Переконаний, що на Прикарпатті нині немає жодної громади, байдужої до долі України, яка не зробила би та не робить щодня свій внесок у перемогу у війні з російськими загарбниками. Тож коротка розповідь про трудові будні Брошнів-Осадської територіальної громади, яку пропонуємо в цьому матеріалі, – не претензія на її вивищення, а лише одна з картин, характерних для життєвих реалій у всіх населених пунктах області. Впевнений, що у журналістському літописі воєнних буднів у наших містах чи селах сьогодні не потрібна надлишкова скромність, яка інколи виглядає як лякливість, не на часі зволікання чи відкладення добрих намірів на потім. Усі добрі справи українців у часі війни, які наближають перемогу, слід активно і невідкладно множити – і через ЗМІ також, а головно не забувати, що свої імена має не лише зло, а й добро. Інакше наші нащадки читатимуть про нас чужі і брехливі писання...

Адміністративно Брошнів-Осадська територіальна громада з центром у селищі Брошневі-Осаді об’єднує навколишні села Брошнів, Креховичі, Кадобну і Раків. А нещодавно – 16 лютого – минув рік, як посаду голови Брошнів-Осадської селищної ради територіальної громади обіймає Тарас МАНОРИК. Саме йому випало на долю по-особливому звітувати перед людьми за рік роботи, що минув – відповідальною працею на чолі трудового фронту ТГ.

– Тарасе Степановичу, так сталося, що через загострення воєнних дій Ви сьогодні складаєте свій іспит як голова селищної ради щодня і не лише перед територіальною громадою, але й головно – перед Україною?

– Масштабне вторгнення російських загарбників на нашу землю змінило життя кожного українця, зокрема й моє. Але мені видається, що всі жителі нашої територіальної громади дуже чітко й організовано зустріли всі складні виклики війни – зробили багато добрих справ для фронту і захисників України. Сьогодні, на мій погляд, особливо важливо для кожного з нас – звісно, наскільки це можливо – максимально зберігати спокій і боротися з ворогами різними методами та кожен на своєму місці. Люди добре усвідомлюють, що їхня праця в тилу – надзвичайно потрібна допомога нашим захисникам на полях боїв, що цей трудовий фронт слід тримати і не послаблювати за будь-яких обставин. Жителі громад навіть сумнівів не мають, що перемога буде за нами, тому що ми на своїй землі і боронимо свою Україну, свій край, свій дім, свою родину.

У громаді живе потужний дух патріотизму. Свідчення того – ті численні добрі справи, якими наповнене щоденне життя наших людей у часі війни. Перед жахіттям війни територіальна громада об’єдналася і працює як єдиний живий організм – дружно і злагоджено. Для оперативної й ефективної роботи ми створили єдиний центр, є у нас конкретна особа, яка відповідає за його діяльність і координує всю роботу громади, спрямовану на тилове забезпечення фронту. Я дякую кожному жителю Брошнів-Осадської територіальної громади за розуміння ситуації і за працю, за небайдужість і віру в перемогу – волонтерам, підприємцям, сільським старостам, депутатам селищної ради, працівникам апарату. В наших церквах тривають цілодобові молитовні варти і відправляють традиційні богослужіння у часі Великого посту. Церква збирає пожертви молільників, а відтак ми разом спрямовуємо їх туди, де вони тепер найнеобхідніші.

– Чи безпечно сьогодні людям у населених пунктах територіальної громади?

– У часі війни пильність потрібна постійно і в тилу. Вже упродовж тривалого часу у селищі для охорони громадського порядку провадить свою роботу загін сміливих молодих людей. Вночі відбуваються патрулювання вулиць населених пунктів. Люди для потреб безпеки використовують власні автомобілі, які заправляють за свій кошт. У потрібних місцях зведено і належно облаштовано блокпости. Ентузіазм людей аж зашкалює.

– Як би Ви назвали Брошнів-Осадську територіальну громаду, яка у часі війни зазнає великих випробувань? Героїчною, стійкою, патріотичною, дружньою, активною тощо?

– Я думаю, що навіть перелічених вами слів недостатньо, щоб публічно засвідчити значимість праці людей. Бракує слів вдячності, щоб передати наше ставлення до кожного жителя територіальної громади. У людей настрій не просто піднесений, а без перебільшення – бойовий. Звісно, дехто панікує чи боїться за життя своїх рідних і своє. Це війна, і реакція людей різна, інколи навіть непередбачувана.

