Цю публікацію за листами наших читачів присвячуємо Болехівській міській територіальній громаді. І не випадково. Бо знову є про що писати. До того ж ще жоден керівник – як із колишніх, так і з чинних – серед чільників усіх 62-х ТГ Прикарпаття не видавав редакції «Галичини» такі потоки керівної «свідомости і глибокомислення», які у своєму листі до нас вилив голова Болехівської міської ради ТГ Іван ЯЦИНИН.

Болехівське керівництво в особі І. Яцинина, як видно з його листа, вважає, що публікації в «Галичині» впродовж цього року низки статей, у яких порушено проблеми територіальної громади, є безпідставними, що їх замовили його особисті недоброзичливці. Правда очі коле. Але того, хто її боїться. Тож нас і не здивувала іронічна відповідь пана Івана на пропозицію «Галичини» щодо можливого укладання угоди про висвітлення на шпальтах часопису життя міської громади загалом і зокрема сіл, які ввійшли до неї. Очевидно, зачепило за живе. Але замість того, щоб просто відмовитися від співпраці з редакцією або гідно зреагувати на наші публікації – виправити керівні та господарські недолугості в територіальній громаді, на які ми вказали свого часу у своїх матеріалах, чи спростувати і публічно заперечити наведені журналістом «Галичини» факти, якщо той, на думку керівництва міськради, написав неправду, Іван Васильович «з повагою» пише: «Сподіваємось, замовники даних статей для нашої громади, мабуть, посильно фінансово посприяли ПП «Редакція газети «Галичина» для її сталого розвитку».

Про які статті, власне, йдеться? Як автор усіх «замовних» публікацій наведу їхній перелік, адже кожна торкається актуальних проблем громади і написана після безпосередніх відвідин Болехова та зустрічей з їхніми «замовниками»: 1. «Болехівські виверти, або Соціально-сатирична комедія про депутатські «бої» за пологове відділення». 2. «А Болехів воює зі сміттям. Обслуговування полігону твердих побутових відходів в урочищі «Криве» і сміттєвивезення уже стали притчею во язицех для територіальної громади». 3. «Будівництво на кістках? Болехівчани стривожені чутками про спорудження торговельного центру на «погибельному місці» в їхньому місті». 4. «У Болехові квітне… святотатство. На місцевому цвинтарі могили австрійських вояків і українських січових стрільців забудовують склепами, а влада спостерігає і потурає вандалам».

Кожну з цих статей проілюстровано світлинами, зробленими – наголошую –автором на місці його відвідин Болехова. Тож як на них, так і в текстах чудово й без жодних коментарів видно всіх «замовників» моїх журналістських матеріалів. Тобто у власних публікаціях я ніколи не приховую своїх співрозмовників. А за два десятки років роботи в інформаційному полі Прикарпаття, дякувати Богу, знаю людей, їхні проблеми і загалом життя Болехова та інших сіл територіальної громади не согірше, ніж його адміністративне чиновництво.

Але про все по порядку. Отже, по-перше. Невже для того, щоб у рік відзначення 80-річчя УПА взяти в руки бодай відро цементного розчину, пів відра вапна, щітку і по-газдівськи поштукатурити, а відтак побілити той облупаний хрест над рікою Суколем у центрі Болехова керівництву міста ще потрібні кпини «замовників»? Ні, просто треба бодай трішечки, як кажуть у народі, хоч на пів нігтя, це місто любити й поважати пам’ять про тих болехівців чи уродженців навколишніх громад, які у різні часи полягли за волю України.

Або хіба то не блюзнірство, якщо на місцевому цвинтарі крок за кроком спритники забудовують склепами могили австрійських вояків і українських січових стрільців, коли руйнуються скособочені й почорнілі від часу надмогильні березові хрести, а влада, на відміну від небайдужих депутатів та представників громади, «не бачить» вандалів і не вживає заходів? Чи, може, то депутатам міської ради вже заборонено реагувати на проблеми і зауваження тих, хто їх свого часу обирав?

Тож наші перші «замовники» – це депутати Болехівської міської ради територіальної громади, а передовсім ті, які не заглядають у рот міському керівництву, а вміють чути своїх виборців. І їхні прізвища чітко виписано у журналістській публікації «У Болехові квітне… святотатство» та інших статтях про життя громади – ніхто й не думав ховатися. І не лише податливих для влади, а й принципових – усіх депутатів обирали жителі громади, то й кожен із обранців мав би чути людей, а не відвертатися від проблем.

По-друге, нашими «замовниками» для статті про депутатські «бої» за пологове відділення – той «цирк», який мені довелося наживо спостерігати, стали медичні працівники лікарні: лікарі, медсестри, пересічні жителі Болехова, стривожені майбутні молоді мами і чи не п’ятдесят відсотків депутатського корпусу міської ради.

По-третє, оскільки сам І. Яцинин не живе в Болехові, тож, очевидно, йому важко зрозуміти, що таке «погибельне місце» у центрі міста і пов’язані з ним перекази старожилів та наслідки від сучасних чиновницьких вивертів. Тож нашими «замовниками» у цьому випадку стали не лише депутати міськради, а й болехівці, які ще не забули часи червоного терору на своїй землі, та місцеві краєзнавці-дослідники, національно свідомі громадяни, інтелігенція та ін.

