На засіданні ГО «Коло Старійшин Івано-Франківської області» проаналізували, яку участь беруть міські територіальні громади краю в забезпеченні потреб української армії. Розглядові цього питання передувала велика підготовча робота активістів нещодавно створеної громадської організації, на прохання якої ТГ надали інформацію про те, як допомагають ЗСУ. Її було узагальнено й складено відповідні таблиці, якими проілюстрував свою доповідь керівник «Кола старійшин» – заступник голови обласного об'єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка Євген Романишин. І присутні отримали цікавий матеріал для роздумів та висновків.
Певна річ, бюджети громад різні за своїми обсягами, тож при порівнянні їхньої допомоги для фронту брали до уваги передовсім відповідну частку (у відсотках) річного бюджету громади. Отже, як з’ясували, близько восьми відсотків його – найбільше серед міських ТГ області – витратила у першому півріччі 2023-го на матеріальну підтримку армії, використавши для цього кошти військового збору, Надвірнянська громада, 3,9 відсотка – Коломийська, близько 2,3 – Городенківська, майже 1,7 – Івано-Франківська, 1,3 – Яремчанська, 1,2 – Тисменицька. А дев’ятеро ТГ, що посідають подальші місця в таблиці, на допомогу Силам оборони України виділили менше відсотка свого бюджету, серед них лише 0,07 – Болехівська громада. Ця допомога знаходить свій конкретний вираз у придбанні для армії, серед іншого, безпілотників та авто. Лідером тут за підсумками першого півріччя стала Коломийська громада, яка передала нашим захисникам 39 безпілотників та одне авто. Стільки ж БпЛА відправила на фронт й Івано-Франківська ТГ, 6 – Городенківська, 3 – Косівська, 2 – Снятинська (наведені цифри не враховують ті безпілотники, які придбали волонтери за зібрані кошти жителів цих громад).
Від керівників деяких міських рад можна почути, що їхні самоврядні органи вділяли б зі своїх бюджетів значно більше, ніж дотепер, коштів на матеріальну підтримку ЗСУ, та от доводиться багато грошей витрачати на ремонти доріг і хідників, будинків, що належать до комунальної власності, на закладання нових та упорядкування існуючих скверів, спортивних майданчиків тощо. На думку Кола Старійшин, багато із цих робіт не є нагальними і за нинішнього воєнного стану в державі з фінансуванням і проведенням їх слід зачекати до кращих часів.
Є. Романишин ознайомив присутніх також із таблицями, що ілюструють здійснені у першому півріччі 2023-го витрати міських громад області на будівництво і ремонт об’єктів інфраструктури. На цю мету найбільше коштів у відсотковому відношенні – 11,35 відсотка свого річного бюджету – виділила Тисменицька міська рада, майже шість відсотків – Бурштинська та Яремчанська міські ради, трохи більше п’яти – Косівська. Із бюджету Івано-Франківської ТГ виділено на інфраструктуру міста і сіл громади лише 2,4 відсотка. Тож під «білим домом» відбулося вже три стихійні мітинги – волонтери, дружини воїнів вимагали спрямовувати на допомогу армії кошти, які міська рада цієї громади виділяє на витрати, що у воєнний час, на їхній погляд, є зайвими. Коло Старійшин вважає, що учасники таких мітингів як в Івано-Франківську, так і в деяких інших прикарпатських містах, висловлюють цілком слушні вимоги, і вирішило звернутися до голови обласної ради Олександра Сича та громадськості краю з тим, щоб міським громадам було рекомендовано не менше 20% їх річних бюджетів витрачати на допомогу ЗСУ.
Певна річ, є в бюджетах ТГ стаття, на якій аж ніяк не можна економити, – це об'єкти цивільного захисту. Витрати на них ніколи не будуть зайвими. Інформацію про забезпеченість укриттями населення Івано-Франківська, надану міською владою, також заслухали члени Кола Старійшин області.
Вирішення ще одного питання, яке вони обговорили, гостро, як ніколи раніше, назріло для держави і суспільства, бо йдеться про один із чинників, який, на думку цієї ГО, суттєво впливає на обороноздатність України у її відсічі російській агресії, на спроможності цивільних жителів міст і сіл щодо самозахисту від окупантів.
