Ігор Лосєв: Це ще не зрада, проте перший крок до капітуляції

Результати паризької зустрічі у «нормандському форматі», в якій взяли участь президенти України, Франції і Росії – Володимир Зеленський, Емманюель Макрон і Володимир Путін, а також канцлерка Німеччини Ангела Меркель спричинилися до неоднозначних оцінок політиків та експертів. Втім і перед поїздкою Володимира Зеленського до Парижа дехто сподівався від саміту на довгоочікуваний мир на Донбасі, інші прогнозували капітуляцію України перед Росією у війні. Пропонуємо Вашій увазі думки експертів щодо результатів саміту «нормандської четвірки».

Ігор ЛОСЄВ, політолог:

– Очевидної зради наразі не сталося. Можна сказати, що це нічия. Але нічия не на користь України, а на користь Кремля. Те, що Зеленський там попідписував, – це фактично міна сповільненої дії, яка за рік-два або й раніше вибухне. Чому? Тому що він погодився на так звану формулу Штайнмаєра. На неї можна було не погоджуватися. Але з відома Зеленського, а, можливо, й за його наказом Кучма ще в Мінську підписав цю формулу. А що ж закладено в цій формулі? Це – повна амністія бойовиків, вибори в окупованій частині Донбасу за присутності окупантів. Фактично це легітимізація всіх антиукраїнських збройних формувань. Крім того, ці формування переодягнуть у так звану «народну міліцію».

Там сказано, що спочатку мають відбутися вибори, а вже потім Росія передасть Україні контроль за кордоном. Такого не станеться. А якщо Росія і передасть Україні контроль, то це буде знову ж таки обманом. Даруйте, але стануть там наші прикордонники на кордоні, а в них за спиною будуть стояти два армійські корпуси ДНР і ЛНР, підпорядковані штабові Південного військового округу збройних сил Російської Федерації! У будь-який момент вони можуть вдарити наших прикордонників у спину.

Також там ще передбачено так званий особливий статус. Він був і при Порошенкові, але тимчасовий, його щороку продовжували. А тепер Зеленський погодився на довічний «особливий статус».

А ще в усіх паризьких документах зобов’язання покладають лише на Україну, а на Росію – жодних зобов’язань. Це не можна назвати рівноправними переговорами. Це радше перемовини переможця з переможеним.

Я думаю, що це ще не зрада, проте це перший і дуже серйозний крок до капітуляції.

Редактор відділу газети “Галичина”