В інтерв’ю для газети «Галичина» голова Івано-Франківської обласної організації ВО «Батьківщина»,
народний депутат України чотирьох минулих скликань, кандидат економічних наук Дмитро ШЛЕМКО розповів про досягнення партії на місцевих виборах і в чому ж полягає секрет її успіху, поділився рецептом швидкого та ефективного розв’язання тарифної кризи, пояснив, чому президентський закон про референдум несе низку загроз для Української держави, а також дав прогнози щодо дострокових парламентських виборів.
– Дмитре Васильовичу, відповідно до свіжого парламентського рейтингу партія «Батьківщина» серед семи політичних сил, які долають прохідний п’ятивідсотковий бар’єр, посіла третє місце, що свідчить про її значну електоральну підтримку. А як Ви оцінюєте результати місцевих виборів для «батьківщинців» на Прикарпатті?
– Справді, «Батьківщина» вже понад 20 років має значну електоральну підтримку як в Україні, так і на Прикарпатті. Зумовлено це тим, що наша партія не тимчасовий політичний проєкт під чергові вибори, коли людям обіцяють «золоті гори», лише щоб проголосували за них, а після 5-річного терміну перебування при владі зникають, трансформуючись у нову партію і продовжують той же сценарій обману виборців.
У «Батьківщини» незмінний лідер Юлія Тимошенко, кваліфіковані кадри, численний партійний актив, виборець, який цінує роботу наших депутатів на всіх щаблях влади. Ми дуже шануємо кожного, хто довіряє нам, підтримує нашу політичну силу і щиро вдячні всім, хто проголосував за партійні списки, кожного кандидата від «Батьківщина» на місцевих виборах 25 жовтня 2020 р.
Отримані результати втішають, адже вони значно ліпші за результати попередніх місцевих виборів 2015-го. Прикарпатські «батьківщинівці» вибороли перше місце серед 13-ти партій, які взяли участь у тих перегонах, за кількістю депутатського корпусу області всіх рівнів рад. 297 партійних висуванців, а це 19,58 %, тобто майже кожний п’ятий народний обранець в області, висунутий партіями, є представником нашої партійної організації. Позаду в порядку черговості залишилися обрані депутатами від партій «Європейська солідарність», «Свобода», «За Майбутнє», «Платформа громад» та «Слуга народу». В 69 радах області, де відбулися місцеві вибори, «Батьківщина» на перших позиціях у 29 з них, що становить 42 відсотки. Це абсолютний переможний результат, висока довіра краян і одночасно велика наша відповідальність за подальшу продуктивну та чесну роботу кожного партійного висуванця в місцевих радах.
Досить потужну підтримку отримали висунуті також нашою обласною партійною організацією кандидати на голів місцевих рад. Їх тепер вісім. Зокрема з 15-и міських голів нашої області чотири представники «Батьківщини». Перемогу здобув у курортному Яремчі Андрій Мироняк, в історичному Галичі – Олег Кантор, Анатолій Шумко очолив Снятинську, а Ігор Петрук – Тлумацьку міські ради. У Верховинській знову керуватиме Василь Мицканюк, а в Отинійській – Олег Савчук. Рожнівську сільську громаду Косівського району виборці знову довірили очолювати Сергієві Радишу, а Матеївецьку Коломийського району – Любомирові Веселовському.
За результатами проведених перших організаційних сесій маємо першого заступника голови обласної ради Василя Гладія, двох голів новоутворених районних рад: Коломийської – Івана Угрина та Калуської – Михайла Лавріва, і трьох заступників. З 15 міських рад «Батьківщину» представляють, крім чотирьох голів, ще 10 заступників і секретарів. Практично в кожній сільській, селищній радах на керівних посадах теж є «батьківщинівці».
Наші обранці робитимуть усе, щоб кожна громада працювала ефективно, поліпшувалося життя її мешканців та надалі відстоювати ті позиції, як це робила наша партія попередніми роками. Зокрема, знизити не підйомні для простих українців тарифи, не допустити розпродажу земель сільськогосподарського призначення, легалізації марихуани та легких наркотиків, заборонити продаж об’єктів стратегічної власності держави, гральний бізнес, запровадити прозорі правила використання коштів.
– «Батьківщина» закликала Верховну Раду вирішити одне з найболючіших для людей питань – зменшити ціни на газ. У чому ж рецепт швидкого та ефективного розв’язання тарифної кризи?
– Переважна більшість простих українців за останній рік тугіше затягнула сімейні паски. Затяжний коронавірус, карантин, локдаун, безробіття, погіршення умов роботи підприємців, зростання цін на ліки та продукти першої необхідності, і як наслідок, збільшена інфляція, при цьому неадекватне підвищення заробітних плат, вимагають від влади прийняття негайних рішень щодо підтримки та захисту кожного, хто цього потребує. Так поступають практично в більшості країн світу.
