Чи здатні вибори під час війни зміцнити демократію, а чи, навпаки, створять додаткові загрози для держави та суспільної єдності? Як забезпечити право голосу мільйонам українців за кордоном, військовослужбовцям і громадянам на тимчасово окупованих територіях? Хто має визначати, коли безпекова ситуація дозволяє проведення виборів, і наскільки реальним є ризик зовнішнього втручання? Про це говоримо з доктором політичних наук, завідувачем відділу теорії та історії політичної науки Інституту політичних та етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України Максимом РОЗУМНИМ.

– Пане Максиме, останнім часом в Україні дедалі активніше обговорюють можливість проведення виборів під час війни. Наприклад, ексміністр оборони Михайло Федоров вважає, що Україні потрібні вибори у час війни для оновлення влади, подолання управлінської кризи та відновлення довіри до держави, тоді як Президент Володимир Зеленський називає вибори в нинішніх умовах великим ризиком й можливим чинником розколу суспільства. Чи можуть вибори під час війни стати інструментом зміцнення демократії та довіри до держави, чи, навпаки, за нинішніх умов вони здатні послабити державу й суспільну єдність?

– Загалом це важливе питання, і однозначної відповіді на нього немає. Я б тут, чесно кажучи, змістив акцент із можливого розколу суспільства чи порушення єдності на інше питання, зокрема на те, як можна провести і чи можливо провести чесні та відповідні всім стандартам вибори під час війни. Тому що це питання, яке порушили і Федоров, і Зеленський у своїх заявах про загрози та про долю демократії в Україні, має, так би мовити, два різних аспекти і два різних рішення.

З одного боку, звісно, якщо влада авторитетна в суспільстві, якщо люди довіряють керівництву держави, політичному апарату, адміністративному апарату, то сама можливість зміни влади внаслідок виборів є фактором ризику. Але коли в суспільстві ресурс довіри до влади вичерпується, коли якісь рішення є непопулярними, якісь рішення є незрозумілими, коли є підозри у зловживаннях, корупції, некомпетентності, то легітимність такої влади знижується. І це насправді – найбільша загроза в часи війни, мабуть, більша, ніж, власне, та загроза розколу чи такого серйозного громадянського розмежування, яке в Україні традиційно відбувається у зв’язку з виборами.

До речі, така загроза під час війни, мабуть, є навіть меншою, ніж у мирний час і ніж та, якою вона може бути у післявоєнний час. Оскільки під час війни все ж таки і в людей, і в політиків, будемо сподіватися, спрацьовують механізми, інстинкти самозбереження. Відповідно, ризики того, що хтось буде дуже сильно розхитувати човен, висувати дуже деструктивні тези і політично позиціонуватися так неконструктивно, є меншими. Цей ризик є меншим під час війни, насправді. Він не зникає зовсім, але все ж таки і соціологічні опитування, які показують збереження ось такого здорового консерватизму українського суспільства, намагання зберегти діючі державні інституції, і загалом атмосфера в суспільстві показують, що ця загроза потенційного розколу і протистояння є меншою, ніж загроза делегітимації влади, її рішень і її представництва народу.

– За яких обставин проведення виборів під час війни може стати не просто можливим, а політично необхідним?

– Політично необхідними під час війни вибори можуть бути тільки в тому разі, якщо якийсь важливий представницький орган, через який більшість громадян України проєктує свою волю, виявиться недієздатним. У нас в Україні такими владними інститутами є Президент України і Верховна Рада України.

От якщо з тих чи інших причин або Президент, або Верховна Рада будуть неспроможними виконувати свої функції, в тому числі із забезпечення обороноздатності країни, за цих умов, звичайно, доведеться проводити вибори. Але поки що таких загроз не видно і, дай Боже, й не побачимо.

– Наскільки легітимними й демократичними можуть бути вибори, якщо мільйони українців перебувають за кордоном, частина громадян живе на тимчасово окупованих територіях, а військовослужбовці перебувають на фронті?

– Окремі кандидати, політичні сили можуть стати об’єктом зовнішньої агресії, внутрішніх диверсій. Ось ці дві проблеми є головними перешкодами для проведення виборів і є головними мотивами, чому в умовах війни такі вибори є недоречними. Справді, забезпечити представництво, що є основною умовою демократичності виборів, дуже важко.

І всі ті названі категорії населення – і вимушені мігранти, і переміщені особи, і військовослужбовці – навряд чи в умовах війни зможуть повною мірою реалізувати свої громадянські права. І це дає підстави в майбутньому поставити під сумнів і самі вибори, і інститути, які будуть сформовані за їх результатами.

– Хто і за якими критеріями має визначати, що безпекова ситуація вже дозволяє проведення виборів? Яку роль у цьому процесі мають відігравати українські державні інституції та міжнародні партнери?

– Всередині України, очевидно, має взяти на себе відповідальність орган, який, власне, встановлює ці норми. Тобто Верховна Рада, яка продовжує дію воєнного стану, яка законодавчо визначає умови цього воєнного стану, має бути ключовим органом.

