Кузьма ХОБЗЕЙ – багатолітній політв’язень радянського режиму, громадський діяч, автор книги «Тернистими шляхами», Почесний громадянин міста Калуша, депутат Калуської міськради першого демократичного скликання.
Присутні на церемонії відкриття меморіальної дошки йому, яку розмістили на початку вулиці, що їй раніше міськрада дала ім’я Кузьми Хобзея, згадували про життя української громади в Приполяр’ї – в місті Інта (Комі АРСР), куди 18-річного Кузьму, студента другого курсу Чернівецького університету, було заслано радянським режимом на 25 років концтаборів суворого режиму.
Микола Хобзей, старший син політв’язня, доктор медичних наук, колишній начальник управління охорони здоров’я, заступник голови Львівської ОДА та високопосадовець Міністерства охорони здоров’я, на відкритті меморіальної дошки згадав, як батько ще в радянські часи одного разу сказав, що він навряд чи доживе до Незалежної України, але впевнений, що онуки – доживуть. «Дякую Богу, що не лише ми й онуки, а й батько дожив до Незалежної України. Переконаний, що наша українська земля відтепер завжди буде вільною та народжуватиме українських героїв, подібних до нашого батька», – сказав він.
Микола Хобзей поділився багатьма цікавими та хвилюючими спогадами про батька. Про поневіряння навіть після звільнення з табору: «Можливості повернутися в Україну не було. Радянська влада створила замкнуте коло – не прописували поки немає роботи, а на роботу не брали без прописки. Тоді батькові один львівський міліціонер сказав – вас всі обмануть, краще повертайтеся в Інту, заробіть грошей, а коли часи зміняться – повернетеся в Україну. Пізніше відкрилася можливість повернутися в Україну, але лише до Збруча… Коли ми, сини Кузьми Хобзея, вперше були в Україні то почали казати татові – «дивіться, сніг на деревах!», але то був цвіт вишні, якого ми в Приполяр’ї раніше ніколи не бачили…
Батькові як прекрасному фахівцю вже в Калуші пропонували йти в комуністичну партію та пророкували кар’єру високого керівника. Але, звісно, що це було для нього неможливим, він лише відповідав, що «вже занадто старий і «недостойний»).
Олег Кушлик, керівник Калуської міської організації Конгресу українських націоналістів, який народився в Інті і батьки якого все життя були дружніми з родиною К. Хобзея, розповів хвилюючі деталі заслання: «Ми, українці, в засланні завжди виділялися. А «вуйко Кузьма» завше був лідером і зразком для нас. В Інті була шестиденка – вихідний лише один день, але і в цей день українці збиралися, щоб згадати Україну, поспілкуватися українською мовою… Жінки в тих нелюдських умовах, працюючи на лісоповалах, знаходили в собі сили і натхнення для того, щоб вишивати. Але металевих голок не можна було мати, то прилаштовували рибні кістки і вишивали ними. А кольорові нитки отримували з розпущених старих речей. Тими вишивками прикрашали наш одяг. Звісно, що це є ознакою нашого українського характеру та патріотизму. А ще – потягу до краси та гармонійності. Такі ми є».
Син Кузьми Хобзея Павло, екс-заступник міністра освіти і науки України, кандидат фізико-математичних наук, співзасновник та перший директор Львівського фізико-математичного ліцею, також згадав про вишивку з Інти: «Одного разу я знайшов вишивку Божої Матері з вишитим гаслом «Допоможи мені повернутися в Україну до родини». Наші батьки працювали, вишивали, вірили в Україну… Українці в таборі, а це часто були люди з найкращою освітою, перекладали сонети Шекспіра, здобували освіту, писали, займалися наукою… І батько завжди нам говорив – «добре вчіться, бо Україні потрібні будуть освічені українці». Він і сам здобув вищу гірничу освіту, працюючи на шахті в Інті після звільнення».
Онук К. Хобзея, депутат Львівської обласної ради від «Голосу», Северин Хобзей розповів, що в родині є традиція – щороку проводити Шевченківські вечори в день народження Тараса, читати його вірші: «Цю традицію започаткував наш дідусь. Саме він спонукав нас вчити на пам’ять вірші Кобзаря, придумував різні мотивації для онуків. І тепер я розумію, що це було і є важливим у багатьох вимірах. А ще дідусь вчив нас у будь-яких важких умовах «добре виглядати». У всіх сенсах – зовнішність, одяг, доглянутість, настрій… Цей перфекціонізм він також проніс через усе своє життя, в найважчих умовах заполярних таборів».
…Пам’ять про таку людину з героїчною та непростою долею відтепер увічнено в Калуші. Депутат Івано-Франківської облради, президент Івано-Франківської торгово-промислової палати Андрій Левкович, який став одним із ініціаторів увіковічнення пам’яті Кузьми Хобзея, в своєму виступі зазначив: «Ми живемо зараз в дуже швидкий час, час швидкого прогресу, час тектонічних змін. І саме зараз питання пам’яті, питання вдячності нашим попередникам, нашим героям, є дуже важливим. Те, що в Калуші з’явилася вулиця і меморіальна дошка Кузьми Хобзея – це саме акт нашої пам’яті та вдячності».
Кузьма ХОБЗЕЙ народився 6 серпня 1928 року в селі Драгасимів Снятинського району Івано-Франківської області. 1943 року вступив до лав юнацтва ОУН.
Уперше його заарештували навесні 1945 року, проте незабаром випустили на волю. 1946 року він вступив на фізико-математичний факультет Чернівецького державного університету, де розгорнув підпільну діяльність. У січні 1948 року Кузьму заарештовують удруге. У зв’язку зі скасуванням смертної кари йому присудили 25 років концтаборів суворого режиму і п’ять років позбавлення прав. Покарання відбував в Інті Комі АРСР, а відтак у Мордовії. Після звільнення наприкінці 1956 року працював на шахтах Інти, здобув вищу гірничу освіту.
1969 року родина Хобзеїв переїхала до міста Калуша. У листопаді 1988 року Кузьма організував тут осередок української екологічної асоціації «Зелений світ» та став його співголовою. 1989 року брав участь у створенні на Калущині Народного руху України і згодом став членом його проводу. 1990 року його обрано депутатом Калуської міської ради першого демократичного скликання. Із відновленням в Україні організації ОУН-КУН 1992 року поновив своє членство в організації, його обрано до проводу КУН на Калущині. Член Калуської станиці Братства вояків УПА та управи Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих. 1994 року за активну участь у громадсько-політичному житті міста, вагомий особистий внесок в утвердження національної ідеї удостоєний звання «Почесний громадянин міста Калуша».
Помер у Львові 4 грудня 2006 року. Похований на Личаківському кладовищі.
