тому, що вперше від початку війни на Донбасі ухвалено на такому рівні відповідну резолюцію з проблем внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в нашій державі…

– У цьому важливому для нас документі чітко зазначено: проблема з внутрішньо переміщеними особами в Україні виникла не в результаті якихось економічних негараздів чи природних міграційних процесів, а внаслідок іноземного військового втручання та анексії Криму Росією, – розповідає постійний представник Прикарпаття в українській делегації Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи, заступник голови обласної ради Сергій БАСАРАБ. – Ми півроку працювали над тим, аби рекомендації Конгресу було розроблено стосовно не лише мігрантів і біженців, а й внутрішньо переміщених осіб, і щоби текст резолюції був саме таким, а не іншим. Так ми включили українську проблематику з цього питання в загальноєвропейський контекст, у порядок денний діяльності Ради Європи. Погодьтеся, це значний здобуток нашої делегації на форумі. Адже ми довели, що суто через те, повторюю, що Російська Федерація замахнулася на територіальну цілісність Української держави, її громадяни, не згідні жити на окупованих територіях, взялися виїжджати не лише в інші регіони, а й за межі країни. І вперше в РЄ це визнали на офіційному рівні й зафіксували в документі всеєвропейської ваги. В Європі зрозуміли, що то проблема не тільки нашої держави – дати собі раду з цими людьми: забезпечити їх умовами проживання і праці, щоби вони могли жити, заробляти на прожиття, виховувати дітей тощо, – а й усієї європейської спільноти. Ми вдячні експертам і секретаріату Конгресу за те, що врахували нашу позицію.

– Пане Сергію, як слід розуміти, така революційна резолюція Конгресу посприяє, щоб Україні надали допомогу в соціальній адаптації внутрішньо переміщених осіб…

– Безперечно. Втім, уже нині маємо певну підтримку в цій справі. Скажімо, по лінії Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства країни триває фінансування обсягом у мільйон євро як потреб ВПО, так і відновлення поруйнованої інфраструктури у визволених від сепаратистів місцевостях. Причому ці кошти надходять не лише на українські терени Донеччини й Луганщини. Вони йдуть зокрема і в Одеську, Миколаївську, Київську області та в інші регіони, де число осілих переселенців сягає 20 і більше тисяч… Звісно, тим паче ця діяльність пожвавиться тепер, після визнання української проблематики з цього питання складовою загальноєвропейської.

– Наскільки я знаю, резолюція з проблем ВПО – не єдина з позначкою «вперше» серед рішень 35-ї сесії Конгресу, що стосуються України…

– Справді, не єдина… Також, скажімо, вперше за понад тридесятилітню історію Конгресу представниця України стала керівником однієї з політичних груп Конгресу – на посаду президента «Європейської групи консерваторів та реформаторів» обрали Світлану Богатирчук-Кривко, заступника голови Рівненської облдержадміністрації. Це вагомий успіх нашої держави. Пані Світлана є членом української делегації в Конгресі місцевих та регіональних влад Ради Європи з 2008 року. Спочатку працювала в Палаті місцевих влад, а тепер представляє Палату регіонів і працює в комітеті з поточних справ. І саме вона була серед фундаторів цієї політичної групи, створеної 2013-го. Додам, що Європейська група консерваторів та реформаторів завжди одноголосно приймає рішення на підтримку України. І так, звичайно, буде й надалі. Принаймні новий президент цієї політичної групи С. Богатирчук-Кривко у своєму першому виступі в такій іпостасі наголосила, що об’єднання й надалі відстоюватиме європейські цінності та приділятиме значну увагу вирішенню проблемних питань усіх країн–членів РЄ.

Власне, мушу підсумувати, що керівні позиції, які ми посіли в Конгресі в результаті його 35-ї сесії, що була свого роду і звітно-виборною, – найсильніші за всю історію участі в ньому української делегації. Скажімо, заступником президента ще однієї політичної групи – найбільшої і потужної та впливової не лише завдяки кількості її членів – «Групи Соціалістів» обрали ще одну нашу колегу – Катерину Марченко, депутата Бердянської міської ради. Отже, Україна, по суті, ввійшла до складу керівництва двох політичних груп Конгресу із чотирьох.

А от наша Юлія Світлична, голова Харківської облдержадміністрації, за результатами цьогорічних виборів у Конгресі знову обійняла посаду віце-президента Палати регіонів. Отож вона й надалі представлятиме Україну в бюро Конгресу. Бюро – це, по суті, мозок Конгресу. Саме там формують порядок денний нових сесій, координують роботу палат і комітетів, ініціюють підготовку резолюцій, організовують моніторингові та спостережні місії тощо. Варто підкреслити, що хоча до Ради Європи входить 47 країн, місць у бюро – лише 17. І те, що Україна знову має свого представника в найвищому керівному органі Конгресу – це результат величезної роботи всієї команди: як самої Ю. Світличної, так і української делегації та її секретаріату загалом, а також постійного представництва України в Раді Європи.

