Влучний вислів головнокомандувача Збройних Cил України генерала Валерія ЗАЛУЖНОГО про правду як святая святих під час війни росії проти України цілковито визначив журналістську спробу написати про людину, котра зуміла зберегти в собі людяність і поєднувати її із суворими воєнними буднями.

За перемогу, здобутою й словом

...Штрихи до портрета генерала Валерія Залужного – суб’єктивні роздуми, що не претендують на вичерпність. Це – доповнення до моїх статей у «Галичині» для розуміння принципової позиції «Залізного генерала». Завдяки рішучості в діях, наполегливості в досягненні мети головнокомандувач ЗСУ й отримав такий позивний.

Перше. Журналісти на чолі з редактором медіапроєкту «Наші гроші» Юрієм Ніколовим не дали вкрасти спритникам від Міноборони шість мільярдів гривень під час закупівлі продуктів для українських захисників за завищеними цінами, зокрема яєць по 17 гривень. («Як Мосейчук і Шабанов «спалили» Коперника, або Фарс тих, котрі з «підставкою для мікрофона» – «Галичина» за 2 лютого 2023 року; «Фронт четвертої влади» – «Галичина» за 30 березня 2023 року). Чітку й виважену позицію тоді висловив головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. Він сказав: «Будь-яку інформацію про можливі прояви корупції необхідно ретельно перевіряти, їй треба давати правову оцінку й відповідно реагувати на неї».

Друге. Попри запеклі бої в Бахмуті й на всій лінії фронту генерал Валерій Залужний на сороковини гідно пом’янув усіх загиблих у Броварах 18 січня 2023 року. Разом з ним по-християнськи й по-українськи вшанувала їхню пам’ять «Галичина» в публікації про міністра внутрішніх справ Дениса Монастирського («Обпечені крила в небі вранці на Святвечір» – «Галичина» за 9 березня 2023 року).

Третє. Український гурт «Антитіла» зворушив світ героїчною піснею «Фортеця Бахмут» – відповідний кліп його учасники знімали на передовій у Бахмуті й присвятили ЗСУ. За словами соліста Тараса Тополі, головнокомандувач Валерій Залужний подякував за «правду війни». За чотири місяці кліп набрав рекордну кількість переглядів – понад 15 мільйонів («Стіни горять у бою, мамо, а я стою!» – «Галичина» за 2 березня 2023 року).

«Ціною життів найкращих ми виборюємо право говорити рідною мовою, бути українцями. Це – мова нашої перемоги!», – вважає головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. Якщо для нього «Правда – це один із найточніших різновидів зброї», то в цьому контексті повторю свій вислів, озвучений у згаданих публікаціях: «Перемога, здобута кров’ю, має бути й перемогою, здобутою словом!».

Брехня також убиває

...Світ тоне у брехні. І сплоджує її росія. Віддавна та в усьому без обмежень і кордонів. Це її сучасна зброя, яка не ржавіє, як старі танки. Словесна потвора здатна вбивати влучніше й масовіше, ніж бойові ракети. До того ж брехня є заразною: замість відсічі їй сповна, множиться сумнівна правдоподібність.

Не буду стверджувати, але генерал Валерій Залужний, можливо, тому й старається якомога менше комунікувати з медіа. Інформаційні технології дозволяють з білого робити чорне й навпаки, зміщувати дати, вмонтовувати той календар, що треба, доліплювати світлини до будь-кого і до будь-чого, маніпулювати підробними колажами... Означене ним поняття правди, винесене в заголовок цих роздумів, мабуть, відповідає моїм припущенням, що у воєнне лихоліття в нього немає часу для зайвої риторики і він, як сказав його спеціальний радник, президент Американського університету в Києві військовий ветеран США Ден Райс, є «достатньо мудра людина, щоб відволікатися від головного».

Ворога треба знищувати, а не загравати з ним

Пам’ятним і пророчим, на мою думку, є інтерв’ю головнокомандувача ЗСУ на сторінках авторитетного англомовного видання The Economist тиражем у майже півтора мільйона примірнииків, опубліковане 15 грудня 2022 року. Розмову українського генерала з впливовим світовим медіа читали й обговорювали на зарубіжних та національних інформаційних платформах.

Головна думка Валерія Залужного: «Я знаю, що можу перемогти цього ворога, але мені потрібна зброя». Він сказав, але чи почули його? Схоже, ні або не до кінця. Бо й досі партнери з Європи та США, попри запевнення, затягують обіцяну допомогу в повному обсязі вкрай важливим озброєнням для підримки України у війні з країною-агресором.

Уже стає зрозуміло для багатьох людей, котрі критично мислять, що США і загалом світ зволікають із тим, аби раз і назавжди знищити зло, яким є росія. Стільки розмов про лендліз – надання системи військової техніки, зброї, боєприпасів, спорядження?! Президент США Джо Байден підписав документ 9 травня 2022 року – у символічний день, очевидно, більше для позитивного розголосу, ніж для його реалізації. У цій ситуації, зрозуміло, вдячна Україна, яка взяла тягар страшної війни зі світовим терористом, може лише просити, що вона й робить. Інша справа – діаспора в США. Там українці з американськими паспортами вимагають від Білого дому реалізації лендлізу. Чергове пікетування з цією наполегливою вимогою заплановане на 9 липня, оскільки до 30 вересня, фіскального 2023 року, слід надати зброю Україні в рамках державної програми США або продовжити її дію на рік. Інакше можна забути про лендліз.