Однак українська влада вирішила дещо інакше: здерти з людей останні копійки, піднявши тарифи на житлово-комунальні послуги. Тому цей крок влади і назвали «тарифним геноцидом», бо, оплативши за газ, електроенергію, тепло, гарячу і холодну воду, більшості людей уже не має грошей на проживання. Простий українець постає перед вибором: якщо платити сповна за «комуналку», то бракує коштів на проживання; а не платиш, матимеш великі життєві проблеми, аж до позбавлення права на житло, блокування виїзду за кордон, вилучення автомобіля, що вже пропонують застосовувати до боржників автори відповідного законопроекту від «Слуги народу» у Верховній Раді. Такого страшного вибору досі в пересічних українців ще не було. Ось чому масові протестні акції людей – це реакція на недолугі, несправедливі і, що важливо, необґрунтовані дії нинішньої влади. Саме на останньому й сконцентрувала свою увагу «Батьківщина». План дій лідера партії Юлії Тимошенко зі зниження, а не підвищення тарифів, полягає в тому, щоб газ українцям продавати за тією ціною, за якою держава його закупила. Тобто втроє нижчою, ніж тепер. Ресурси для такої стратегії очевидні – 15 млрд. м куб. газу власного виробництва, що практично забезпечує потреби у споживанні його населенням, припинення безконтрольного виведення основним постачальником газу – «Нафтогазом» грошей за кордон (лише за минулий рік за межі України з цього державного підприємства, як засвідчив проведений аудит, незаконно перевели 225 млрд. гривень та не переказали до Державного бюджету 75 млрд.), а також перекриття корупційних багатомільярдних дірок у Держбюджеті, що дало б можливість збільшити, а не зменшувати, як це зробили на цей рік, видатки на житлові субсидії для малозабезпечених громадян.
Щодо необґрунтованого підвищення ціни на газ є ще один аргумент: влітку 2020 року газ до підземних сховищ закачували за ціною 2,9 гривень, що є значно нижче встановленої ціни. Наживати надприбутки на простих українцях у кризових умовах, бідності народу не лише безсовісно, а й злочинно.
А те, що це так, свідчить хоча б такий факт: у 1050 співробітників «Нафтогазу», який не транспортує, не видобуває, не зберігає газ у сховищах, середня зарплата 240 тисяч гривень на місяць, а середня заробітна плата членів правління – 2,5 мільйони гривень. Це 3,6 мільярдів гривень з кишень українців лише за утримання нікому не потрібної структури.
Що характерно, ці аргументи та можливі резерви влада знає, але замість прийняття справедливих та радикальних рішень вдається під тиском протестних акцій людей, опозиційних партій, рішень сесій місцевих рад, до половинчастих заходів, а насправді до обману, що уряд знизив з 1 лютого ціну кубометра газу до 6,99 гривень, оскільки цей тариф діятиме лише декілька місяців. Найгірше в тому, що у влади в цьому плані немає жодної стратегії на перспективу. Це означає, що через певний проміжок часу українців чекають нові цінові «подарунки».
– Як відомо, «Батьківщина» не підтримала закон про народовладдя, попри те, що не раз виступала з ініціативою про проведення референдумів з тих чи інших питань. У чому ж річ?
– Те, що закон про всеукраїнський референдум потрібний, ні в кого не викликає сумнівів. Однак це має бути такий закон, яким мали б можливість скористатися передусім громадяни України, аби він ішов на користь та розвиток держави. Що маємо за прийнятим законом. По-перше, можливість проведення референдуму залежить у більшості випадків від волі Президента, в тому числі одне питання, яке можна винести на його порядок. Провести референдум за «народною ініціативою» за виписаними в законі процедурами практично неможливо. По-друге, є ряд загроз для Української держави через проведення референдуму. Зокрема, проросійські сили можуть посилювати проросійські настрої в Україні знову піднімаючи питання про статус російської мови, поліпшення відносин з Росією. Запобіжників для цього в ньому не передбачено. Вводиться електронне голосування, яке досить складно, а практично неможливо проконтролювати, і це в умовах потужних кібератак ззовні. Референдумом можна скасувати прийняті раніше закони, що дасть можливість владі ухвалювати будь-що в обхід парламенту за допомогою так званих «маніпулятивних референдумів». Ось чому всі парламентські фракції, крім «Слуг народу» та групи «Довіра», не дали жодного голосу за такий президентський закон.
– Побутує думка, що суперечності, які наростають усередині фракції «Слуга народу», підштовхують Зеленського до розпуску ВРУ і проведення дострокових парламентських виборів. Дострокові парламентські вибори для влади – ризикована гра чи нові можливості?
