На початку червня, як писала «Галичина», на Прикарпатті відбулося виїзне засідання Комітету з питань екологічної політики Верховної Ради. На Домбровському кар’єрі. Тобто на одному з найбільш екологічно небезпечних об’єктів Калуша депутати розглянули питання подолання техногенних катастроф у державі, а також вирішили звернутися до РНБО щодо налагодження належного державного контролю за ситуацією в Калуському гірничо-промисловому районі та до Кабміну – щодо сприяння роботі Міжвідомчої комісії Міндовкілля і передбачення в Держбюджеті на 2022 рік коштів, необхідних для локалізації тамтешньої загрози для довкілля і життя людей.

Профільний комітет ВР озвучив і низку рекомендацій Міндовкіллю, Держводагенству, ДСНС України, Фонду держмайна, Івано-Франківській ОДА та Калуській РДА щодо реагування на можливе виникнення надзвичайної ситуації у зоні Домбровського кар’єру.

Про ефективність таких порухів чи благих намірів щодо екологічного лиха на Калущині, зініційованих народним депутатом Едуардом Прощуком від нашої області, ще говорити передчасно. І для такого висновку є вагомі причини, адже ця тема вже має свою історію. По-перше, за понад десять років, що минуло відтоді, як президент Віктор Ющенко своїм указом проголосив Калуш і прилеглі села Сівку Калуську та Кропивник «зоною надзвичайної екологічної ситуації», хто тільки із державного чиновництва від найвищого до найнижчого рангу не навідувався сюди подивитися на Домбровський кар’єр, вислухати доповіді місцевих уповноважених чиновників про небезпеку його можливого прориву й удавано побідкатись!..

По-друге, свого часу у Верховній Раді працювала, а відтак «забула» відзвітувати про свою роботу депутатська тимчасова слідча комісія з розслідування калуської «гексахлорбензольної каламуті» – попри те, що її чільник, а перед тим відомий мер Калуша Ігор Насалик доти називав екологічні біди Калуша «проблемами п’ятої частини України» і навіть обіцяв скласти мандат народного обранця, якщо винних у резонансній гексахлорбензольній оборудці не буде названо.

По-третє, у відомому Палаці культури «Мінерал» Калуша вже не раз проводили різні спеціальні екологічні заходи – засідання, наради і круглі столи за участю екологів, науковців, народних депутатів, представників профільних державних відомств і структур Верховної Ради, перших осіб області й району, органів місцевого самоврядування. І що? А по-четверте, тема «еко» вивела у велику політику не одного із прикарпатських «борців» за чисте довкілля, чиїми руками місто хіміків перетворилося на «місто на хімії». Та віз і нині там.

Тож видається, що вся та активність попереднього десятка років була напускною і щораз спрямована не на розв’язання конкретної екологічної проблеми в регіоні, а на імітацію дієвих потуг з екобезпеки і заробляння на біді – тобто на політичні бонуси чи випрошування грошей із Держбюджету?

Отже, наша ексклюзивна розмова з цього приводу з головою ГО «Зелений рух «Карпати» калуським екологом Михайлом ДОВБЕНЧУКОМ, яку пропонуємо увазі читачів, – це точка зору калушанина і громадського активіста-еколога на проблему і водночас спроба відшукати відповіді на питання, чи й надалі Калуш та навколишні села залишаються «зоною надзвичайної екологічної ситуації», наскільки ефективно використовуються бюджетні кошти для вирішення екологічних проблем регіону, та порозважати над тим, про що свідчать нещодавні екологічні ініціативи профільного комітету Верховної Ради після виїзного засідання у Калуші – про, образно кажучи, дієву перспективу для розв’язання тутешніх екологічних проблем чи лише, ймовірно, про нову хвилю популістської марноти?

– Михайле Михайловичу, попри чинний статус «зони надзвичайної екологічної ситуації», попри те, що управління екології та природних ресурсів облдержадміністрації позначає сьогодні калуську промзону як територію «з найбільш складною екологічною ситуацією», чому, на Ваш погляд, щороку доводиться вижебрувати кошти на екологічні заходи в регіоні для стабілізації ситуації? Може, насправді вже немає жодної потенційної загрози?