Річ у тім, що Верховна Рада вже більш як півтора року відкладає другий розгляд проголосованого у першому читанні ще перед самим початком повномасштабного російського вторгнення проєкту закону «Про обіг цивільної вогнепальної зброї». Потреба у його прийнятті ще виразніше окреслилась у зв’язку із внесенням змін до чинного Закону «Про основи національного спротиву», до складових якого тепер належить і територіальна оборона, тобто добровольчі формування громад. Якщо 2014 року серед опитаного в Україні населення 70 відсотків були проти лібералізації чинного тоді порядку володіння громадянами, зберігання і носіння зброї, то після вторгнення росії в Україну все змінилося з точністю до навпаки: на сьогодні вже 63 відсотки респондентів вважають, що кожен дієздатний громадянин повинен мати право на придбання пістолета і застосування його для захисту себе і своїх рідних у разі необхідності. З іншого боку, цей законопроєкт зовсім не означає самоусунення МВС від контролю за обігом і використанням зброї – він водночас передбачає посилення відповідальності громадян за незаконне її застосування.
Затягування ж із розглядом Верховною Радою того законопроєкту в другому читанні, як зазначали активісти Кола Старійшин, мимоволі наводить на думку: напевно, так відбувається тому, що центральна влада боїться власного народу, її лякає те, що вогнепальну зброю матиме і багато цивільних громадян? Тим часом наша держава залишається в Європі єдиною, де такого права її громадянам не надано і де взагалі немає закону про обіг зброї, який у нас наразі регулюють лише відповідні інструкції МВС. В Україні на 100 осіб зареєстровано в середньому лише шість одиниць вогнепальної зброї ( її власники – переважно члени Товариства мисливців та рибалок).
А якби, зазначив Є. Романишин, закон про обіг зброї Верховна Рада своєчасно, ще до навали московитів, ухвалила, то українці мали б чим захищати від загарбників свої міста і села, себе і своїх рідних, а не так, як це було при окупації Херсона, коли його жителі йшли на рашистські танки лише з «коктейлями Молотова». Зрештою, і в мирний час громадяни, котрі мають вогнепальну зброю, могли б застосувати її для самозахисту в разі посягання будь-ким на їхнє здоров’я і життя та й на їхню приватну власність. Для порівняння: у Франції, Швейцарії, Великобританії, Греції нині зареєстровано від 46 до 32 одиниць вогнепальної зброї на 100 осіб, у США значно більше – 89 одиниць (утім, статистика враховує те, що в деяких власників зброї є по кілька її одиниць).
Коло старійшин Івано-Франківської області вирішило надіслати голові Верховної Ради Русланові Стефанчуку звернення з вимогою невідкладно розглянути законопроєкт «Про обіг цивільної вогнепальної зброї» у другому читанні і прийняти його.
На засіданні Кола Старійшин своїми міркуваннями з обговорюваних питань поділилися, зокрема, член правління обласної «Просвіти», директор обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю Василь Жураківський, учасник боїв у Дебальцевому, інвалід війни, а нині голова представництва Асамблеї аграрних палат України в Івано-Франківській області і розробник дронів для ЗСУ Сергій Песчальніков, колишній мер Івано-Франківська Зіновій Шкутяк, голова міської організації Спілки офіцерів України Ігор Гук, член правління міської «Просвіти», заступник директора Юридичного інституту, професор кафедри трудового, екологічного та аграрного права ПНУ ім. В. Стефаника Олег Вівчаренко, голова Ради Старійшин м. Надвірної і району Ярослав Лесюк (ця громадська організація вже набула досвіду результативної співпраці з керівництвом міської ТГ щодо надання допомоги армії).
Коло Старійшин України, регіональні підрозділи якого формує в областях громадськість у критичний для нашої держави час повномасштабної російсько-української війни, заявляє про себе як дорадчо-консультативний та контрольно-наглядовий орган народу, створюваний з тією метою, щоб український народ – відповідно до ст. 5 Конституції України, суверен і джерело влади – міг здійснювати її постійно і безпосередньо, щоб це право громадян не зводилося лише до можливості раз на п’ять років обирати Верховну Раду й місцеві ради та Президента.
Цей громадський орган проголосив своїм наміром працю задля того, щоб не допустити поглиблення нинішніх негативних для розвитку України тенденцій та зберегти українську державність, і він прагне активно допомагати в цьому суспільству, ЗСУ, а також органам державної виконавчої влади та місцевого самоврядування. По закінченні ж війни Коло Старійшин України, як передбачено у його програмі, діятиме ще впродовж часу до проведення виборів представницьких органів влади і нової структури – Народного Сенату, тобто верхньої палати парламенту, якій і передасть свої повноваження та власні напрацювання.
