Ще кілька років тому складно було уявити, що можна провести фестиваль українського кіно, в рамках якого впродовж тижня демонструватимуть стрічки made in Ukraine, причому щодня інші і такі, що от-от вийшли на широкі екрани українських кінотеатрів. Причина такого стану речей  проста – в Україні знімали не так багато фільмів. Сьогодні реальність зовсім інша, і це не може не тішити. І саме Дні українського кіно, які пройшли в обласному центрі, продемонстрували, що український кінематограф живий і розвивається. Цього року в рамках заходу в театрі кіно «Люм’єр» показали сім класних українських фільмів – як художніх, так і документальних.

Прем’єри і діалоги про кіно

– Мета Днів українського кіно – демонстрація українських фільмів різних жанрів, як ігрових, так і документальних, а також, звичайно, підтримка сучасного кіновиробника, – наголосив під час пресконференції директор департаменту культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА Володимир Федорак. – Про те, що українські фільми стали популярними, не треба багато говорити, адже торік «Кіборги» та «Позивний «Бандерас» побили касові збори на Івано-Франківщині і навіть перевершили касові збори окремих голлівудських фільмів...

Для іванофранківців та гостей міста Дні українського кіно відбуваються не вперше. Втім, цього року кількість стрічок, котрі продемонстрували на екранах театру кіно «Люм’єр», збільшили до семи. Глядачі мали змогу подивитися найновіші українські фільми різних жанрів. Гарно, що організатори дійства не обмежилися лише художніми стрічками, а доповнили перелік найкращими документальними роботами українських режисерів. Тож із 10-го по 16-те жовтня продемонстрували такі картини, як «Захар Беркут», «Східняк», «Будинок «Слово», «З України до Голлівуду», «Генделик», «Гуцулка Ксеня» та «Фокстер і Макс».

Важливо, що під час фесту не просто «крутили» кіно, а презентували стрічки за участі творчої групи. Таким чином глядач міг не лише подивитися фільм, а й вступити у діалог з його творцями.

Розквіт кінематографу

Ексчільник Державного агентства України з питань кіно Пилип Іллєнко, який відвідав Дні українського кіно в Івано-Франківську, наголосив, що Прикарпаття є важливою частиною українського кінематографу, адже тут свого часу знімали культові та знакові українські стрічки. Звичайно, і сьогодні чимало картин знімають саме на Івано-Франківщині, це доволі популярна локація у кінотворців.

Також він зазначив, що всі стрічки, котрі продемонстрували в рамках заходу, створено впродовж останніх кількох років за фінансової підтримки Держкіно. Він зауважив, що за останні роки кількість вітчизняних фільмів істотно зросла.

«Наприклад, 2015-го за державної підтримки завершили виробництво лише трьох повнометражних фільмів, а 2018 р. – вже 26-ти. Тобто за три роки відбулося зростання фактично вдев’ятеро. Якщо говоримо про касові збори і частку національного кіно на ринку, то вона зросла з одного відсотка у 2014-му до понад восьми відсотків у 2018 р. Сподіваємося, що завдяки таким стрічкам, як «Захар Беркут», «Фокстер і Макс», «Ціна правди», «Чорний ворон», «Скажене весілля-2» та іншим, котрі дивитимемося ще до завершення 2019 р., цей показник дійде до 10 відсотків. Такого рівня розвитку українського кіно не спостерігалося за весь період української незалежності», – наголосив Пилип Іллєнко.

А й справді, розвиток українського кінематографа складно не помітити. Не потрібно бути фахівцем, щоб побачити збільшення кількості фільмів made in Ukraine. Ще більше тішить те, що окремі картини впевнено конкурують з голлівудськими, збираючи на своїх сеансах аншлаги. Це, звичайно, не може не тішити. Директор театру кіно «Люм’єр» Лідія Шкрібляк згадує, як 2006 року українське кіно лише де-не-де з’являлося і не мало популярності. Сьогодні ж у розкладі кінотеатру щотижня є якась українська стрічка, і найголовніше – на них ходять глядачі.

