В історію вітчизняного красного письменства Ольга-Олександра Дучимінська (8.06.1883 – 24.09.1988) увійшла як своєю самобутньою творчою спадщиною, так і гідною подиву нескореністю перед випробуваннями долі. Вона була не лише талановитою поетесою, прозаїкинею та перекладачкою з чеської й німецької мов, а й етнографинею, народною вчителькою та однією з подвижниць жіночого руху в нашому краї.
За вироком радянського суду, побудованим на сфабрикованому звинуваченні, ця тендітна жінка дев'ять років відбула у таборах ГУЛАГу. Втім, Господь Бог немовби в подяку за її життєві муки, терпіння й поневіряння подарував уродженці с. Миколаїв нині Львівського району Львівської області життя найдовше серед українських літераторів – померла вона у 105 років в Івано-Франківську, де у своєму помешканні прихистила її Мирослава Антонович, двоюрідна сестра Степана Бандери. Поховали галичанку-страдницю на чукалівському цвинтарі. Її постать символізує духовну стійкість, незламність українців, їхню відданість рідному слову. Тож до 143-ї річниці від дня народження О. Дучимінської фахівчині ОУНБ ім. І. Франка підготували книжкову виставку. Видання розповідають про життя і творчість, громадську діяльність, вагомий внесок письменниці у розвиток української культури. А літератори, які завітали до бібліотечної світлиці, у своїх виступах нагадали присутнім ідейно-змістові наративи її творчості. Зокрема аудіовізуальні матеріали про Ольгу Дучимінську, вшанування її пам’яті представила модератор заходу – знана майстриня слова, заслужена вчителька України, депутатка обласної ради Оксана Тебешевська. Вона написала поему «Ольга-Олександра» про мужню галичанку, яку «сибірський морок не зборов». Згадав про свою зустріч з Ольгою Дучимінською 28 червня 1988 р., менш як за три місяці до її смерті, у помешканні Мирослави Антонович завідувач Літературного музею Прикарпаття Володимир Смирнов. Поділилися думками про моральну самопожертву цієї неординарної жінки в ім'я її патріотичних і духовних ідеалів, про її творчі пріоритети заступник голови Національної спілки письменників України Ярослав Ткачівський, очільник ОО НСПУ Євген Баран, заступник голови Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка (ТОПІЖ) Василь Бабій, прозаїк Михайло Верес, поет і журналіст Іван Гаврилович.
Також вони і, звісно, вже згадана О. Тебешевська, яка є ще й головою комісії з обласної премії ім. О. Дучимінської, щиро привітали з нагородами переможців та учасників літературного конкурсу. Заснували її обласна письменницька організація і ТОПІЖ. Нових лавреатів визначили уже третій рік поспіль. Найвищу відзнаку в номінації «Проза» вручено членкині НСПУ Валентині Корнійчук із Калуша, уродженці Донеччини. Як сказала пані Валентина після отримання диплома лавреата премії ім. О. Дучимінської за книжку малої прози «У тенетах долі», для неї це неабияка честь, а з іншого боку – приємна несподіванка, бо то книжка дебютна у новій для неї, авторки чотирьох поетичних збірок, літературній іпостасі. Аж двох лавреатів премії названо у номінації «Поезія», оскільки у ще одній – «Літературні есеї» – робіт подано не було. Присуджено премію ім. О. Дучимінської за 2026 рік Юрієві Роговому, який живе на Полтавщині у с. Пироги Кременчуцького району, – за трикнижжя віршів-хоку «Мамині руки», «Пугачівський каганець» і «Петрів батіг», та Ользі Яворській із с. Тур’є Самбірського району Львівської області – за книжку «Крізь вікна печалі». На жаль, через об'єктивні обставини вони не змогли приїхати до Івано-Франківська для отримання відзнак премії.
Розширення географії цієї літературної премії, яка має обласний статус, на інші регіони не може не тішити. Бо це свідчить, що вона набуває всеукраїнського розголосу, а отже, ім'я галицької письменниці-страдниці привертає до себе увагу все нових поціновувачів її таланту, дослідників її як творчого, так і тернистого життєвого шляху. Побажала засновникам премії ім. О. Дучимінської подальшого утвердження її авторитету відзначена подякою за участь у конкурсі на цю премію Світлана Гуйтан із Медині Галицької міської громади, авторка книжки «Живоцвіт буття». Для неї й інших конкурсантів привезла сувеніри начальниця відділу культури Долинської міської громади Іванна Мельникович. О. Дучимінська близько 20 років працювала у школі села Тяпче, яке нині належить до цієї ТГ, серед його жителів дотепер живе добра пам'ять про народну вчительку.
