У парламенті готуються розглянути законопроєкт, який дозволить запровадити у державі тотальну систему відеомоніторингу публічних місць. Принаймні 3 вересня ЗП №11031 «Про єдину систему відеомоніторингу стану публічної безпеки» внесли до порядку денного сесійного засідання Верховної Ради.
Більше того. Як повідомив Сергій Іонушас, голова правоохоронного комітету ВР, через який проходить цей ЗП, на базі Ситуаційного центру МВС уже презентували «практичну складову потенційних можливостей системи відеомоніторингу в правоохоронній сфері». Тобто, за його словами, механізм для глобальної фіксації стану правопорядку в режимі реального часу вже створено, визначено його особливості та задано алгоритм роботи, вивчено здатність запобігати адміністративним і кримінальним порушенням чи реагувати на них. І тепер справа лише за тим, аби узаконити цілодобове стеження за середовищем проживання українців. Як і за кожним жителем України зокрема.
І це не перебільшення. Стежитимуть (або вже стежать, якщо система готова) за всіма і всюди. Втім, аби не бути голослівними, наведемо перелік об’єктів, які підлягають відеомоніторингу згідно із ЗП №11031: фізичні особи і транспортні засоби; публічні місця; парки, рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; пам’ятники культурної та історичної спадщини; вулиці, дороги, провулки, піші та велосипедні доріжки; автомобільні стоянки та майданчики для паркування транспортних засобів; інші території загального користування; об’єкти міської інфраструктури (соціальні, інженерні та транспортні); засоби організації дорожнього руху; будівлі, споруди, в яких розташовані органи державної влади або органи місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій державної, комунальної форми власності; території, будівлі, споруди закладів освіти, охорони здоров’я та приміщення в них; об’єкти підвищеної небезпеки; речі і предмети.
Єдине місце, де українці наразі можуть не боятися відеостеження, – це їхні оселі. Та й то ліпше зі своїх помешкань не виглядати у вікно. Бо простір навколо житлових будинків є чи буде під системним відеоспостереженням. А також – підприємств чи інших об’єктів приватної форми власності.
Історія питання така. Ще наприкінці грудня торік міністр внутрішніх справ Ігор Клименко повідомив: «Наразі ми інтегрували в єдину платформу понад 8 тисяч відеокамер. У планах – долучити всі понад 50 тисяч встановлених нині. В тому числі – більше семи тисяч інтелектуальних (тобто зі штучним інтелектом, – ред.)».
А на засіданні уряду 9 січня 2024 р. прем’єр Денис Шмигаль підтвердив: «Створюємо єдину платформу відеоспостереження». 6 лютого Верховна Рада внесла до свого плану законодавчої роботи проєкт закону про єдину систему відеомоніторингу стану публічної безпеки, який мали розробити комітет Іонушаса та МВС. І вже за два тижні, 20 лютого, цей проєкт №11031 внесли до Верховної Ради п’ятеро «слуг народу» з комітету Іонушаса (заступники голови комітету В’ячеслав Медяник та Максим Павлюк, голова підкомітету Олександр Бакумов, члени Володимир Захарченко та Максим Бужанський) разом із ще двома «слугами…» – Сергієм Кузьміних та Сергієм Швецем.
Ясна річ, що такий ЗП розробляли для зручності влади, як стверджує у своїй статті «Банкова дивиться на тебе». Чому влада хоче запровадити тотальне відеостеження за українцями» на dsnews.ua політичний оглядач Юрій Вишневський. Бо він дає їй максимально широкі права та не сковує обмеженнями.
«21 лютого, наступного дня після внесення проєкту №11031 до Верховної Ради, – пише далі автор, – заступник міністра внутрішніх справ Леонід Тимченко повідомив в ефірі телемарафону, що «систему відеоспостереження вже запроваджено, вона вже діє». За його словами, ЗП «покликаний забезпечити єдині правила інформаційного обміну між усіма суб’єктами, які будуть отримувати доступ до вказаних систем, порядок здійснення доступу до цієї інформації та контролю за доступом». Насправді ж порядок доступу до інформації в єдиній системі відеомоніторингу в проєкті №11031 не унормовано. Там занотовано, що його встановлює Кабінет Міністрів. Тобто право уряду вести відеостеження за жителями України закріплено у ЗП, а обмеження в тому уряд накладатиме на себе сам, якщо захоче, підзаконними актами.
Щоправда, у проєкті зафіксовано побажання, що захист персональних даних у системах відеомоніторингу має відповідати Конвенції про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних, додатковому протоколу до цієї конвенції, загальному регламенту захисту персональних даних (General Data Protection Regulation (GDPR), ухваленому у державах Європейського Союзу. Але у ЗП не йдеться, як це буде забезпечено. Тобто на практиці система відеоспостереження ще багато років не відповідатиме GDPR, але це не завадить МВС використовувати її, адже її вже буде узаконено…
Колись Янукович обіцяв із плакатів: «Почую кожного», і люди жартували, що це він про плани запровадити тотальне прослуховування. Але нинішня влада без жодних жартів хоче «побачити кожного».
