Усі дороги ведуть заслуженого журналіста України Романа ФАБРИКУ до мети. Це ті дороги, що обирає їх сам, і ті, що обирають його. Про це книга «Це Роман, се – Фабрика» на пошану журналіста.
Роздуми Р. Фабрики про журналістику, про тісно пов’язані з нею життєві дороги, що торували шлях до професійного визнання, підтверджують значущість усіх жанрів. Усе залежить від покликання, знань і відданості професії.
Про Романа Фабрику, патріарха прикарпатської журналістики, писали й пишуть відомі колеги: і Петро Шкраб’юк, котрий, власне, й означив сім доріг на вимірі 80 літ, і Лілія Боднарчук, і Вікторія Плахта, і Роман Андріяшко, і Микола Петричук, і Галина Брухаль, і Галина Пристай…
Академік Володимир Качкан назвав ювіляра «ловцем сонця». Від себе додам, що Роман Фабрика «іде сонячним боком життя» для просвітлення себе й інших. Попри непросте життя в багатодітній родині (з’явився на світ з любові мами й тата та Божого благословення п’ятою дитиною) в ньому нуртувало добро, та людська цінність, що ніколи не зникала під тягарем днів. Але сонячних, бо обрані долею, бо за генетичним кодом, що з діда-прадіда…
Не люблю хрестоматійних рецензій. Нерідко буває, за набором збитих літературних фраз устигай лише змінювати прізвища. Наче все правильно, але немає людини, її впізнаваності за стилем письма, за емоціями, спроможних прощупувати душу… Роман Фабрика сам так не пише й не любить, щоб про нього складали слова в заяложену схему. Нехай буде позажанровість, але з позицією окличності до написаного журналістом, його життя. Він чи не єдиний з-поміж нас на Прикарпатті є почесним громадянином того міста Івано-Франківська, яке славить у газетних рядках, у світлинах, в ефірах радіо та два десятиліття в «Укрінформі» – потужному інформаційному агентстві. Це та дорога в слові, осяйна від сходу й заходу сонця.
Роман Фабрика утвердив інформацію як жанр, несхожу на нинішню хаотичну. «Лише факти, і мав подати їх першим». Інакше втрачалися їхня цікавість та оперативність. Не тільки звичне «що, де, коли», а з означенням важливості в сотні інформацій. Відчуття зафіксованої миті передує її осмисленню, вкрапленням дотичності до доби, щоби ставала історією… Інформації, інтерв’ю, есеї крізь призму бачення Романа Фабрики і є відтворенням історії, тієї хронології, за якою звіряємо час. Час минулий, теперішній і майбутній!
Володар Золотої медалі української журналістики має професійне чуття не лише до новин. У нього притягальна сила до розповідей про неординарних людей, чиї життя й творчість або навіть звичайна праця захоплюють своєю зацікавленістю. З його яскравих, наче мазків пензля, коротких замальовок постає всесвіт різноманітних людських уподобань. Він пише з увічненням праці, бо сам був робітний, бо має поклик до багатьох захоплень, уміє цінувати своє й чуже!
«Я – репортер», «Наодинці зі словом» – книги з професійного досвіду пана Романа, сторінки яких служать правдивості журналістської творчості. Вони актуальні й тепер, у час здебільшого максимальних інформаційних вивертів про події. Книга на пошану журналіста, видана торік до його 80-ліття, підсумовує звершене, дає професійну поживу для тих, хто пише, і для тих, хто читає. Стажування в США лише додало енергії і системних знань, потрібних для виокремлення найсуттєвішого у розмаїтті буднів та свят.
…Мене вразив калейдоскоп штрихів до портретів, цікаві й пізнавальні шкіци. З них можна виткати різнобарвний килим із добре підібраними кольорами, що гармоніюють між собою. Замало ствердити, що Роман Фабрика створив десятки правдивих образів колоритних людей. Треба прочитати їх і впевнитися, що це карби на історичному тлі. Навіть у коротких інтерв’ю з керівниками журналіст шукає і знаходить цікавинки, щоб показати їх усебічно, бо ті живуть не лише діловими паперами та не одягнені лише за дрескодом.