Якісь ініціативи з цього приводу і ключові стратегічні точки має визначати Рада національної безпеки і оборони як такий оперативний орган, який може реагувати на зміну ситуації і не обмежений, власне, законодавчим полем. Президент, очевидно, має сказати своє слово.

І, з іншого боку, я думаю, що не лише наші внутрішні інституції мають бути залучені в цей процес, а й зовнішні. Тому що безпека України – це частина європейської безпеки і глобальної безпеки. Тому, звичайно, позиція наших партнерів, зокрема Європейського Союзу, Північноатлантичного альянсу, наших партнерів у Сполучених Штатах, має бути врахована. І, зокрема, було б непогано отримати від них гарантії тієї безпеки, про яку ми говоримо, на випадок проведення виборів під час війни.

– Чи можуть вибори під час війни залишатися чесними, якщо Росія, як вважає чимало політиків, намагатиметься втручатися в них через дезінформацію, кібератаки, політичний вплив, спроби розколоти українське суспільство тощо?

– Я думаю, що можуть, насправді, тому що Росія, по-перше, завжди це робила, по-друге, вона це буде робити незалежно від того, чи це буде під час війни, чи після неї. І, власне, це один із елементів нашої громадянської зрілості – здатність протистояти цим загрозам.

Від цих загроз жодна країна не застрахована, а ми знаємо про спроби втручання навіть у виборчі процеси у Сполучених Штатах, що є взірцем демократії, у мирний час. Тому ця загроза завжди існує, і ми її ніколи не зможемо виключити.

– Чи здатна Україна провести виборчу кампанію так, щоб вона не перетворилася на внутрішню політичну війну? Які правила конкуренції між політичними силами були б необхідними в такій ситуації?

– Я думаю, що це питання актуальне як для виборів під час війни, так і для виборів після війни. Тому що ця загроза громадянського протистояння, висунення якихось гасел, програм й ідеологічних позицій, які будуть суперечити одна одній, національним інтересам і громадянському спокою в Україні, є значною.

Про те, як можна їй запобігти або як можна зменшити можливі ризики, я думаю, повинні багато говорити, думати і вирішувати як державні діячі, тобто, наприклад, наші парламентарі мають працювати над відповідним законодавством, так, звісно, й наші суспільствознавці, лідери громадської думки.

Поки що можна сказати, що, очевидно, мають бути певні встановлені фільтри для такого політичного контенту. Тобто не будемо називати це цензурою, але певні табу повинні бути в суспільній комунікації запроваджені. Чи то на рівні законодавства – тобто заяви, які би створювали загрозу національній безпеці, громадянському миру в Україні, мають бути заборонені.

Або це може бути консенсусне рішення ключових політичних сил, громадянського суспільства. Власне, з цього приводу треба буде багато радитися.

– Чи може міжнародна підтримка проведення виборів стати фактором легітимації процесу, і чи не створить це водночас прецеденту зовнішнього впливу на українську політику?

– Я думаю, що в тому контексті, в якому ми говоримо про гарантії безпеки виборчого процесу, недоречно говорити про зовнішнє втручання у виборчий процес. Власне, нам потрібно від наших зовнішніх партнерів, щоб на наші виборчі дільниці не летіли ракети, і це насамперед.

Якщо говорити про залежність і про втручання, то, звісно, Україна сьогодні перебуває в тому становищі, коли вона дуже залежить від своїх партнерів.

Перед цим говорили, що Росія може втручатися і робить це регулярно. Наші партнери, очевидно, теж не будуть байдужими до того, хто сформує нову українську владу, якщо вибори відбудуться під час війни чи коли вони будуть відбуватися після неї.

Ймовірність такого впливу, звичайно, є високою, але це, знову ж таки, повторюся, вже питання нашої громадянської зрілості і питання вибору громадян. Тому що ніхто замість них до виборчої дільниці не прийде і не прийме ці рішення, які будуть доленосними для країни.

– Що сьогодні для України є більшою загрозою: відкладення виборів на невизначений термін із ризиком політичної стагнації чи проведення виборів із ризиком суспільного розколу та дестабілізації під час війни?

– Я би сказав, що ризик суспільного розколу і дестабілізації зберігається в обох випадках. А в цій дихотомії загроз важко сказати, яка з них є більшою, яка з них є гострішою і потенційно реалізованою.

Є, звичайно, і небезпека делегітимації влади, як це так назвати, і небезпека проведення виборів, результати і характер проведення яких залишать сумніви в тому, що вони є легітимними і справді відображають волю українського народу.

Між цими двома небезпеками – між делегітимацією теперішньої влади і делегітимацією наступної влади – насправді різниця не дуже велика. І вона, так би мовити, сьогодні, коли проведення виборів насправді не є на порядку денному, не принципова.

Тобто все це буде вирішуватися ситуативно і, так би мовити, з огляду на конкретну ситуацію, коли буде прийматися рішення про вибори.