Згідно з проєктом, кожен житель України перетворюється на «інформаційний об’єкт «фізична особа». Ось як про це йдеться у ЗП №11031: «Ідентифікація інформаційного об’єкта «фізична особа» здійснюється на підставі певного набору біометричних даних та такої інформації про особу: власне ім’я, дата народження/смерті, місце народження, стать, відомості про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи, зняття особи з реєстрації місця проживання або про зміну місця проживання (перебування) особи, відомості про громадянство або його відсутність, відцифрований образ обличчя особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспортного документа особи».
Як це працює на практиці? Припустимо, система відеомоніторингу зафіксувала якийсь «інформаційний об’єкт», тобто людину. І вона для його ідентифікації здійснює електронну інформаційну взаємодію з Єдиним державним демографічним реєстром, Єдиною інформаційно-аналітичною системою управління міграційними процесами, Національною системою біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства, Державним реєстром фізичних осіб – платників податків…
Громадська організація «Цифролаба» («Лабораторія цифрової безпеки») ще 9 березня дійшла висновку: «Органи влади просто хочуть мати легкий та безперешкодний доступ до профайлу будь-якої особи, що відображатиметься при її ідентифікації. Такий підхід своєю чергою не лише суперечить принципам GDPR, а й демонструє абсолютно невиправдане втручання у приватність особи. Ба більше, такі практики наразі притаманні хіба авторитарним країнам на кшталт Китаю. А чи готова Україна йти цим шляхом?».
Юрист «Цифролаби» Тетяна Авдєєва теж припускає, що «система виглядатиме, як система стеження в Китаї, коли під час наведення камери на обличчя людини видається профайл на неї, з віком, місцем народження, статтю та іншими відомостями, з інших реєстрів». «Цифролаба» закликала нардепів зняти цей проєкт із розгляду «з огляду на загрози правам людини» у його тексті й розпочати процес розробки нового законодавства щодо відеоспостереження з урахуванням міжнародних стандартів прав людини та регулювання ЄС.
Категорично проти проєкту виступив і євроінтеграційний комітет Верховної Ради. Ще 5 квітня він дійшов висновку: «Проєкт Закону суперечить цілям Угоди про асоціацію та міжнародно-правовим зобов’язанням України, а також acquis (тобто правовій системі, – ред.) ЄС». Обґрунтування цього висновку викладено на дев’яти сторінках. Не перелічуватимемо юридичні аргументи, а спинимося на політичній небезпеці системи відеомоніторингу, яка невибірково ідентифікує всіх фізичних осіб, що перебувають у публічному місці. Названий комітет зазначає, що така система може спричинити «охолоджувальний ефект» на реалізацію свободи вираження поглядів, свободи зібрань та об’єднань. Тобто особи чи спільноти, які прагнуть висловити свої погляди, наприклад, шляхом проведення демонстрації, протесту тощо, відчуватимуть тиск з боку держави.
Прикладом цього є рішення Європейського суду з прав людини від 4 липня 2023 р., ухвалене у справі «GLUKHIN v. Росія» (№11519/20), що стосувалася використання російською владою технології розпізнавання обличчя проти громадянина Глухіна після проведення ним одинокої демонстрації у московському метро. Його ідентифікували та пізніше знайшли за допомогою технології розпізнавання обличчя. ЄСПЛ дійшов висновку, що використання технології розпізнавання обличчя в реальному часі без застосування належних законодавчо визначених процедурних гарантій та механізмів наглядового контролю є порушенням вимог статті 8 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод.
Тобто Банкова цим законом може створити Україні імідж другої росії. Для цього буде достатньо одного позову українця в ЄСПЛ із такою ж фабулою, як у позові Глухіна проти рф. Втім, наразі ідентифікація учасників акцій протесту – це для влади може бути лише другою метою. А перша – це, звісно, виявлення так званих ухилянтів. Скажімо, пішов із домівки по хліб, а щойно вийшов із крамниці, як на тебе вже чекають…
Наша влада сказала багато чудових слів про євроінтеграцію. Але реальні наміри проявляються не у словах, а в діях. Аргументована критика ЗП №11031 з’явилася ще п’ять місяців тому. І те, що влада не поспішала проштовхнути цей проєкт через парламент, давало підстави сподіватися, що вона врахує критику та створить новий документ. Але цього не сталося. Замість нового ЗП МВС презентувало готову систему відеостеження. І найближчим часом «слуги народу» мають намір протягнути проєкт №11031 через Верховну Раду. Цікаво, як на це зреагує євроінтеграційний віцепрем’єр Ольга Стефанішина, яка має тепер у своєму підпорядкуванні цілий Мін’юст?».