Родина нафтовиків Бажалуків увійшла в історію завдяки праці й теплій розповіді Романа Фабрики про династію, про перипетії комуністичного режиму в її долі. Знайшлося місце в книжці і розповіді про майстра екслібрисів Юрія Процана. Також завдяки репортерським стежкам. Як і про колекціонера годинників Василя Чекіса. Автор і заодно читачі з ним відчули ауру унікальних пристроїв. Виготовлення ліжників для нього є архітектонікою, і чарує нею відома Марія Корпанюк. З особливою приємністю прочитала про Героя України Василя Ткачука, якого знала, як і більшість журналістів... Роман Фабрика віднайшов свій підхід до змалювання образу мудрої й гостинної людини, знаної своїми добрими справами. Цікавою вдалася розповідь про «диво, народжене ножицями» та його творця Христину Дувірак. Її витинанки – це осучаснена бабусина скриня краси й хисту.
З олівцем читала про «підкарпатський сфінкс» – скелі Довбуша, що поблизу Бубнища. Була тут, писала про них… Чому з олівцем? Щоб не проминути й рядка… Думала, чи написав Роман Фабрика про болехівця Романа Скворія, котрий досліджував природну пам’ятку, пов’язану з народним месником Олексою Довбушем? Написав! Про цей факт сьогодні не згадують. «1969 року київський дослідник Володимир Гончаров разом з директором Болехівського краєзнавчого музею Романом Скворієм провів тут перші археологічні дослідження, які дозволили датувати пам’ятку ХІІ–ХІІІ століттями», – нагадує журналіст.
Автор старається добирати влучні заголовки. «Маг цифрового живопису». Це про Олексія Конника, котрого полонила комп’ютерна творчість. Зчаста розповідає про захоплення людей, котрі, попри основну працю, освоїли інший фах, щоб раділа рідна душа і його творіння тішило око поціновувачів, як, наприклад, «вишиванки, народжені натхненням» докторки філософії, кандидатки економічних наук Анни Боднарчук-Грити. Творчий доробок поповнила розмова з Михайлом Мандзюком – майстром тарельних декорів. Вдалий заголовок із розкриттям мрій Любові Клопотовської, що в «жіночій долі на пісенній струні».
Роман Фабрика завжди ставить цікаві запитання, відчувається, що він до зустрічі із особистостями майже все знає про них, але завжди розмовляє про найголовніше. Навіть на перший погляд про приземлене, але його обрій сягав філософського обширу. Розповідаючи про художника Петра Боєчка, відчув у його творчості філософію палітри. Репортер зберіг теплі спогади про Михайла Вишиванюка – вмілого господарника Прикарпаття, людини, котра підтримувала всі добрі починання, зокрема і в журналістиці.
Штрихами добротного слова позначені етюди, нариси та есеї. Своєрідність лаконічного стилю притаманна розповідям про природні перлини нашого краю. Свій погляд «озвучує» гобелени Богдана Губаля, його кольорові дивовижі з переплетенням ниток, що сяють сонцем і відображають кредо творця про «вічний рух і одну мить». Словами захоплення сповнені рядки про «нев’янучі квіти» Параски Хоми… Ніколи не оминав своєю увагою людей, «гартованих морозами Сибіру».
Книжка на пошану журналіста Романа Фабрики містить інформацію та світлини з його життя і творчості. Родинне коло, яке береже, допомагає йому творити насичене любов’ю журналістське слово з репортерською неповторністю.
Романа Фабрику знають і на Прикарпатті, і в Україні, і за її межами як засновника й директора приватного Музею родинних професій. Своєму захопленню він присвятив однойменний розділ у книзі з відгуками тих, хто бачив «сто ремесел на квадратний метр».
Івано-Франківська рада, міський голова Руслан Марцінків гідно вшанували почесного громадянина міста, знаного журналіста Романа Фабрику. І книжка – підтвердження цього.