Але попри зростання кількості фільмів, котрі знімають та випускають, в Україні, як зауважив П. Іллєнко, існує проблема в максимальному донесенні їх до глядача через брак кінотеатрів. Мова не лише про невеличкі населені пункти, а й про районні центри та великі міста.

«На жаль, багато де ми не можемо продемонструвати фільми такої якості, як їх створюють. Адже кіно все ж таки знімають для великого екрана, і щоб отримати максимальне задоволення від перегляду, його потрібно дивитися на великому екрані», – відзначив ексчільник Держкіно.

Від Голлівуду до Харкова

Під час Днів українського кіно показали різножанрові стрічки, котрі продемонстрували багатогранність сучасного українського кінематографа. Зокрема варто детальніше спинитися на двох документальних фільмах: «З України до Голлівуду» та «Будинок «Слово». За словами продюсера цих картин Олега Щербини, вони розповідають про людей, котрі досягли неймовірних успіхів в культурі, і спростовують імперський міф про меншовартість української нації.

– «З України до Голлівуда» – це неймовірний матеріал, тому що у фільмі вперше оповідаємо масштабну історію участі наших співвітчизників у створенні Голлівуду, впливу на американські культуру, мистецтво, – коментує режисер фільму Станіслав Сукненко. – Цей фільм створює новий імідж України в світі, тому що ми оповідаємо про Голлівуд, культуру, яку знають в Америці, але не знають особистостей, які були причетні до створення цієї неймовірної «фабрики мрій»...

Найкращий документальний фільм 2018 року «Будинок «Слово» Тараса Томенка показали в Івано-Франківську вперше. Стрічка, котра отримала українську національну кінопремію «Золота дзиґа» в категорії «Найкращий документальний фільм», розповідає про легендарний будинок у Харкові, в якому радянська влада поселила видатних культурних діячів, цвіт нації та творчу інтелігенцію, щоб легше було за ними стежити, а згодом – і знищити. У 66 квартирах огрядного п’ятиповерхового будинку-пастці, який з висоти пташиного польоту нагадує літеру «С», жили Микола Куліш, Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Остап Вишня, Юрій Яновський, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Валер’ян Підмогильний, Іван Багряний, Григорій Епік, Майк Йогансен, Наталя Ужвій, Михайль Семенко, Вадим Меллер, Микола Бажан, Леонід Чернов та інші. Світова прем’єра картини відбулася на Варшавському кінофестивалі, а національна, що знаково, – у Харкові.

Фільм вражає унікальними архівними матеріалами. Впевнена, переглянувши цю стрічку, ви точно дізнаєтеся багато нового про видатних українських письменників, режисерів, художників… І, звісно, про трагізм їхньої долі. Також дуже тішить те, що команда стрічки на чолі з режисером Т. Томенком працює над створенням художньої версії картини. За словами продюсера стрічки Олега Щербини, її прем’єра на широкі екрани вийде не раніше 2021-го. Також варто відзначити, що національна прем’єра українсько-американського історичного бойовика «Захар Беркут» – екранізація однойменного твору Івана Франка – збіглася з проведенням Днів українського кіно. Тому не дивно, що цей фільм також був у програмі заходу і викликав неабиякий ажіотаж серед глядачів. Найбільш спритні вже встигли написати відгук про стрічку у соцмережах. Враження від фільму у кожного свої, тому рекомендую не спиратися на чужі відгуки, а відвідати сеанс і самому все побачити.

…Спілкуючись із журналістами, П. Іллєнко висловив сподівання, що згодом в Україні буде створено стільки добротних фільмів, що зможемо організовувати не лише дні чи тижні українського кіно, а й роки. Але для цього потрібно, щоб режисери знімали картини, актори грали, а глядачі ходили на прем’єри в кінотеатри і підтримували вітчизняний кінопродукт не лише морально, а й гривнею.