– Надання містові Калушу і селам Сівці Калуській та Кропивнику статусу «зони надзвичайної екологічної ситуації» як понад десять років тому, так і сьогодні має велике значення для регіону. Не треба забувати, що тоді, скажімо, в Кривому Розі ситуація була ще гіршою. Але завдяки старанням передусім тодішнього міського голови Калуша Ігоря Насалика вдалося урухомити вирішення питання екологічної безпеки саме на Калущині. Провели тоді напередодні виборів і референдум. Тодішні президент В. Ющенко та секретар РНБО Раїса Богатирьова відвідали регіон екологічного лиха й ознайомилися із головними екологічно небезпечними об’єктами. Я був на тій зустрічі. Хоча нас – громадських активістів та екологів – і не дуже хотіли там бачити.

Отже, І. Насалик зробив дуже велику справу, привернувши увагу керівництва держави до калуських проблем. Та згодом з’ясувалося, що його наміри звели «у верхах» до банального прагнення якомога більше нажитися на людській біді. Попри те, що Домбровський кар’єр постійно наповнювався водою й була загроза його прориву, чомусь найбільші бюджетні кошти виділили не на локалізацію цієї проблеми, а для утилізації гексахлорбензолу (ГХБ).

Але й у цьому разі замість належного контролю за використанням державних грошей і надходження їх до міського бюджету Калуша, про який публічно галасували на владному Олімпі, все відбулось, як мовлять, із точністю до навпаки. Процес утилізації ГХБ із калуського полігону токсичних відходів віддали суто під контроль ОДА, а під контролем калуського керівництва залишалися Домбровський кар’єр і хвостосховища.

Уряд виділив тоді на розв’язання екологічних проблем Калуша до двох мільярдів гривень… Отож початок освоєння цих коштів представили аж надто помпезно. Уявіть собі картину: всі працівники – у спецформі, спеціально привезений звідкись священник УПЦ Московського патріархату освячує той старт, охорона в напрузі чатує, журналісти ковтають сенсаційні заяви...

Перед тим я намагався всім пояснити, що не потрібно вивозити ГХБ з полігону, а доречно його належно законсервувати в бетонні конструкції. Але мою думку проігнорували. Мене навіть не допустили на пресконференцію з нагоди старту робіт з утилізації ГХБ. І це попри те, що я був чинним депутатом Калуської міської ради і її представником у комісії з референдуму! Начальник калуської міліції, отримавши відповідну команду, пригадую, ходив за мною крок у крок, пильнуючи, щоб я не прорвався на зустріч із журналістами. Але разом зі своїми колегами – екологами, громадськими активістами, журналістами – вивезення ГХБ ми взяли під громадський контроль.

Указ президента В. Ющенка про оголошення Калуша та сіл Кропивника і Сівки Калуської «зоною надзвичайної екологічної ситуації» вийшов у лютому 2010-го, а кошти на утилізацію ГХБ почали надходити не впродовж трьох місяців після його появи, як велить чинне законодавство, а, пригадую, вже під кінець того року. А за законом, якщо роботи не почали чи кошти не освоїли упродовж означеного часу, то мав вийти новий указ президента на врегулювання цієї, сказати б, нештатної ситуації. Та все те в Калуші відбувалося вже після того, як збігли ті 90 днів, передбачені законом, і вже за іншого глави держави – Віктора Януковича.

Я бив у всі дзвони про злочин – незаконне використання державних коштів. Згодом порушили кримінальні провадження про розкрадання фінансів. Злодійство почалося насправді з Кабміну. Бо там добре було відомо про визначені три місяці на виконання робіт. А нового президентського указу й досі немає. Такий кримінал не має терміну давності. Вивезення відходів ГКХ здійснювали з катастрофічними порушеннями. Їх уже провадила не державна українська фірма з відповідними ліцензіями, як це представили на старті проєкту європейським представникам і громадськості, а «каламутне» підприємство на чолі з таким собі Марчевським, яке підгодовувалося при екологічному відомстві міністра Злочевського. Ніхто не рахувався з калушанами та їхнім здоров’ям. А Мінекології «курувало» калуську аферу. Тоді ж вийшла друком стаття Тетяни Чорновол, тодішньої заступниці голови депутатської ТСК, в якій вона дала вичерпну характеристику тій фірмі та керівникові утилізаторів ГХБ в Калуші..

– Які об’єкти на Калущині найбільш соціально «токсичні» через їхню екологічну небезпеку?