У названому інтерв’ю головнокомандувач ЗСУ чітко сказав: «Головне – не боятися цього ворога. З ним можна й треба боротися. Сьогодні, тут і зараз! І ні в якому разі не відкладати на завтра, бо будуть проблеми. Щоб цього досягти, потрібні ресурси».

Час підтверджує непохитне прохання генерала в інтерв’ю The Economist – своєрідному звертанні до світової спільноти. Він навів розрахунки, скільки та якої потрібно зброї, щоб визволити українські землі від окупанта. У цьому ж інтерв’ю Валерій Залужний зробив ще одну заяву, яка теж стала крилатою: «Росіян і будь-яких інших ворогів треба вбивати, тільки вбивати! І головне – не боятися цього робити. І це те, що ми робимо».

Цікаві думки «Залізного генерала» про реформування українського війська. Саме в цьому інтерв’ю він сказав, що довіряє генералам, але все ж звільнив десятьох, бо були не на своєму місці. Переконаний, що для розбудови потужних ЗСУ радянщина є найгіршою перешкодою. Командирам із радянським мисленням немає що робити в армії. Потрібні зміни у світогляді й ставленні до людей. Реформовані Збройні сили України – це принципи та стандарти НАТО.

Валерій Залужний, котрого не застала служба в радянській армії, для читачів британського видання розвинув думку, що командир і лідер – це не одне й те саме. Потрібні лідери, що означає, за його словами, «бути розумнішим, бути сильнішим, бути більш талановитим – і в такому випадку керувати людьми».

У цій розмові наш головнокомандувач розкрив себе сильною особистістю, християнином із розумінням вічних істин. «Бути нормальним завжди можна. Бути нормальним означає залишатися людиною в будь-якій ситуації. Це – найголовніше. Це релігія, яку я сповідую».

Саме в розмові із The Economist Валерій Залужний наголосив, що не треба недооцінювати ворога, щоб знищувати його. Знищувати, а не загравати з ним! Набатом звучить також його засторога про можливий новий наступ ворога на Київ. На тлі бадьорих окликів заїжджених «телемарафонів» її сприймають неадекватно. Усе ж дається взнаки пошесть виструнченої російської пропаганди, яка явно прощупується і в українському інформпросторі.

Місто Марії плаче Її сльозами

Рельєфно постає образ головнокомандувача в документальному проєкті Дмитра Комарова «Рік», що вийшов до річниці повномасштабної навали рашистів. Це авторський погляд журналіста і його команди пізнавальної програми «Світ навиворіт». Вони побували на щойно звільнених від окупантів містах, бачили їхні звірства в Бучі, Ірпені та Гостомелі, зафільмували руїни на Харківщині, Чернігівщині, Херсонщині... У зарубіжних та українських медіа є досить відгуків про цю роботу. Вона вражає масштабністю задуму, прагненням відтворити глибину людського горя, що його завдає жорстока війна. Світ побачив, як Україна бореться із загарбником і як він вбиває мирних людей, руйнує міста й села.

Дмитро Комаров бере інтерв’ю у президента Володимира Зеленського, у керівників військових та оборонних структур держави. Вважає їх історичними, бо записані й відзняті під час нашої визвольної війни. З огляду на тематичну статтю про головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного напередодні його 50-річчя я виокремила з документального фільму розмову з ним. На мій погляд, він, як завжди, щирий та людяний, вимогливий до себе й інших. Є тактиком і стратегом військової справи, вміє зосереджуватися на важливості завдань.

У кожної війни – свій масштаб. Ось цей масштаб, який розгорнувся зараз, відповідає і Першій, і Другій світовим війнам, вважає генерал. Лінія фронту розтягнулася на 3750 кілометрів. Це дуже багато. Війна в таких масштабах потребує щоденних величезних ресурсів.

З історії воєн відомо, що армії, менші за своїм військовим потенціалом, перемагали сильнішого ворога. У цій ситуації нас спонукає шукати такої ж відповіді, ділиться думками Валерій Залужний. Війна триває з 2014 року. Він знає її не з книжок. Воював. З липня 2021 року вже як головнокомандувач Збройних сил України опрацьовував тактичні й стратегічні плани. Він був готовий до того, що росія нападе. Удосвіта 24 лютого телефонував до командувачів-генералів з коротким повідомленням: «Усе, почалося». І кожен знав, що має робити за наперед продуманими планами.

...Жодні телеграм-канали, фейсбуки, навіть з найоперативнішою словесною інформацією, не дають таких відчуттів, як живе спілкування. Д. Комарову пощастило насолоджуватися цією розкішшю із Валерієм Залужним, про що сам каже. Чекав на розмову майже рік. Між ними якась особлива аура доброти. Чи не тому, що не лукавлять? Через екран б’є енергетика, бо в розмові немає фальшу. Захоплюють справжні емоції. І «Залізний генерал» не приховує їх. Вони в нього стишені, нуртують зсередини.

