Новий Президент – старі граблі: прикарпатці про феєричність, химерність, аполітичність і псевдоцінності новорічного привітання Володимира Зеленського

Новорічне привітання Президента України Володимира Зеленського наробило чимало галасу, особливо у соціальних мережах. У своїй промові з-поміж іншого глава держави акцентував, що українці дуже різні і запропонував: «У новому році нам треба бути єдиною країною щодня. Це має стати нашою національною ідеєю. Навчитися жити разом у повазі заради майбутнього своєї країни. Адже ми уявляємо його однаково – це успішна та квітуча країна, де немає війни, країна, яка повернула своїх людей на свої території. Де неважливо як названа вулиця, бо вона освітлена та заасфальтована. Де немає різниці, біля якого пам’ятника ти чекаєш дівчину, в яку ти закоханий. Якщо ми бачимо майбутнє однаково, це повинно нас об’єднати». А також нагадав, що «...у нашому паспорті не вказано правильний чи неправильний українець. Немає рядка «патріот», «малорос», «ватник» чи «бандерівець»…

Чимало українців у соцмережах відзначили новорічну промову Президента за неординарність і незвичайність, за те, що він говорить з людьми на рівних тощо, проте у багатьох вона викликала обурення з огляду на питання мови, неважливості назв вулиць, що під час привітання глава держави декілька разів переходив на російську мову, а також за відсутність державної символіки та ін.

Відомі прикарпатці поділилися своїми враженнями від президентського спічу з читачами «Галичини».

Ольга Деркачова, доктор філологічних наук, професор ПНУ ім. В. Стефаника, письменниця:

– Подивилася вітання вже в записі. Я не дивлюся вітання Президентів у новорічну ніч, як і концертів. Не маю в тому потреби. Мені видається, що ту вітальну практику вже давно треба скасувати, бо нічого вона не додає. Новий рік приходить не залежно від того, чи вітає нас хтось зверху, чи ні (Сміється. Авт.). Не розумію, чому стільки галасу зчинилося довкола президентського вітання. Привітав як міг – не більше і не менше. Невже хтось сподівався якогось іншого? Особисто мені не сподобалася відсутність державної символіки під час вітання, а також те, що серед тих, хто вітали, не було науковців, вчителів, лікарів, письменників. Ну ж бо не шоу-бізнесом єдиним, якщо вже на те пішло. Та й адаптація тексту Уласа Самчука якась така химерна вийшла. Чи можна перенести усе, що говорив Президент, на державну політику? Час покаже. Знаю, що чимало залежить від нас самих. Президенти змінюються, український народ залишається...

Сергій Адамович, доктор історичних наук, професор ПНУ ім. В. Стефаника, депутат Івано-Франківської обласної ради:

– Фактично за 6 місяців у країні не помітно значних успіхів. Але в форматі новорічного шоу все виглядало позитивно і феєрично. І ми бачимо, що іде перетворення політичного процесу в шоу, його маргіналізація, люмпенізація політики та апелювання не до кращих стандартів, а до низів. Фактично цінності нівелюються, а замість них йде мова про споживацькі інстинкти, тобто не важливо чи ватник, чи патріот, а будемо говорити про добрий асфальт. Можливо це є шлях до фінляндизації країни, тобто такої аполітичності, як свого часу вибрала Фінляндія у протистоянні з Росією у вигляді СРСР. Але вона веде до руйнування засадничих національних цінностей. І цей шлях себе не виправдав. Ми маємо приклад країн Балтії, які спромоглися і дбати про свої національні цінності, і зробити добру дорогу, і забезпечити матеріальний статус. І маємо приклад Білорусі, яка нині на межі втрати державної незалежності, не є супердержавою і яка саме апелювала до того, про що зараз говорить Зеленський. Навіть у нашому варіанті цей шлях використовували попередні президенти, але він призвів до того, що ми стали слабшими у протистоянні з Росією. Можна говорити про те, що держава пробує наступати на ті ж граблі, замість того, щоб стати на шлях країн, які успішно, без втрати своїх цінностей, його пройшли. Найкращим прикладом вважаю країни Балтії.

Орина Децик, доктор медичних наук, професор, завідувачка кафедри соціальної медицини та громадського здоров'я Івано-Франківського національного медичного університету:

– Враження неоднозначні. З одного боку, звичайно, що треба об’єднуватися, і наша велика біда в тому, що ми дуже роз’єднані, що ми дуже різні й що в нас різні уявлення, культурні, релігійні цінності, мовні орієнтації. Об’єднуватися потрібно, але не за принципом «какая разніца?» Різниця є, і об’єднуватися треба саме навколо національної ідеї. Ми маємо гуртуватися навколо того, що ми будуємо Україну, а не якийсь варіант колонії нашого північно-східного сусіда.

Володимир Пушкар, сміхованець:

– Через специфіку своїх зустрічей Нових років мав можливість бачити тільки вітання Леоніда Кучми в компанії з онуком і песиком, завдяки котрим то вітання залишило дещо позитивне враження. Ще пригадую, що між виступами на новорічних святах чув кавалки вітань від Петра Порошенка, в яких він найкраще від всіх вигукував «Слава Україні!». Вітання Зеленського ще не чув та, судячи з реакції соцмереж, це було, очевидно, щось варте моєї уваги – та не з моїм щастям... То ж маю надію – може ще на Старий Новий рік він нам щось добре скаже.

Любомир Стринаглюк, письменник:

– Неможливо історію повернути назад. Її колесо крутиться тільки вперед. І якщо з нас знову хочуть робити якийсь безликий, а-ля радянський, народ з його псевдоцінностями, відсутністю національної ідентифікації, відсутності цілісності у плані особистісному(як писав Франко, «я хочу в ногу йти із віком і бути цільним чоловіком»), то це не просто тривожна тенденція, а повний розрив будь-яких реалістичних шаблонів, які становлять основу нації і є основою виживання народу, особливо, коли він перебуває у стані війни. Тому складається враження, що Президент не зовсім розуміє, в якій країні він є, в якій він реальності. І це враження дежавю, яке супроводжує Зеленського і його команду, викликає логічне запитання: «В якій державі ми живемо, і куди нас хочуть привести наші владоможці?» Тому я, звичайно, дуже стурбований, як і більшість притомних людей новорічним привітанням Президента, яке виглядає на його програму дій, принаймні на цей рік. Я категорично проти того, щоб нам було однаково «на каком язике разговарівать», я проти, щоб ми нівелювали нашу історичну пам'ять, я проти згортання декомунізації, що активно проходила в останні роки. Я за те, що є різниця під яким пам’ятником, на якій вулиці і якою мовою висловлювати свої почуття коханим. Враження дуже сумні від цього привітання, вони не додають надії на новий рік. Але водночас я не піддаюся таким депресивним настроям і вважаю, що це є додатковим стимулом для того, щоб національно притомні українці у ЗМІ, в соціальних мережах продемонстрували панові Президенту, що їм не однаково.

Редактор відділу газети “Галичина”