Одними з символів святкування Нового року ще донедавна були Дід Мороз та Снігуронька. Вважалося, що сивий дідусь приходить в новорічну ніч і дарує подарунки, а допомагає йому молода дівчина – Снігуронька, яка є його онукою. Проте Дід Мороз не завжди був добрим персонажем, а Снігуронька – насправді не була його онукою. Ці образи еволюціонували у зв'язку з історичними змінами в нашій країні.

Насправді Дід Мороз – це міфологічний персонаж давньослав'янських племен. В давнину його вважали повелителем зими та морозів і називали по-різному: Тріскун, Студенець, Карачун, Зимник, Мороз, Дядо Коледа, Позвізд. Існує міф, що Дід Мороз – це перевтілення слов’янського бога Морока, якого вважали повелителем зими та холоду.

Образ Діда Мороза у ті часи був злим. Його уявляли велетенським дідом з сивою бородою, який виморожував людей, їх посіви та худобу. За переказами, селяни боялися цього персонажа, залишали для нього гостинці - оладки, кисіль, печиво. А в деяких поселеннях навіть людську жертву: в лісі до дерева прив'язували молоду дівчину та залишали на ніч. Таким чином задобрювали Морозенка, щоб не губив посіви та худобу. Якщо дівчину вранці знаходили замерзлою та ще й вкритою льодом чи снігом, це означало, що Мороз прийняв жертву і зиму люди переживуть без втрат.

З розвитком суспільства жертви для міфологічного Зимника ставали менш жорстокими. Замість людей його задобрювали вбитими тваринами або їжею. Робили це в день зимового сонцестояння, коли ніч була найдовшою в році. Цей день у давнину вважали початком астрономічної зими і, зазвичай, погода тоді була найбільш морозною. Тому люди намагалися робити підношення лісовим богам, розвішуючи їх на гілках дерев. Люди приносили в ліс напої, їжу, розпалювали ритуальні багаття, колядували та ворожили. Так святкували народження нового Сонця. Вважається, що ці обряди були зачатками сучасного святкування Нового року.

З появою християнства церква стала засуджувати поклоніння образу Тріскуна, адже вважала це тяжким гріхом та єрессю. На зміну злому образу прийшов добрий − Святий Миколай, якому не треба було приносити пожертви, адже він не нищив людей та їх статки морозами. Натомість приносив дітям подарунки, а неслухняним міг принести під подушку різки.

Дід Мороз як добрий персонаж з'явився лише наприкінці 30-х років ХХ століття. Сталося це тому, що більшовики, прийшовши до влади 1917 року, розпочали антирелігійну політику, а образ Святого Миколая, що виконував до тих пір роль дарувальника подарунків для дітей, заборонили. На зміну прийшов оновлений образ Діда Мороза − доброго персонажа із сивою бородою, що не має стосунку до церкви. Тоді й дали дозвіл людям на святкування Нового року, але 1 січня тоді ще залишалося робочим днем. Деякі науковці вважають, що святкування Нового року запровадили, аби відвернути увагу людей від масових репресій та кількох Голодоморів.

Персонаж Снігуроньки з'явився лише через 20 років після Діда Мороза − 1937-го. Образ її взяли з образу дівчат, яких, за язичницькими повір'ями, приносили в жертву богу Зимнику.

Цікавим фактом є те, що за понад 60 років до цього, ще 1873 року, російський драматург Олександр Островський написав п'єсу "Снігуронька". І зробив це під враженням від легенд про жертвоприношення дівчат. А 1881 р. на сцені Маріїнського театру відбулася прем'єра однойменної опери, музику до якої написав композитор Микола Римський-Корсаков.

На рубежі XIX та XX століть після появи п'єси образ Снігуроньки набув великої популярності. Фігурками з її зображенням прикрашали ялинки, на її манер вбиралися дівчата. Часто сцени із п'єси чи опери інсценували на сімейних святах.

Під час антирелігійної кампанії більшовиків Снігуронька була заборонена. Однак уже 1937 року, через 20 років після появи Діда Мороза, вона з'явилася на виставі у московському Будинку Союзів. Образ Снігуроньки втілювала тендітна дівчина, онука Діда Мороза, що допомагає йому в його новорічній діяльності. На святах вона була посередницею між дітьми та Дідом Морозом, інколи біля новорічної ялинки з'являлася раніше за свого дідуся та разом з дітьми закликала його на свято.

Образ Діда Мороза і Снігуроньки перейняли більшість пострадянських країн, в тому числі й Україна.

У різних країнах у наш час новорічного дідуся, що приходить з подарунками називають по-різному. Наприклад, в Білорусі − Дзед Мароз або Зюзя, у Болгарії − Дядо Коледа, у Чехії та Словаччині − Єжишек або Мікулаше, у Фінляндії − Йолупукке. А в США, Канаді та Великобританії − Санта Клаус.

В Україні образ Діда Мороза замінив Святий Миколай - добрий чарівник, який приносить дітям під новий рік подарунки. І цей образ насправді взятий з реальної людини - з образа Миколая Чудотворця. Про благочестиве життя та чудеса, які творив Миколай, існує багато переказів та легенд. Церква прославляє Миколу Чудотворця як швидкого помічника усім, хто опинився в біді та скорботах. Святий допомагав потопельникам, визволяв полонених, рятував від смертної кари невинних, зцілював хворих: повертав зір, мову, позбавляв кульгавості. Допомагав бідним, дарував їжу голодним, був помічником та заступником.