Аксіома: якщо хочеш знищити ворога, знай про нього якомога більше і ніколи не недооцінюй. Цю істину добре засвоїв головнокомандувач ЗСУ. Три вищі військові освіти, що здобув, – міцний сплав знань для перемоги над ворогом.

У документальному фільмі «Рік» він говорить і про те, що, попри звірства, які чинять окупанти та порушують міжнародні правила війни, треба визнати, що росія ретельно готувалася до неї, причому комплексно. Ворог також не розраховував на опір українських захисників. Через недооцінювання агресором України, що вона здатна на відчайдушний захист, йому й не вдалося захопити її за три дні, на що він розраховував. Так само загарбники не сподівалися на план ЗСУ щодо крейсера «москва» з потужним озброєнням, тому його й потоплено. Головнокомандувач Валерій Залужний переконаний, що «ворога треба знати для того, щоби його вбивати і вчитися воювати». Він бачив, що відбувалося в Сирії, що стало з Чечнею...

«Ми мали в найкоротший термін завдати противнику максимальних втрат, випустити з нього кров для того, щоб він відмовився від подальших дій на більшій території України. І це спрацювало», – чути й видно з кадру впевнений голос та рішучий погляд Валерія Залужного.

Чи плаче головнокомандувач ЗСУ? Про це відверто запитав Дмитро Комаров. Ось відповідь: «Скажу так: як головнокомандувачеві мені не хочеться зізнаватися в якихось слабкостях. Але знову ж таки, повторюю, я жива людина. Один раз я плакав, коли мама шукала свого сина. Він був пілотом і літав у Маріуполь. Коли ми з нею листувалися, в мене ще була надія. В один момент мені доповіли, що, на жаль, він загинув, його немає. І я вимушений був сказати їй. Вона надіслала смс від нього. Перед вильотом він писав, якщо його не стане, щоб знали: він нормальна людина, патріот. Коли я намагався в той момент поговорити з мамою, в мене сил не вистачило».

У ефірі тремтів голос. Так, справжні й сильні чоловіки плачуть. Не плачуть слабкодухі...

Валерію Залужному діти пишуть листи. Особливо їх «багацько», як каже він, коли адресують святому Миколаю, а вони дивом потрапляють до нього. «Читати ці листи – просто неможливо. Неможливо без сліз...» – відкриває душу журналістові. Одного разу під час зустрічі з невеликою групкою дітей до нього підійшов хлопчина чотири-п’яти років. «Здається, Ілля його звали. Він мене за руку відвів. Я хочу з Вами окремо поговорити. Нагніться, я Вам на вушко скажу:

– Ми точно повернемося в Маріуполь?

– Так.

– А коли?

– У цьому році».

Наразі те ще не вдалося. Місто Марії плаче Її сльозами й сльозами дітей, таких, як Ілля...

«Діти, що страждають від війни, – це найгірше, що може бути в обличчі війни. Це не вписується ні в яку теорію, ні в що», – вважає співрозмовник автора документального фільму.

Серце, повне людського горя

На початку травня цього року ватажок пвк «вагнер», прихвостень воєнного злочинця володимира путіна євгеній пригожин розповів російській пропаганді, що доручав своїм бійцям знищити головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, але в нього немає інформації, чи виконали його завдання. Це той самий убивця українців, який недавно влаштував цирк з походом на москву начебто проти путіна та його генералів. Цей так званий «заколот» оголив, хто є хто в світовій грі: і в Україні, й у США та Європі. Диктатор путін аплодує собі, що розіграв усіх і разом. Видається, і в США перестрахувалися, щоб пригожин не... повалив російську імперію. Не сказав нічого путнього про хитрий замисел терориста номер один у світі Інститут з вивчення війни (ISW) із США. Звично вдався до словоблуддя. Зате згодом недвозначно висловився президент США Джо Байден. Він, як пишуть американські медіа, зокрема CNN, заявив, що США та їхні союзники, а також НАТО не причетні до заколоту. Держсекретар США Ентоні Блінкен «заколотними» вихідними розіслав американським дипломатам застереження, щоб вони не давали жодних коментарів, окрім того, що «США стежать за ситуацією». Не відстав від звичної американської «стурбованості» і представник Ради національної безпеки США Джон Кірбі, котрий доніс до світової громадськості два меседжі: про захист американських дипломатів і те, «що США не причетні до внутрішніх подій у Росії» (тут з великої літери).

У цій безколірній лінії американців є і прохання до України «не завдавати ударів по території Росії (також з великої літери – О. Р.) під час заколоту». Згадала, як ті ж США в перші дні нашої визвольної війни своїх дипломатів відправили до Варшави, а не до Львова, як це зробила більшість країн. Дивує й таке: США свого часу внесли пвк «вагнер» до списку транснаціональних злочинних організацій. 27 червня вони планували нові санкції на «вагнерівців» щодо «золотого бізнесу» в Африці і... відклали. Навряд чи лише мені спав на думку злив американцями секретної інформації про контрнаступ Збройних сил України, головнокомандувачем яких є генерал Валерій Залужний. Воістину прозірливі рядки Василя Симоненка у своєму поетичному зверненні до матері-України: «Хай мовчать америки й росії, коли я з тобою говорю...».

