Знищення потужного військового летовища поблизу відомого курортного містечка Саків у Криму, де, за різними даними, було розтрощено не лише з десяток бойових літаків, а й до кількох сотень крилатих ракет і про що в інформаційному просторі України вели розмову кілька днів поспіль, стало великою проблемою для росармії. Власне, останнім часом відбулося й чимало інших подій, які засвідчують, що ситуація у московській війні проти нашого народу, хоч і повільно, зате неухильно обертається на користь українців. Пропонуємо увазі читачів новий огляд обстановки у різних сферах багатогранного українського фронту від уже відомого читачам «Галичини» австрійського військового експерта Тома КУПЕРА.
За останній місяць у відносинах між Києвом та москвою, по суті, нічого не змінилося. Дурень у кремлі, як і раніше, наполягає на капітуляції України, й ніяк не менше. Чимраз жвавішають чутки про підготовку «референдумів» у Херсоні та окупованих частинах Запоріжжя й Донбасу – для приєднання цих територій до рф. Українці не бачать причин, чому вони мають капітулювати, і Президент В. Зеленський постійно наголошує, що в разі якихось референдумів жодних переговорів більше не буде.
Мало що змінилось й у відносинах між Україною й Заходом. Тобто, звісно, Вашингтон щойно санкціонував ще одне постачання Києву озброєнь і техніки на мільярд доларів, але насправді і США, й інші члени НАТО, як і раніше, насамперед «думають про те, щоб подумати» над тим, аби надати озброєння Україні. Вибачте, дорогі українці, ви маєте почекати, бо це цілком відповідає «традиційному» способові ведення війн Заходом: боротися заради вигоди, а не щоб перемогти у війні.
А це означає: НАТО зайняте обдумуванням реакції путіна, але й водночас передусім само переозброюється, розміщуючи замовлення на нові системи озброєнь на сотні мільярдів доларів та євро «наліво і направо» – тому що це забезпечує прибуток їхній власній олігархії (зрозуміло, що її ніколи так не називають, а йменують «приватними та корпоративними інтересами» і зазвичай продають публіці як «найвищі національні інтереси»). Відповідно тисячі старих танків і артилерійських знарядь залишаються на складах Альянсу, а ви, українці, радійте й не забувайте дякувати за кожної нагоди за кілька десятків отриманих.
Але принаймні працює домовленість щодо експорту української пшениці: наскільки відомо, останні 10 днів в Одесі завантажили свій вантаж сім-вісім суден, і ще як мінімум два – у Чорноморську. Перше уже наближалося до Лівану кілька днів тому, до семи інших проходили відповідні перевірки у Стамбулі або очікували на них.
З огляду на все, найчастіше судна йдуть з українських портів до Стамбула у складі караванів з двох?трьох суден. Україна планує експортувати близько трьох мільйонів тонн пшениці на місяць до закінчення цього року: це вже призвело до значного падіння цін на пшеницю. Цікаво, що жоден із кораблів не йде у країни, де нібито очікували найстрашнішого голоду й найбільших продовольчих проблем, пов’язаних із заблокованим війною українським збіжжям, – такі, скажімо, як Ефіопія, Сомалі…
Тим часом безсумнівно, що росіяни вже вичерпали свої запаси балістичних і крилатих ракет. Тобто в них їх було набагато менше, ніж твердили у москві. Це ще одна ілюстрація того, яким стратегічним прорахунком є ця війна для дурня у кремлі насамперед. Отже, росіяни змушені, як мовлять, «з коліс» використовувати все, що вдається зібрати на їхніх заводах. Це приблизно по чотири–вісім крилатих ракет «Калібр» і по стільки ж – балістичних типу «Іскандер-М та дещо вже застарілих Х-101. Причини цього – не лише у вартості такого виробництва чи потужності заводів: з’ясувалося, що така зброя для бездоганного функціонування залежить від імпортної електроніки. Тож деталі до неї росіянам стає чимраз важче дістати, а китайські компанії неохоче постачають їх через острах перед західними санкціями.
Втім, навіть коли росіяни розгортають балістичні та крилаті ракети, українська ППО досить добре організована й оснащена. Приміром, 8 серпня всі чотири «Калібри», випущені кораблями Чорноморського флоту, були збиті на Одещині. Не дивно, що в росії повернулися до одного зі своїх демонстраційних озброєнь – гіперзвукової ракети «Кинджал». Одну з таких спрямували 7 серпня для удару по військовому об’єкту у Вінницькій області. Ця ракета пікірує на ціль зі швидкістю близько 12?000 км/год, і ні українці, як і самі росіяни, ні весь Захід, не мають засобів захисту від такої зброї. Однак, як уже підказано в назві «демонстраційна зброя», «Кинджал» не перебуває у виробництві, не є насправді «діючою» зброєю як такою. Весь «проєкт» складається всього з кількох ракет. Ось чому лише дві з них росіяни використали в бойових діях від 24 лютого (однією ще в березні московити начебто вдарили по колишньому військовому об’єкту в Делятині. – Ред.). З огляду на те, як мало у них зброї, яка дає можливість завдати глибшого удару по Україні, майже напевно росіяни зроблять усе, що в їхніх силах, аби підготувати ще кілька таких атак…
Не дуже здивуюсь, якщо більшість із вас нічого не чули про те, що росіяни минулого місяця проводили масштабну кількаденну операцію SEAD (розшифровується як «придушення протиповітряної оборони противника») проти української ППО на сході. До неї залучили було понад 20 літаків. Але всі їхні зусилля закінчилися великим провалом: майже нікуди вони не влучили, а українська ППО вздовж лінії фронту залишилася неушкодженою. Не те, щоб її було «достатньо» чи вона «збиває все, що бачить», але російські військово-космічні сили досі не мають жодної свободи дій над лінією фронту. Це дуже псує всі зусилля росії в Україні.
Тим паче, що сама російська наземна ППО якщо не опинилася під загрозою знищення, то має серйозні проблеми. Ще з середини липня ми бачили, як росіяни намагалися захистити свої передові штаби та склади боєприпасів за допомогою комбінації таких систем ППО, як С-300, С-350, С-400, ЗРК «Бук», «Тор» і «Панцир». Однак це їм мало допомагає. Тим паче тепер, упродовж останніх двох тижнів поспіль, коли українці ввели в дію AGM-88 HARM (реактивні засоби боротьби проти радіолокаційних систем (РЛС) ППО. – Ред.) американського виробництва. Першого ж дня їхньої «роботи» на передовій вони вивели з ладу три РЛС (тобто знищили три зенітно-ракетні комплекси (ЗРК) С-300) і один «Панцир».
Ще в 60–70 рр. уникнути удару протирадіолокаційною ракетою, яку наводять за випромінюванням радарів, для бойових розрахунків ЗРК було порівняно «простою справою»: коли побачив, що тебе атакують, вимкни радар, поверни його антену в протилежний бік і ракета промахнеться. Та на початку XXI ст. це вже не працює. Останні моделі AGM-88 мають GPS-приймачі, які в разі вимкнення радара запам’ятовують його координати…
Так чи інакше, а не можна заперечити, що поява такої ефективної зброї в українському арсеналі справді є «серйозною проблемою» для росіян. Адже вони вперше стикаються з такою зброєю в бою і фактично не уявляють, як з нею впоратися. Бо систематично ігнорували весь пов’язаний з цим досвід воєнних дій за останні 20 років і тепер їм потрібно знайти рішення, як захистити свої радари від HARM. Зробити це непросто, а тим паче тепер, коли, рятуючись від «Хармів», вони змушені водночас боронитися й від ракет HIMARS…