Святий Миколай чи Миколай Чудотворець — це реальна людина. Народився він 15 березня у місті Патари десь між 270 та 288 роками в історичній області Лікія, яка тоді належала Римській імперії (зараз це Туреччина). Батьки Миколая Феофан і Нонна були багатими та глибоко віруючими людьми, які охрестили сина одразу після його народження. Пізніше Миколай переїхав у Мири (нині це поблизу міста Демере у турецькій провінції Анталії), де багато років був священником-єпископом.

2. Святого Миколая шанують через благочестиве життя та чудеса, які він творив, про що свідчать багато переказів та легенд. Церква прославляє Миколу Чудотворця як швидкого помічника усім, хто опинився в біді та скорботах. Святий допомагав потопельникам, визволяв полонених, рятував від смертної кари невинних, зцілював хворих: повертав зір, мову, позбавляв кульгавості. Допомагав позбутися бідності, дарував їжу голодним, був помічником та заступником.

Деякі чудеса Святого Миколая були досить реалістичними вчинками глибоко віруючої людини, що завжди протягувала руку допомоги людям, які потрапляли у скрутне становище.

Відома історія про трьох сестер. Один збіднілий чоловік не міг забезпечити своїх трьох доньок приданним. І оскільки вони не могли через це вийти заміж, батько, за звичаями того часу збирався віддати їх у рабство. Дізнавшись про це, Миколай вирішив скористатись батьківським спадком, щоб зарадити біді. Впродовж трьох ночей він пробирався до вбогої хатини та щоразу закидав крізь вікно у кімнату, де ночували сестри, по шматку золота — на придане для кожної з дочок.

Вже на третю ніч Миколай дізнається про задум батька викрити його і на третю ніч вкидає золото не у вікно, а через камін будинку. Саме ця історія і демонструє нам, звідки стара легенда, яким чином подарунки від Миколая "потрапляють" у кімнати дітям, коли вони сплять.

3. Чому святкуємо празник саме 19 грудня? Тому що Святий Миколай, досягнувши сану єпископа, помер 6 грудня (19 грудня за юліанським календарем) 342 року. Цього дня ми вшановуємо святого. Імператор Юстиніан І у шостому сторіччі збудував на його честь церкву в Константинополі. А ще один візантійський імператор Мануїл Комнін у 12 ст. державним законом приписав святкувати день Святого Миколая 6 грудня.

4. Досі зберігаються мощі Святого Миколая, а також вшановують "весняного" Миколая. У XI столітті Візантійська імперія переживала важкі часи, відбиваючись від навали турків-сельджуків. Венеційські та барійські купці вирішили "врятувати" мощі. 22 травня 1087 року мощі святого було викрадено та перевезено до Італії і сьогодні їх зберігають у крипті базиліки святого Миколая в італійському місті Барі. І в день перевезення мощей у Барі святкують «весняного» Миколая.

5. Як виглядав справжній Святий Миколай. Група вчених з Манчестерського університету зробила реконструкцію образу Святого Миколая за його мощами. У чудотворця були карі очі, випнуті вилиці та підборіддя, він мав зріст близько 167—168 см.

6. Чи Санта Клаус це теж Святий Миколай? Справді, все так і є — Святий Миколай став праобразом різдвяного Санта-Клауса. Голландські колоністи, заснувавши в Америці Новий Амстердам (майбутній Нью-Йорк), завезли на континент традицію дарувати дітям від Святого Миколая 6 грудня та на Різдво подарунки. А Святого Миколая голландці називали Сінтаклаас, який потім вже в англійському звучанні став Санта Клаусом. А у 1823 році американський письменник Кларку Мур написав книгу «Ніч перед Різдвом, або візит Святого Миколая». Це вже у Мура зʼявляється всім знайомий образ Миколая-Санта Клауса — дідуся, який розвозив подарунки у санях, які тягнуть олені.

Трохи пізніше відомий американський художник Томас Наст довершив нову легенду, помістивши Миколая-Санту на Північний полюс і придумавши книгу, у яку Санта-Клаус записує добрі та погані вчинки дітей.

А сучасний образ Санта-Клауса в червоному вбранні з білим хутром зʼявився у 30 роки в рекламній кампанії напою «Кока-Кола».

7. День Святого Миколая в Україні та Галичині. Історія шанування Святого Миколая налічує в Україні вже понад тисячу років. Найстаршою спорудою, присвяченою святому, на історичних українських землях вважають ротонду в Перемишлі, що датують Х сторіччям.

У другій половині ХІ ст. у Києві на Аскольдовій могилі була збудована церква Святого Миколая.

На Галицьких землях однією з найстаріших є церква святого Миколая у Львові, що походить з ХІІІ століття.

День святого Миколая був особливо важливим для наречених. На свято традиційно засилали сватів. Напередодні дівчата заздалегідь наводили лад у своїх скринях: готували одяг, діставали рушники та прикраси й прибирали у хаті.

У свято чоловіки мали першими прокидатися зранку, обійти свій двір, обов’язково нагодувати худобу та промовити: "Дай, Боже, добрий день. Щобись худібонька здорова була, та й я з тобою, ще й зі своєю жоною".

У день святого Миколая ворожили на майбутню долю. Серед дівчат був популярним такий обряд: ставали навпроти вікна, з якого виднівся місяць, і направляли на скло дзеркало. Відображення розмивалося, тому можна було побачити кілька місяців. Скільки дівчата нараховували, стільки дітей мало бути у них у майбутньому.

Також вважається, що свято Миколая – останній день, коли можна віддати всі борги, інакше сім’я в наступному році бідуватиме.

Пісні про святого Миколая належать до найдавніших зразків української поезії, найпопулярнішою з яких є «Ой, хто, хто Миколая любить».

З інтернетвидань.