Цей відступ потрібний для розуміння, як усякі тіктоки, ютуби, фейсбуки, канали – телевізійні й телеграмні, блогери – українські й ті, що з росії, з лав путінської агентури, спекулють на інтерв’ю Дмитра Комарова із Валерієм Залужним і заробляють на кількості переглядів. Журналіст вказав дату з’яву спецпроєкту «Рік. За кадром», що збіглося в часі з початком цьогорічного травня. Це те саме інтерв’ю, яке він записав і відзняв до річниці повномасштабної війни, тобто до 24 лютого 2023 року, але це повна версія. Наприклад, розмова з Валерієм Залужним тривала майже 50 хвилин. До документального фільму «Рік» ввійшла його частина. Тому автор проєкту вирішив подати всю розмову. Інша справа, що інформаційні кілери спекулюють на імені головнокомандувача ЗСУ, мовляв, він щойно сказав те й те і... цитують архівне інтерв’ю.

Д. Комаров у передслові до подальшої повної розмови із генералом Валерієм Залужним характеризує його як легендарну людину, якою захоплюється цивілізований світ, яка є символом незламності українського народу. Привітний, такий, що хочеться спілкуватися, приємний тембр голосу зі щирою його інтонацією.

У своєму кабінеті головнокомандувач буває дуже рідко. Каже, що майже не дає інтерв’ю. Для нього війна почалася 2014 року. 24 лютого змінилися її масштаби, побільшало роботи й відповідальності. «Але ми воювали вісім років, вони нас загартували, навчили воювати, чого росіяни не очікували від нас... Ми були морально готові вбивати ворога», – каже співрозмовник журналістові.

На війні гинуть люди, вона калічить їх. Смерті щодня, щогодини... Як із цим жити? «Залізний генерал» відповідає: «Я нормальна людина, з абсолютно нормальним серцем. І те, що емоції на обличчі й поведінці не видають цього людського болю, ще нічого не значить. Насправді серце відчуває дуже і дуже болісно... І навіть зараз... Повертаюся до телефонної книги. Там багацько записів людей, яких уже немає. Треба видаляти, але я ще не готовий до цього. Колись я, мабуть, це зроблю... Але це тільки з телефонної книги. Не вийде видалити з пам’яті, зі свого серця. Це дуже важко…».

На запитання, чому росія напала на Україну, генерал висловився так: «Відповідь дуже проста: російська федерація хоче знищити українську державність як таку. Думали, що їх тут зустрінуть із хлібом і сіллю, і на цьому українська державність закінчиться... Ворог просто вбиває українців. Суть війни в тому: якщо ми не знищуємо ворога, то будемо знищені ми... Дивно, що це відбувається в ХХІ столітті... Ми будемо воювати до останньої краплі крові. Іншого в нас немає».

За словами головнокомандувача, йому інколи ставало важко. Але разом з командувачами шукали варіанти для виходу із ситуації, оперативно змінювали неефективні методи з метою відпрацювання повного комплексу військових дій.

Вдалося змінити конфігурацію протиповітряної оборони, задіяти інший потенціал для досягнення успіху. Колись, вважає він, буде можливість повніше про це розповісти. Зараз головне – перемога.

Війна для військових триває, ще раз повторимо, з 2014 року. Особисто для нього запам’яталося 24 лютого вже згадуваними дзвінками до всіх командувачів зі словами: «Усе, почалося». Коли чув у відповідь про розпочаті дії, то казав: «Ти знаєш, що робити». «Другий момент, який запам’ятав цього дня, – це те, що вночі отримав телефонний дзвінок від людини, яка мені не дуже приємна. Дзвінок був з-за кордону. Ця людина попросила вибачення... І далі розпочалася звичайна командирська робота, звичайні командирські будні із безсонними ночами, із нервами. Була звичайна чоловіча робота».

Обіцяє колись розповісти про це детальніше. І про нічний дзвінок також. Не хоче нашкодити тій людині, бо вона попросила в нього вибачення.

З огляду на всі реалії тоді був єдиний варіант: «у найкоротший термін завдати противникові максимальних втрат, випустити з нього кров...». Це й зробили українські захисники, чим унеможливили взяття України впродовж трьох діб. Росія – країна-загарбник, країна-агресор, хоче зробити так, «щоб наша земля ніколи не була родючою». Після цієї думки Валерія Залужного уявила наші чорноземи, які, за оцінкою фахівців, треба розміновувати щонайменше 30 років.

«До перемоги ще дуже й дуже великий і складний шлях, – каже людина, добре обізнана у військовій справі. – Упевнений, Бог буде на нашому боці, Бог буде з нами. І ми обов’язково переможемо. Нас тримають українські люди, український солдат, український сержант, український офіцер... Це єдиний феномен, який дозволяє битися дотепер, – український народ. Наші перемоги здобуті життями українців».

Цікаві думки військового стратега про острів Зміїний. Укотре Валерій Залужний наголошує на героїзмі й мужності українських захисників. Укотре також нагадує, щоб перемогти ворога, треба мати ресурси. Укотре каже, те, що робить росія в Україні, – це геноцид.