Такий приклад. Якось ми зустрічали у громаді тимчасово переміщених осіб із Чернігова. Люди приїхали у чому були – у що встигли зодягнутися в часі термінової евакуації зі своїх домівок, тобто без життєво необхідних речей навіть на щодень. Але в їхніх очах я не побачив пригнічених поглядів, паніки і лякливості, а навпаки – відчув вогонь і бажання відстоювати свою Україну. А втомлені дорогою чоловіки мені сказали чітко і зрозуміло, можливо, навіть дещо неочікувано: «Та ми до вас ненадовго – всього на два дні. Ось тільки влаштуємо свої родини – і щонайшвидше повернемося відстоювати рідну Чернігівщину, нашу Україну». Ці люди мене дуже вразили, вони – справжні українці, з яких складається мужня і нескорена нація.

У нашій громаді – як у вулику, ніхто не сидить без роботи. У приміщеннях навчальних закладів учителі зі своїми вихованцями-старшокласниками виготовляють захисні маскувальні сітки, фарбують тканину і т. ін. На території громади спеціалісти роблять з металу протитанкові і протипіхотні «їжаки», шиють чохли до бронежилетів тощо. А у приватних оселях люди шиють білизну для українських вояків, готують різноманітні продуктові набори.

У людей живе величезне бажання – допомогти Збройним силам України. Старости сіл добре організували, налагодили і провадять роботу зі збору гуманітарної й фінансової допомоги. Всі небайдужі у пункти збору приносять свої фінансові пожертви, медикаменти, продукти, засоби особистої гігієни, постільну білизну, теплий одяг – все необхідне. У Брошневі-Осаді зокрема працює два такі пункти збору гуманітарної допомоги. Наприклад, лише за перші два тижні війни з російськими загарбниками (на час цього інтерв’ю). Брошнів-Осадська селищна рада разом із сусідніми громадами відправила захисникам України чотирнадцять автобусів та два вантажні авто з продуктами та речами першої необхідності. Ми безперервно відправляємо й адресну допомогу воїнам – вихідцям із нашої територіальної громади.

Скажімо, на 11 березня, громади села Брошнева і селища Брошнева-Осади зібрали й посильну фінансову допомогу для потреб фронту: 200 тис. грн, 3,1 тисячі доларів США, 660 євро і 1200 польських злотих… Кожна копійка у нас – на рахунку. Витрачаємо зібрані кошти передусім на придбання одностроїв для вояків, різноманітного військового обладнання і амуніції, запасних частин для автотранспорту тощо. А наші місцеві підприємства ТОВ «ПАМІБРО» та ЗАТ «Поліком» за свої кошти навіть придбали реанімобіль для потреб українського війська.

Звісно, я назвав тільки дрібку добрих справ своїх земляків. А хотілося б вклонитися кожному і не забути нікого з працівників чи жертводавців територіальної громади. Але я певний – Бог бачить все і вся.

– Чи даєте собі раду з організацією прийому у територіальній громаді тимчасово переміщених осіб із районів активних бойових дій?

– Ми працюємо злагоджено й далі приймаємо внутрішньо переміщених осіб. У селищній раді вже зареєструвалося майже 300 переселенців. Зрозуміло, що загальна кількість приїжджих втроє більша. Допомагаємо кожному, хто звертається до селищної ради. Я цілком підтримую наміри уряду евакуйовувати підприємства з українських територій на сході чи півдні і налагоджувати їх роботу на теренах Західної України. Це, без сумніву, оживить економіку держави. Адже ми у нашій територіальній громаді вже сьогодні через війну відчуваємо брак бюджетних коштів у дохідній частині. Чи зможемо вчасно і в належному обсязі розрахуватися з людьми? Питання дуже складне. Потрібно буде незабаром шукати шляхи оптимізації бюджетних видатків. Проте ще не знаємо, яким чином. Та ця проблема для нас тепер дуже наболіла і дуже серйозна.

…У часі війни з російськими терористами, як наголосив Т. Манорик, громада «живе, як одна дружна сім’я». Належно функціонує і вся критична інфраструктура, а працівники адміністративного апарату селищної ради свою вахту несуть щоденно – без вихідних. Показово, що до трудового фронту допомоги ЗСУ долучаються навіть ті місцеві підприємства, які вимушені були зупинити свою виробничу діяльність ще у перші дні вторгнення окупантів.

Так, із 2014 року війна з Росією вже залишила гіркий відбиток на кожному українцеві, але вона безсила пригасити той вогонь завзяття і трудового здвигу, який сьогодні підтримують не лише герої чи сміливці на фронті, а й прості люди в глибокому тилу, вкладаючи свої частки у перемогу України над ворогом.