Ці здобутки загалом нададуть додаткові можливості для забезпечення та просування державних інтересів України у Конгресі. А ще позитивним для нашої держави є те, що новим президентом Конгресу став шведський політик Андерс Кнапе, котрий в усьому підтримує українську делегацію, зокрема поділяє нашу позицію стосовно російської агресії. Тобто на найближчі два роки матимемо в особі керівника Конгресу свого симпатика, що, безсумнівно, дасть добрий результат для нас усіх.

– Чим іще, можливо, цьогорічна сесія Конгресу була важливою для України?

– Довелося нам почути й багато позитивних відгуків на адресу реформи з децентралізації. І це, мабуть, було єдиною темою, яку навіть наші далеко недружні сусіди в особі російської делегації намагалися не зачіпати, оскільки, очевидно, й вони не знаходять тут жодних підстав для критики. Ясна річ, що такі настрої на Конгресі надихали нас на працю. Росіяни, до речі, вже цілком інакше ставляться до нас, ніж ще рік-два тому, коли намагалися всіляко дискредитувати в особі української делегації Конгресу всю Україну. Очевидно, нарешті впевнилися, що наша команда – сильна…

А ще я відзначив би те, що вдалось істотно попрацювати з нашими партнерами – чехами, словаками, австрійцями, швейцарцями, французами з тим, аби порушити на європейському рівні проблематику гірських регіонів та депресивних сільських районів України. На наступну, 36-ту, сесію Конгресу виступимо із серйозною спільною заявою з того приводу й матимемо відповідну резолюцію форуму. А це означатиме, що в підсумку зможемо отримати певні кошти від Євросоюзу для реалізації проектів у сільській глибинці області загалом та гірській зокрема. Думаю, що за ті два роки, протягом яких українська делегація Конгресу працюватиме в нинішньому складі, вдасться у цьому ключі дещо зробити. Адже для таких цілей коштів у ЄС достатньо, і справа лише за тим, аби їх спрямувати до нас.

– Насамкінець, Сергію Михайловичу, мабуть, нашим читачам було би цікаво довідатися від Вас як безпосереднього учасника сесійних засідань Конгресу про специфіку діяльності Ради Європи зсередини, так би мовити, кухню РЄ…

– Якщо відверто, то для багатьох пересічних людей наша робота не завше є зрозумілою. Втім, далеко не всі і знають про неї. В інформпросторі явно бракує такої інформації. Через те, а це не секрет, чимало хто і скептично ставиться до участі української делегації в Конгресі. Але попри все ця потрібна робота – хай і непомітно для загалу – робиться і результати є.

Гадаю, що не зле б і внести деяку ясність у таке поняття, як Рада Європа, та участь України в її інституціях, оскільки знаю, що чимало людей, особливо молодих, студентів достеменно про це не відають. Або ж, до речі, як засвідчує практика, часто плутають, скажімо, Європейський парламент (ЄП) із, приміром, Парламентською Асамблеєю Ради Європи (ПАРЄ), вважаючи їх однією й тією самою структурою. Зрозуміло, що якоюсь мірою сприяє такій плутанині те, що Європарламент працює не лише у Брюсселі (Бельгія), а й так само у Страсбурзі, де засідає і ПАРЄ. Але все ж це різні інстанції. ЄП – законодавчий орган Європейського Союзу, який обирають громадяни ЄС і який виконує свої функції спільно з Радою ЄС та Єврокомісією. Натомість ПАРЄ – це один із статутних органів Ради Європи, яка має ширше представництво, ніж Рада ЄС, оскільки до нього входить 47 держав, у тому числі й Україна. У пленарних засіданнях ПАРЄ, яка виконує дорадчі функції та відіграє важливу роль у визначенні напрямів діяльності саме РЄ, бере участь постійна делегація Верховної Ради України з числа її депутатів. Ще один статутний орган РЄ – Кабінет Міністрів, керівний орган, у роботі якого беруть участь міністри закордонних справ країн–членів РЄ або ж їхні постійні представники.

Що ж до Конгресу, в якому беруть участь представники місцевих та регіональних влад, тобто органів самоврядування міст, селищ, областей, то ми працюємо не лише на сесійних засіданнях, а й у комітетах. Скажімо, цього року офіційному відкриттю 35-ї сесії передувала дводенна робота саме в комітетах. Це ті, сказати б, первинні ланки Конгресу, куди якраз подають пропозиції й ідеї. Їх розглядають представники політичних груп, вивчають у згадуваних вище його палатах, формулюють з них резолюції й подають на розгляд сесії. І на цьому шляху кожен делегат Конгресу має право вносити в ті документи свої корективи. Ухвалена ж резолюція надходить до Комітету Міністрів уже як рекомендація до виконання – фінансування тієї чи іншої ініціативи. Як свідчить практика партнерства країн у РЄ, це доволі дієвий інтернаціональний механізм співпраці різних держав у різних площинах під єдиним і безпосереднім патронатом Ради Європи.

Головний редактор газети "Галичина"
Сподобалась публікація? Поширте її на Facebook