Головне також – «змінити культуру Збройних сил України», вважає їх головнокомандувач. Радянщини в нашій армії треба позбуватися якнайшвидше, хоча, визнає, це непросте завдання, бо вона закорінювалася десятиліттями. Те, що ми зараз не такі, як збройні сили росії, це для нас «плюс», вважає український військовий будівничий. І мета одна – побороти сильного ворога.

У ЗСУ знають, якщо генерал помітить якісь прояви радянщини, то «він довго розбиратися не буде».

Думкою про те, що головнокомандувач «не перевантажує свій мозок» інтернетівським мотлохом, він засвідчує, що йдеться не лише про меми, а й почасти дає зрозуміти про свою непублічність та недовіру до різноманітних інформаційних платформ. Їх ой як «багацько» існує з метою заробляти гроші на брехні, на шуканні сенсацій, яких немає, на придумуванні їх.

Пісні, картини, графіті, книги... Чи встигає за цим усім? Ні, й не намагається, бо – війна, і часу на все немає. Встигає переглядати те, що друзі надсилають на номер телефону.

Генерал рідко бачить родину ще з 2014 року. І вона, за його словами, вже звикла до цього.

Як сприймає те, що ворог поважає його як талановитого головнокомандувача ЗСУ? У таких випадках відповідає: «Я просто роблю свою роботу, і не більше того. Ніяких емоцій, ніяких відчуттів – робиш те, що маєш робити». Він не дивиться виступи путіна, не читає його звернень. У росії є одна людина, яку він читає. Це – валерій герасимов, начальник генштабу росії. Ворога не можна недооцінювати. Це – сильний ворог, якого треба знати, щоб перемагати.

Автор проєкту «Рік. За кадром» не міг оминути запитання про рейтинги. За його інформацією, ЗСУ були на 25-ому місці, а через рік уже на 15-ому. Відповідь коротка й зрозуміла: «До всіляких рейтингів ставлюся вкрай негативно. «Рейтинг» – слово, яке ненавиджу. Війна гартує ЗСУ. Солдати, сержанти, офіцери, генерали – всі разом роблять надскладну, але важливу справу для держави. Зі своєю армією хай росіяни самі розбираються. Якою вона є: другою за рейтингом чи іншою, нам треба її знищити».

Російсько-українська війна – масштабна. Українці чинять опір сильному ворогу. Світ захоплюється і вже повторює за нами: «Слава Україні!» – «Героям слава!». Генерал Валерій Залужний упевнений: «Наша перемога – це звільнення всіх окупованих територій України. Але цього замало. Україна має зробити все, що розпочалося 24 лютого 2022 року, ніколи в житті не повторилося. Має бути така військова інституція, яка ніколи не дозволить росіянам повторити це. Перемога для нас – це звільнена територія і потужні надсучасні Збройні сили України, які не дадуть можливості російській федерації повторити те, що відбулося і відбувається зараз. Оце і є перемога. Саме такою має стати Україна, щоб ворог знав, що її не можна чіпати. І ми це вже робимо. Допомагають партнери. Питання – ресурси і час. І все це можна зробити і треба робити. Нам допомагає цивілізований світ, щоб ми могли себе захистити. Українці – прекрасні люди».

Дух бойового українства

Коли розшифровувала інтерв’ю Валерія Залужного з документальних фільмів Дмитра Комарова «Рік» та «Рік. За кадром» (як правило, роблю це самостійно, не користуюся технічними й чужими послугами), то диктофонна доріжка вимальовувала «хвилі» потужностей звуку. Так, він різний, а це означає справжній. Бо, як головнокомандувач ЗСУ сам каже, він – жива людина.

Запам’ятала прощання генерала з нашим земляком-галичанином 27-річним Героєм України Дмитром Коцюбайлом («Да Вінчі») – командиром Першого ОМБ «Вовки Да Вінчі», котрий загинув 7 березня цього року в Бахмуті. Головнокомандувач прикляк над домовиною славного українського воїна і в нього були сльози на очах. Потім він підійшов до мами Дмитра Оксани Коцюбайло та його нареченої парамедикині ЗСУ Аліни Михайлової, що стояли разом, і також перед ними прикляк на коліна. На знак подяки, на знак поваги за сина, за українського захисника.

Дмитро Коцюбайло захищав суверенітет України з 2014 року на той час у складі ДУК «Правий сектор». У Києві останню честь Дмитру Коцюбайлу віддали президент України Володимир Зеленський, вищі військові керівники України. Восени 2021-го в залі парламенту керівник держави і верховний головнокомандувач Збройних сил України Володимир Зеленський вручав йому орден «Золота Зірка». Цю найвищу державну нагороду чіпляв на військову форму молодшого лейтенанта головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. На грудях молодого бійця вже сяяв орден «Народний Герой України» – неурядова військова відзнака з червоно-чорною стрічкою.