– Питання дострокових парламентських виборів справді час від часу обговорюється в політичному середовищі. Причин цього декілька: стрімке падіння рейтингів Президента Володимира Зеленського, провладної партії «Слуга народу», можливий розкол у її парламентській фракції, відставка уряду і неможливість сформулювати новий, виникнення політичної кризи, подібної з розпуском Конституційного суду і т. п.
Доля Верховної Ради залежить від Президента, адже саме він згідно з Конституцією України має право достроково розпускати український парламент та оголосити позачергові вибори. Знайти причини, якщо захочеш, доволі просто. Однак чи є в Президента та провладної сили бажання це зробити і на що вони можуть при цьому розраховувати? В реально мислячих політиків відповідь на поставлене питання очевидна: ніхто з них не хоче розпуску парламенту, адже майбутні парламентські вибори відбудуться за пропорційною системою з відкритими регіональними списками, тобто раду обиратимуть за партійними списками і без половини мандатів, які тепер займають мажоритарники. При нинішній, а в перспективі ще меншій підтримці, провладна партія «Слуга народу» внаслідок соціально-економічної ситуації має можливість ледве перетнути прохідний бар’єр. То чи вигідно Президенту розпускати цей парламент? Моя відповідь однозначна: «Ні». Такий сценарій можливий лише за однієї умови: «низи» не хочуть такої влади, а «верхи» вже не можуть управляти державою. Все в руках простих українців, які можуть здетонувати вибух у вигляді масштабних соціальних акцій, якщо їхнє життя стане нестерпним, а влада не буде шукати шляхів виходу з ситуації.
– Дехто з політичних експертів вважає, що до чергових загальнонаціональних виборів Україна буде переживати застій. Якими є Ваші візії щодо найближчих перспектив нашої держави?
– Дещо складно говорити про перспективи держави, коли уряд досі не подав, а Верховна Рада не розглянула програму дій як за попередній, так і на нинішній роки. Тому можемо вести мову лише про реалії економічного розвитку країни на 2021 рік в умовах пандемії коронавірусу, продовження російської агресії проти України, соціально-економічної турбулентності. Аналіз Державного бюджету, основних макроекономічних показників на поточний рік засвідчують, що після 5 % падіння ВВП торік, ми можемо сподіватися не на зростання економіки, а хіба на її відновлення. Але й це проблемно, адже підстав для оптимізму мало. Триває падіння обсягів виробництва, реалізації продукції та послуг, зменшення замовлень, скорочення чисельності працівників і зростання рівня безробіття, зростання цін та інфляції, зменшення доходів у переважної більшості українців, обмежене надходження іноземних інвестицій, зниження попиту на нові кредити.
Розраховувати на зростання економіки на основі урядових прогнозів та обіцянок нереально. Для цього мають бути об’єктивні підвалини, закладені на базі відповідних програм та розрахунків. На жаль, ми в «нульовій точці», тобто важелів для зрушення жодних. Олігархи ще більше за два останні роки монополізували всі сфери економіки, на Сході – війна, чиновники корумповані, непрофесійні і безвідповідальні, уряд – розгублений, інфраструктура – застаріла, інновацій – жодних, коштів для розвитку – обмаль.
До речі, щодо останнього. Ми вже другий рік поспіль живемо за рахунок зростання національного боргу. Навіть складно собі уявити, що за один день борг України може зрости більше ніж на 51 млрд. гривень, оскільки протягом кількох годин продають облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), в тому числі й іноземцям. Україна стає подібною до фінансової піраміди – може, хтось пам’ятає сумнозвісне МММ, яке луснуло й позбавило мільйони довірливих людей власних коштів, адже кожний новий борг держава бере набагато дорожче, аніж той, що наразі віддає. На 2021 рік припадають пікові виплати за зовнішніми боргами – загалом понад 585 мільярдів гривень, з яких понад чверть – це відсотки. Для їх покриття потрібні нові запозичення. На жаль, ще жодна країна світу не виходила з економічної кризи і не досягала піднесення економіки за рахунок продажу, хоч і цінних паперів.
Через декілька місяців Президент відправить уряд у відставку, однак борги залишаться насамперед народові. Ось чому потрібна нова урядова команда, з новим економічним курсом України. До речі, його вже було презентовано українському суспільству його ініціатором – Юлією Тимошенко. Новий курс передбачав цілісну систему стратегічних і тактичних заходів для переходу від монополізованої, кланово-олігархічної сировинної економічної моделі, що веде до поглиблення пастки бідності для країни, до моделі високотехнологічного інноваційного розвитку на основі побудови соціальної ринкової економіки з потужним середнім класом і масовим розвитком малого і середнього підприємництва.
Повірте мені, людині з багаторічним практичним і теоретичним досвідом пізнань економіки, без цього ми приречені на тривалу відсталість та бідність.