По-четверте, шановний голова Болехівської міськради, очевидно, думає, що болехівці мають промовчати, довідавшись про сприяння керівника міста у виділенні доньці його попередника на чолі міста – на той час жительці Білорусі – для житлової забудови привабливої земельної ділянки в центрі Болехова на місці колишнього єврейського гето чи міського кінотеатру. Але люди все бачать і добре, що не мовчать.

До редакції «Галичини» недавно звернувся ще один «замовник» публікацій у газеті – житель села Поляниці Болехівської МТГ пенсіонер Степан Іванів, який означив себе як «пацієнт онкодиспансеру в Івано-Франківську». А до нього додалося й до двох сотень нових «замовників», які своїми підписами скріпили написане ним. Чомусь хочеться вірити словам людини з таким діагнозом, як у пана Степана. Бо він перебуває у таких реаліях, що йому не до лукавства.

«Думаю, що мені й моїм землякам, які підписалися під листом до редакції, сильно пощастило: нарешті завдяки журналістам ми побачимо правду, – сподіваються автори цього листа до редакції. – Наш сільський староста Андрій Стельмах уже сьомий рік перебуває на посту керівника у Поляниці – спершу як голова сільради, а тепер – на чолі старостинського округу, але ще жодного разу не збирав загальні збори селян і не робив ніякого звіту перед нами. Люди цього постійно від нього вимагають, але все дарма – він мовчить.

Уже півтора року я домагаюся правди. Ми зібрали майже дві сотні підписів жителів села і звернулися до голови Болехівської міської ради територіальної громади Івана Яцинина з вимогою вплинути на нашого старосту, щоб той зробив одне: зібрав загальні збори селян і прозвітував перед нами про свою роботу. Але голова ТГ різними шляхами блокує вирішення наших вимог. На свої листи зі зверненнями одержуємо одні і ті самі відповіді: староста повинен не менше одного разу на рік звітувати перед своїми виборцями.

Повторюю: уже понад рік від Івана Яцинина та його підлабузників лине одна й та сама пісня: староста повинен – отже, ждіть. А як же закон? За що і за кого на війні воюють і кладуть свої життя наші захисники? Коли І. Яцинин ішов на вибори голови ТГ, то агітатори просили нас, що треба його підтримати, бо то «свій хлоп». А згодом отой «свій хлоп» виявився «гірше татарина», про що люди тепер жалкують.

Я онкохворий, тож хвилююся, чи побачимо я й мої односельці колись правду і справедливість на своїй землі? В народі побутує поговірка: «Кипить, кипить, та не гусне – дурний баняк, що не лусне». У селі ходить багато чуток і оповідей про діяння нашого горе-старости А. Стельмаха. Ніхто його не поважає. Але мовчать».

…Ще влітку громадськість села в особі С. Іваніва звернулася зі своїми проблемами до керівництва Болехівської міської ради територіальної громади. Відтак її виконавчий комітет розглянув це звернення й надіслав відповідь панові Степану. Та половина з того, що про що йдеться в ній за підписом першого заступника міського голови Василя Юрочка, банальний лікбез з основ місцевого самоврядування про обов’язки старости: «Відповідно до частини 5 статті 54 – 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що староста уповноважений міською радою, яка його затвердила, діяти в інтересах жителів відповідного старостинського округу у виконавчих органах міської ради: брати участь у здійсненні контролю за використанням об’єктів комунальної власності, розташованих на території відповідного старостинського округу: брати участь у здійсненні контролю за станом благоустрою відповідного старостинського округу. Згідно з ч. 6 статті 54 – 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» при здійсненні наданих повноважень староста є відповідальним і підзвітним міській раді та підконтрольним міському голові. Староста не рідше одного разу на рік протягом першого кварталу року, наступного за звітним, а на вимогу не менш як третини депутатів, у визначений міською радою термін звітує про свою роботу перед такою радою, жителями старостинського округу. Порядок звітування старости визначається положенням про старосту…».

Повторимо, що схожі відповіді люди одержують від керівництва Болехівської міськради ТГ вже більше року – з червня 2021-го. Але жодної оцінки ситуації, яка склалась у громаді Поляниці та відносинах старости зі значною частиною селян чи конкретних дій від керівництва територіальної громади, люди не дочекалися, і про право виборців звільняти старосту на зборах – у листі-відповіді – ані «мур-мур».

Від імені жителів Поляниці С. Іванів також звернувся до Офісу Президента й до правозахисної організації «Центр громадянських свобод» у Києві. Додамо принагідно, що це село – одне з одинадцяти населених пунктів, які входять до Болехівської МТГ. Крім нього й адмінцентру громади, до МТГ ще належать села Бубнище, Буковець, Гузіїв, Заріччя, Козаківка, Міжріччя, Сукіль, Танява і Тисів. У Поляниці, за офіційною інформацією, проживає 800 жителів, тож, на моє переконання, відмахуватися своїми літеплими відписками від звернень понад двох сотень селян – це не лише приниження людської гідності виборців з боку керівництва міськради Болехівської ТГ, а й адміністративний переступ Закону «Про місцеве самоврядування в Україні».

Та допоки триває наше журналістське розслідування за зверненням людей, чи, як іронічно-зверхньо означає наших носіїв інформації голова Болехівської міськради територіальної громади Іван Яцинин, «замовників», цією публікацією ми тільки побіжно означили ситуацію у Поляниці як одному зі старостинських округів МТГ. І чекаємо на конкретну відповідь, а не відписку, від старости села Андрія Стельмаха, а також на реагування інших інстанцій, до яких звернулися жителі села.