Ще один штрих до портрета генерала Валерія Залужного. У січні цього року New York Times розповіла про спадок для головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного в мільйон доларів США, який заповів йому громадянин Америки з України Григорій Степанець. За радянського союзу він підписав листа на підтримку дисидентів, за що українського патріота переслідував кдб. Працював у науково-дослідному інституті в москві. Його звільними за сфальсифікованим приводом. 1989 року Григорієві Степанцю вдалося виїхати до Америки, де працював розробником програмного забезпечення в Microsoft. Генерал Валерій Залужний не був родичем покійного. Це, як писали американські та українські медіа, – «добрий жест українця із США на підтримку України та її армії». Ці гроші в повному обсязі головнокомандувач ЗСУ переказав на спецрахунок Національного банку України для збору коштів на потреби армії, що підтверджує SWIFT-повідомлення банку від 5 січня 2023 року.

До портрета «Залізного генерала» нове вкраплення додав інформаційний привід про те, що на його бронежилеті помітили патч (латку) з персонажем із культової фантастичної медіафраншизи «Зоряні війни». Ця деталь збурила любителів імітаційних жартів. До того ж усі побачили на стіні великий календар із датою...

У розбудові ЗСУ важлива роль належить повній зміні символіки з радянської на українську. Цим займається головний спеціаліст відділу військової символіки апарату головнокомандувача ЗСУ Олексій Руденко. Він є автором президентських булави, штандарту та круглої печатки, а також окремих орденів. Художник виконав сотні графічних ескізів для знаків розрізнення в армії з постійним українським символом – тризубом. У нових шевронах Олексій Руденко передає бойовий дух українства, його звитяжність. Система знаків розрізнення відповідає європейським нормативам і стандартам НАТО з основою українських військових традицій. Головнокомандувач ЗСУ запровадив присвоєння шевронів для військових частин. Наразі жодна армія світу не має такої палітри художнього оформлення своєї ідентичності, як це робить Україна. На жаль, війна дещо уповільнила ці процеси.

30 квітня 2023 року став пам’ятним днем для Львова. Так вважає міський голова Андрій Садовий. Цього дня до міської ради завітав головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний після зустрічі з верховним головнокомандувачем Об’єднаних Збройних сил НАТО в Європі генералом Крістофером Каволі. Український генерал обговорив з ним важливість вчасного постачання достатньої кількості боєприпасів та техніки для України. Він також разом з керівником Львова побував у Національному реабілітаційному центрі «Незламні», сказав, що було б добре, якби кожна територіальна громада мала центри для реабілітації українських захисників. Про Національний реабілітаційний центр «Незламні», чи не єдиного в Європі найкращого за динамічним розвитком сучасних медичних технологій, читачі «Галичини» мали можливість ознайомитися в моїй статті «Обличчя війни з очима, що виймають душу» за 16 лютого 2023 року.

«Там, де ми, там – Україна!» – це про Збройні сили України. Справедливо і заслужено! З Валерієм Залужним!

Снарядів, літаків і терпіння, щоб перемагати

До джерел для моїх спроб означити штрихи до портрета головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного, якими послужили зокрема його інтерв’ю британському виданню The Economist (15 грудня 2022 року) та журналістові Дмитру Комарову для документальних фільмів «Рік» і «Рік. За кадром», відзнятих до річниці повномасштабного вторгнення російської навали в Україну, додалася його нова розмова на сторінках американської газети The Washington Post, надрукована 30 червня 2023 року.

Відомо, що В. Залужний рідко комунікує з медіа. І на це є причини, про які він вказував у The Economist та згадуваному українському телевізійникові. У «Залізного генерала» мала бути надзвичайна мотивація для спілкування із американською журналісткою Ізабель Хуршудян. Найтиражніша щоденна газета, не раз нагороджена престижною Пулітцерівською премією, провідну тему розмови окреслила в заголовку – «Головний український генерал Валерій Залужний хоче снарядів, літаків і терпіння». Одна з двох світлин, уміщених у The Washington Post, підсилює тон розмови. В очах головнокомандувача – біль і страждання всієї України. Він виснажений, втомлений, але нескорений. Як йому важко! Очі світяться сльозами... У портреті передано гаму почуттів і відчуттів, позначених війною.

Це світлини української військової фотографки Оксани Парафенюк. Вона документує страшну війну, воєнні злочини окупантів. Учасниця міжнародних фотовиставок нагадує світові: «не можна забувати те, що відбувається в Україні».

В ексклюзивному інтерв’ю й світлині, на мій погляд, – вся сутність «Залізного генерала», його віра в неминучу перемогу українського народу в жорстокій війні. Віра, попри плетива подій з правдою навиворіт, що заважають якнайшвидше знищити ворога. Фотопортрет головнокомандувача з камери Оксани Парафенюк, який облетів світ, на мою думку, ввійде в історію як образ українського мужнього генерала з великим серцем. Її робота в момент донесення звернення до світової спільноти в час війни мала б бути оцінена фахівцями якнайкраща й отримати міжнародну професійну відзнаку. Сподіваюся, так і буде. Іще до вручення українським військовим фотографам Євгенові Малолєтці та Мстиславові Чернову 8 травня 2023 року в США Пулітцерівської премії за світлини з героїчного Маріуполя для Associated Press я вважала, що їхні та інших військових фотографів документальні свідчення варті високих професійних відзнак. Так і сталося («Божа осяйність у пеклі війни» – «Галичина» за 23 лютого 2023 року).

