Власне, здивувало, що вони взялися «гастролювати» в низинній місцевості. Тобто зійшли на рівнину з притаманних для їхнього проживання гірських районів. І вже наробили чимало шкоди людям. Найбільш відомий випадок стався наприкінці травня в селі Узині на Тисмениччині, де розміщені вольєри місцевої організації Українського товариства мисливців та рибалок, у яких розводять і утримують свиней-мангалів.

Та, виявляється, незадовго до цього випадку «вуйко», як називають ведмедя горяни, нашкодив у Коломийському районі, де забрів на одну з місцевих пасік і розтрощив 14 вуликів. А ще перед тим клишоногий роздер корову в одному з приватних господарств на Косівщині.

До речі, «узинський гість» також навідався й до одного з місцевих обійсть. Його побачила господиня, котра тої миті вийшла з хати. З переляку почала кричати, кинулася назад до будинку. Ведмідь і собі заревів та втік до лісу…

Це все зворохобило жителів області. Скажімо, на Тисмениччині людей попередили, щоб якомога менше ходили до лісу. Звісно, можна було б зробити облаву на ведмедя, але що з ним робити далі. Адже бурих карпатських ведмедів, до яких належать «гастролери», занесено до «Червоної книги», тож просто застрелити його не можна.

Приспати ж хижаків, як це не раз показують у кінофільмах, теж проблемно. За словами голови правління Івано-Франківської обласної організації УТМР Михайла ЛУЩАКА, у всій Україні є лише кілька спеціальних рушниць, максимальна дальність пострілу з яких становить лише 50 метрів. З огляду ж на те, що ведмідь після влучення в нього кулі зі снотворним засне не одразу, він може становити загрозу і для самого «мисливця»…

– Це не загальне явище, можемо говорити тільки про окремих особин, – стверджує М. Лущак. – Щодо Узина, то ще ніхто не знає, звідки з’явився звір. Найбільше розмов про те, що він утік із якогось вольєра. Наприклад, днями читав замітку, в якій був натяк, що ведмідь приблукав туди з Галицького національного парку. Як на мене, неможливо, щоби він звідти втік. Там сувора охорона, в тому числі й так звані електропастухи. Поголів’я клишоногих обліковане. Хоча справді, в області є чимало випадків, коли ведмедів утримують у приватних господарствах. Скажімо, навіть у Івано-Франківську проживали ці хижаки.

Здебільшого ж їх тримають на територіях туристично-відпочинкових комплексів для приваблювання гостей. Наприклад, у Косівському районі на території одного з готелів були два ведмеді. Одного пізніше забрали до спеціального притулку, а другий начебто втік.

Та загалом ведмеді в низинах з’являлися й раніше. Скажімо, ще 1881 року поблизу села Бортників на теперішній Тлумаччині мисливці добули ведмедя. Зрештою, є й свіжіші трапунки. Приміром, улітку 1978-го сам був свідком, коли працював в Івано-Франківському лісокомбінаті, як поблизу села Рибного браконьєри на вівсяному полі поранили ведмедя і він пізніше помер у лісі.

Донедавна ці звірі навідувалися до села Посічі на Тисмениччині. Після війни, як відомо, людей звідти вивезли. Тож до тамтешніх фруктових садів ведмеді приходили поживитися плодами. На жаль, цим користувалися і браконьєри з навколишніх сіл, і військові. Влаштовували на тварин цілі засідки. Не тільки на ведмедів, бо звірини там було багато. І кабани, і козулі… Але вбивали і клишоногих.

Можна пригадати й випадок 1980 року поблизу села Нивочина на Богородчанщині, коли мисливці застрелили ведмедя, сплутавши його з диким кабаном. Два роки тому поблизу села Малинівки бачили ведмедів із двома ведмежатами. А одного дня торік пасажири автобуса, котрий їхав у бік Коломиї, також побачили між Черніївським мостом і Марківцями, як переходила дорогу ведмедиця з двома ведмежатами. Тож поява цих звірів у місцях, далеких від притаманного їм місця проживання, не дивина.

Як пояснює Михайло Лущак, ведмідь може мігрувати на відстань 200 км, а то й далі. Скажімо, свого часу бурого карпатського ведмедя здобули аж на Кіровоградщині. Ще один приклад, коли в Осмолоді на Рожнятівщині в районі лісового господарства став здобиччю браконьєрів клишоногий, котрий забрів сюди з Польщі. Це визначили за ошийником зі своєрідним чипом, який «хижуни» зняли з убитого й повісили на дерево – щоб за тим маркером не вирахували їх самих...

Заходять до нас ведмеді з Румунії, із Закарпаття. Інакше кажучи, шляхи їх міграції доволі великі.