– За понад десять років екологічна ситуація в регіоні не тільки не змінилася на краще, а більше того – погіршилася. І сьогодні серед найбільш небезпечних об’єктів залишається полігон токсичних відходів, Домбровський кар’єр, хвостосховища з розсолами. Найбільша небезпека – від полігону із залишками ГХБ. Я з 1973 року за направленням почав працювати на Калуському хіміко-металургійному комбінаті у відділенні ГХБ, тож чудово знаю, як тисячі тонн цього небезпечного хімічного препарату ховали в ямах – тоді ще не було навіть полігону – будь-як і без дотримання елементарних вимог. То було не захоронення, а катастрофа. Я ще тоді керівника підприємства називав злочинцем. Уся земля на місці захоронення і в лісі навколо насичена наднебезпечною отрутою.

Не «кращий», звісно, і Домбровський кар’єр, в якому торік прорвало один із бортів-берегів. Приїжджали чиновники й обіцяли допомогти. Але відтоді так нічого й не зрушилося з місця. І надалі, скажімо, відбувається засолення підземних вод з боку колись найчистішої ріки Лімниці, звідки Калуш п’є воду. Жодного контролю.

Цей об’єкт залишається небезпечним не лише для довкілля Прикарпаття, а й для територій сусідніх країн Дністровського басейну. Може бути міжнародний скандал.

– Чи можна сказати, що кошти, які попередніх років виділяли з Держбюджету на розв’язання проблеми з екологічною ситуацією у регіоні, було використано ефективно?

– Звичайно, що ні. За ті гроші, навпаки, ситуацію не поліпшили, а ще більше погіршили. Завдяки таким «борцям» за чисте довкілля зона екологічного лиха в Калуші перетворилася на зону екологічної катастрофи. Ви ж знаєте, що було порушено чимало кримінальних справ. Думаю, що навіть ТСК Верховної Ради з питань розслідування обставин розкрадання державних коштів під час надання послуг зі збирання небезпечних відходів гексалорбензолу 2011 – 2014 рр., що так і не відзвітувала про свою роботу, насправді створювали не для об’єктивного розслідування, а щоб знищити компрометуючі документи.

– Наскільки обнадійливі для розв’язання екологічних проблем Калуша і прилеглих сіл недавні нові депутатські екологічні ініціативи?

– Напередодні проведення у Калуші виїзного засідання профільного комітету Верховної Ради мене як експерта з екологічних питань запросили на прямий ефір місцевого телебачення і сказали, що в передачі візьмуть участь також чинний нардеп Едуард Прощук, хтось із керівників міста, науковці з Інституту галургії та ін. Нема сумніву, що науковець Юрій Садовий виступив глибоко і професійно – я його підтримую. Щось там говорив і заступник міського голови... Я звернувся до народного депутата з пропозицією, що було б доречно відкрити у Калуші екологічний інститут західного регіону.

Я сказав, що негативно ставлюся до нардепівської ініціативи про виділення коштів із Держбюджету. Мовляв, свого часу вже виділяли понад два мільярди гривень, а справа з місця не зрушила. І не через якісь помилки в екологічному проєкті, а через банальну і очевидну причину – цинічно крали…

Відтак чую – таки їде екологічний комітет до Калуша. Думав, що і мене запросять до його роботи. Та ні – не захотіли. Навіть не знаю, про що народні депутати вели мову між собою, коли оглядали об’єкт. На мою думку, у нових екологічних ініціативах нема нічого нового. Тим часом ситуація у регіоні не потребує додаткового моніторингу – вона катастрофічна. Ще й сучасні виробництва в Калуші, образно кажучи, додають олії у вогонь – множать екологічні проблеми. Бо хто ж таке бачив, щоби спочатку зводили нові виробничі потужності, а відтак, як це зробив «Карпатнафтохім», на них законодавчо оформляли дозвільні документи і проводили громадські слухання? Це ж треба так не любити своє місто! Адже у Калуші є багатоповерхові будинки, які ще й досі не під’єднано до каналізації й очисних споруд, а відповідальні чиновники натомість думають тільки про примноження власних статків. Врешті місто хіміків і надалі залишається у статусі «міста на хімії».

...Комусь біда, а комусь – матінка рідна. Не новина, що екологічні проблеми для людей – добра нагода для наживи шахраям, які, прикриваючись пустослів’ям щодо боротьби за чисте довкілля, у такій ситуації насправді реалізують свої роками апробовані схеми для відмивання коштів з Держбюджету, залучаючи «в долю» і ненаситне чиновництво різних рівнів, і продажних політиків, пригодованих екологів, і навіть «зручних» масмедійників.