Терпіння – одна із християнських чеснот. У кого є терпіння, той зможе отримати все, чого він хоче. Якщо в інтерв’ю The Economist та Дмитру Комарову генерал Валерій Залужний про постачання обіцяної зброї Україні для війни з росією як світовим агресором казав, що вона потрібна «тут і зараз», бо зволікання шкодить спільній меті – перемагати ворога, гнати його з української землі, то в розмові у The Washington Post головнокомандувач ЗСУ так само впевнено й наполегливо каже про потребу зброї, але конкретизує адресата звернення та посилює риторику відповідно до воєнного стану. На тональність розмови, що, як повідомили в газеті США відбулася в середу 28 червня цього року в Києві, схоже, вплинула і спроба військового заколоту попередніми вихідними в росії з цирком тирана путіна в одній ролі з убивцею українців ватажком «вагнерівців» євгенієм пригожиним. Розрихлені думки в оцінці хитросплетінь путін-пригожин як у США, так в Україні прорвали стримане терпіння, і головний український генерал сказав те, що сказав, що мав сказати, щоб укотре почув увесь світ.

Не забуваймо, що війна в Україні

Інтерв'ю щоденній американській газеті – менше за обсягом, ніж два згадувані. Як завжди, він чітко й лаконічно нагадує про найголовніше: в Україні – війна! Американські журналісти й розмістили розмову під рубрикою «Війна в Україні». Це для тих, хто, можливо, забуває, що гинуть українці в кровопролитній битві з росією, яка розкрила імперську пащу, щоб проковтнути не лише Україну.

Потрібно більше зброї. Про це постійно говорить не лише генерал Валерій Залужний. Щодня нагадує про потребу в ній для справедливої перемоги верховний головнокомандувач ЗСУ президент Володимир Зеленський. Говорить усім, хто хоче слухати і чути для боротьби з країною-агресором.

The Washington Post нагадала своїм читачам про телефонні розмови двох генералів – українського Валерія Залужного та американського Марка А. Міллі, про вислів нашого головнокомандувача «тут і зараз», коли мова йде про постачання зброї.

Якщо «Залізний генерал» і вирішив порушити публічне мовчання, то лише, припускаю, з однією метою – сказати так, щоб почули. Це непросто докір, а переконлива вимога-прохання. Це тепер. Доти ж було прохання-вимога. Сам час змістив акценти терпіння-чекання... Аргументація очевидна: західні партнери ніколи, за переконанням Валерія Залужного, не розпочинали б наступ без переваги в повітрі. А в Україні досі немає обіцяних винищувачів F-16, які навряд чи надійдуть до осені. І це, як вважає він, у кращому разі.

Як і британському виданню The Economist, так тепер американському The Washington Post він наголосив, що ворог є сильним, який переважає в озброєнні та живій силі. Його дивує і навіть злить, що за цих реальних обставин західні офіційні особи та військові аналітики публічно висловлюються про повільність контрнаступу ЗСУ. Більше того, в Україні кожний свіжоспечений блогер чи експерт говорить про контрнаступ так, якби йшлося про якийсь наспіх згромаджений виступ на сцені зі суфлерами. За словами нашого генерала, навіть якщо щодня українське військо просувається на 500 метрів – це добре. «Це не шоу, – заявив головнокомандувач ЗСУ, – Це не шоу, яке весь світ дивиться і на яке робить ставки чи щось таке. Кожен день, кожен метр дається кров'ю». У цьому контексті він додав: «Без повного постачання зброї ці плани взагалі неможливі. Але вони виконуються. Можливо, не так швидко, як хотілося б учасникам шоу, спостерігачам, але це їхні проблеми».

Коли генерал Валерій Залужний спілкується телефоном з американськими колегами – з окремими є домовленість бути на зв’язку по 24 години на добу без вихідних, то розуміє, що від них не все залежить. Приймають кінцеві рішення інші.

Зболено прозвучало й таке: «Якщо я не отримаю 100000 снарядів за тиждень, 1000 людей загине».

Ситуація надкритична. Відома історія з підготовки українських пілотів. Навіть вона затягується! Причому за надуманими причинами. У той час кращі з них, відібрані для навчання, гинуть...

Викликає справедливе занепокоєння заява генерального сектетаря НАТО Єнса Столтенберга, що «обсяг витрат Україною боєприпасів значно перевищує наш обсяг їх виробництва». З цієї заяви, як розуміє головнокомандувач ЗСУ, що «боєприпасів може бути ще менше, через що війна буде тільки затягуватися».

Послідовність дій нашого генерала

Про послідовність слів і дій генерала Валерія Залужного можна пересвідчитися найкраще з інтерв’ю Дмитрові Комарову, відзнятому на відео. Читачам «Галичини» легше порівнювати, позаяк його розмови подано під одним заголовком у статті.

Українська армія вперше отримала західні танки «Леопард». Ці потужні машини дебютували на полі бою. Головнокомандувач визнав, що декілька знищено. У манері розумного й м’якого гумору він сказав: «Ми не змушували «Леопардів» кататися на парадах і фотографувати з ними політиків чи знаменитостей. Вони надійшли сюди на війну. І «Леопард» на полі – це мішень».