– За ще однією з версій, котру, до речі, Ви озвучили, того «узинського гостя» могли просто витіснити, так би мовити, конкуренти, бо кожен ведмідь має свою зону проживання.

– У них саме в червні починається так званий шлюбний період. Що стосується «узинського», то навіть з фотографії видно, що це вже статево зрілий звір, якому десь від чотирьох до шести років. Шукаючи самку, такий «парубок» може мігрувати на значні відстані. Ймовірно, що там, де він проживав, самка є, але вона вже має самця, котрий відганяє від неї інших претендентів на її «руку й серце». До того ж науково визначено, що ареал перебування-проживання сім’ї ведмедів становить від чотирьох до восьми квадратних кілометрів.

Де перебуває й куди мандрує той чи інший «вуйко», чимало залежить і від кормової бази. Ведмедеві для харчування потрібні ягоди, скажімо, крушина, малина тощо, корінці, вода. Це, так би мовити, його основний раціон. Та водночас це і м’ясоїдна тварина, котра не гребує й падлом, особливо, коли весна холодна, як-от нині. Звичної їжі такої пори ще немає, і це спонукає звірів шукати іншу поживу. І тоді підходять і свині, й інші чи свійські, чи й дикі тварини. А скуштувавши вперше м’яса, ведмідь уже й надалі лакомиться на легку здобич, зокрема, корів, коней, які десь пасуться.

Чи й надалі завдаватиме шкоди той клишоногий, котрий об’явився в околицях Узина, побачимо. Власне, ведмеді в таких випадках рідко затримуються на одному місці. Як мовлять, прийшов, наївся й подався далі.

– Наскільки такі тварини небезпечні для людини? Мені відомі два випадки, коли ведмеді нападали на людей. Один у Верховинському районі – тоді ведмедиця, яка була з ведмежатком, напала на дівчину, котра у лісі збирала ягоди. Вочевидь, звір побачив у ній загрозу для свого дитинчати. Дівчину врятувало те, що вона вдала, що мертва. А другий стався у Надвірнянському районі. Історія доволі заплутана. За однією з версій чоловік намагався здобути ведмедя, але тільки його поранив, і тварина просто розшматувала свого кривдника.

– Таких випадків було багато. Можна згадати, як свого часу неподалік військової частини, ще колишньої, у селі Ценжеві на Тисмениччині чоловік врятував від ведмедя свого товариша. Обидва тоді пішли, як ми кажемо, на незаконне полювання. Мали намір підстрелити кабана, козулю, а може, й оленя. В лісі, звісно, розділилися. У одного з них був маленький песик, котрий біг попереду і раптом загавкав та кинувся до господаря. Аж тут із гущавини вискочив ведмідь. Побачивши чоловіка, накинувся на нього. Той почав кричати. На щастя, товариш був неподалік. Він прибіг на крик і застрелив ведмедя, коли той уже підім’яв під себе його напарника.

Кілька років тому ведмідь напав на грибника в Косівському районі, який збирав дари лісу вночі з ліхтариком.

У нас, до речі, є такі «фахівці», котрі знають грибні місця і йдуть туди на «тихе полювання» вночі, бо побоюються, що вдень там можуть визбирати гриби інші «мисливці». І цей чоловік наштовхнувся на ведмедя, котрий доїдав рештки оленя, який, вочевидь, міг бути пораненим і здох. Захищаючи свою здобич, клишоногий ледь не вбив чоловіка. Зокрема, здер йому обличчя, так що потерпілого довелося доправляти до реанімації.

Водночас хочу зауважити, що загалом ведмеді – страхополохи. Це видно хоча б на випадку в Узині. Без причини такий хижак не виявляє особливої агресії до людини. Якщо здійняти шум, то, швидше за все, втече. Причому від страху може й випорожнитися рідким послідом.

– Це так звана «ведмежа хвороба». Нещодавно прочитав в Інтернеті, як турист за допомогою свистка відігнав від себе звіра. Та хочеться закінчити нашу розмову іншим. Чи не свідчить поява ведмедів у таких місцях, про які згадували, що популяція цих звірів почала зростати? Не всіх ще вибили браконьєри.

– Про це важко сказати. Найбільш достовірний облік цих тварин було зроблено ще до 1990-го. Тоді в Українських Карпатах, а це не тільки наша область, а й Львівська, Чернівецька та Закарпаття, налічували понад 250 ведмедів. На сьогодні ж, за нашими підрахунками, їхня чисельність не перевищує 80-90 особин. На жаль, вберегти цього «червонокнижного» звіра від варварського знищення дуже важко.