Зі знанням справи і водночас із болем український генерал поділився й такою думкою: на командному пункті з екрана він бачить авіацію країн НАТО на західному кордоні України, свої літаки в небі над Україною і російські – на східних краях. І логічно запитує: «Скажімо так, кількість літаків, які чергують біля наших західних кордонів, перевищує кількість російських літаків, які руйнують наші позиції. Чому ми не можемо хоча б третину звідти перемістити їх сюди?».

Дотепно завважив головнокомандувач і щодо кількості бойових машин: «Мені не потрібно 120 літаків. Я не збираюся погрожувати всьому світу. Було б достатньо дуже обмеженої кількості. Але вони потрібні. Бо іншого шляху немає. Тому що ворог використовує зброю іншого покоління. Це все одно, що ми б зараз пішли в наступ з луками та стрілами...».

У нього також є чітке бачення ролі рашистського керівника «вагнерівців» євгенія пригожина у звірській ненависті до України разом із воєнним злочинцем путіним. Що вони зробили з Бахмутом? Зрівняли із землею. А стільки українців полягло там! «Залізному генералові» тепер треба, можливо, очікувати нову додаткову ворожу загрозу своєму північному кордону, позаяк частина найманців-головорізів євгенія пригожина перебазувалася туди. «Наше завдання – підготуватися до найгірших і найможливіших сценаріїв. І ми намагатимемося мінімізувати можливі наслідки того, що може бути», – сказав український генерал.

Мова йшла і про ядерну загрозу. Про неї, як і про контрнаступ, хто тільки не розказує – і в соцмережах, і в різного штибу зарубіжних та вітчизняних розвідувальних агенціях, штабах... Каламутний потік перенасичують «телемарафонівці». Валерій Залужний усвідомлює загрозу, але каже: «Мене це зовсім не зупиняє. Ми робимо свою справу. Всі ці сигнали чомусь надходять ззовні. Ну що, нам здаватися?», – запитує головнокомандувач ЗСУ.

Інтерв’ю для The Washington Post – ще один штрих до портрета українського генерала Валерія Залужного. Разом зі снарядами та літаками він просить терпіння у західних партнерів, а також українців. Того терпіння, яке перемагає зло. Бо немає і не може бути рівності між добром і злом. Добро, як і правда, завжди перемагають. Історія викриє всю брехню всіх і про всіх. Викристалізується правда кров’ю українських захисників. Кров’ю і словом! Чистими помислами в обороні України головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного.

Післяслово

500-й день нашої визвольної війни з російськими окупантами збігся із 50-річчям головнокомандувача Збройних сил України генерала Валерія Залужного (8 липня). Штрихи до його портрета на сторінках газети («Галичина» за 6, 13 й 20 липня) – скромний подарунок «військовій людині з великим серцем» від її читачів. 

Україна карбує кров’ю свою історію. Її сьогодення вписує генерал Валерій Залужний. Також кров’ю! Кров’ю українців, котрі боронять рідну землю від озвірілих московитів. 

Хроніку та зміст інтерв’ю головнокомандувача ЗСУ для британської газети The Economist 15 грудня 2022 року, для українського журналіста Дмитра Комарова до річниці повномасштабного вторгнення загарбників і для американського видання The Washington Post 30 червня цього року зі спробою проаналізувати їх доповнимо найістотнішою думкою українського військового стратега з його розмови з американською журналісткою Ізабель Хуршудян у тому ж The Washington Post через два тижні – 14 липня. Валерій Залужний сказав світові й Україні головне. Перше: «Щоб урятувати свій народ, чому я повинен питати в когось дозволу, що робити на території ворога?». Друге: «Це наша проблема, і нам вирішувати, як убити цього ворога. На його території можна і потрібно вбивати на війні!». Третє: «Якщо наші партнери бояться використовувати свою зброю, то ми вбиватимемо своєю!».

Американська колега переказує розмову з головнокомандувачем ЗСУ, записану в Києві, і наводить його пряму мову, яку цитують світові та українські медіа як важливу новину. США бояться ескалації війни з росією, кажуть, що зброя, надана ними, не може бути використана для ударів по території росії. «Мені чомусь доводиться думати, що мені там нічого не дозволяють. Чому?  Тому що путін... застосує ядерну зброю? Дітям, які вмирають, байдуже...».

Це не емоції нашого «Залізного генерала», а його рішучість. Рішучість військового, який є професіоналом і патріотом України! Повернення Криму також підтвержує справедливі наміри переможного здвигу українських захисників. Той же Захід чомусь хвилюється, якою буде відповідь путіна, якщо ми зі зброєю сягнемо півострова. Валерій Залужний чітко заявив: «Як тільки в мене будуть засоби... Я все зроблю! Мені начхати – ніхто мене не зупинить!»

Україна переможе! Попри те, що окремі світові керманичі, схоже, бояться, аби росія не програла в цій війні... Війні, справедливій для нас, де кожний метр священної нашої землі відвойовуємо, просуваючись мінним полем...