Судилище над ексгарантом, або «Іронія політичної долі» Петра Порошенка

Ця подія, безумовно, стала топ-темою нинішнього тижня. Власне, ще задовго до повернення лідера «Європейської солідарності» народного депутата Петра Порошенка із закордонного турне, що тривало майже місяць, в Україні гуртували сили на його захист. Адже ще 20 грудня 2021-го йому повідомили про підозру у державній зраді. Причому, саме в день його виїзду за кордон. І тоді це виглядало так, ніби П. Порошенко втікав од правосуддя. Тепер же його повернення було доволі гучним.

Нагадаємо, що п’ятому експрезидентові України інкримінують причетність до організації постачання вугілля із тимчасово окупованих територій, змову з вищим російським керівництвом та сприяння терористичним організаціям «ЛНР» та «ДНР», в чому, до речі, підозрюють і Віктора Медведчука, котрий уже давно перебуває під домашнім арештом. 6 січня Печерський райсуд Києва арештував майно та активи П. Порошенка. Тож 17 січня, себто відразу по його прибутті до України, в тому ж суді мали ухвалити рішення про обрання запобіжного заходу щодо нього. Прокурори вимагали відправити ексгаранта під варту з можливістю внесення застави в сумі мільярда гривень. Проте після майже цілоденної тяганини судді так і не спромоглися щось вирішити. Тому судове засідання перенесли на середу, 19 січня. Тож сьогодні о 14 годині суд продовжив розгляд справи й ухвалив застосувати щодо Порошенка «особисті зобов’язання» – прибувати за викликом слідчого, здати на зберігання документи, які дають право виїзду за кордон. Інакше кажучи, гора (потуги Банкової "замкнути" лідера «ЄС») вродила мишу… Мабуть, не останньою чергою спричинився до цього терміновий візит до Києва держсекретаря США Ентоні Блінкена – гість, очевидно, відповідно повпливав на Зеленського, щоби той не роздував гармидер у країні на тлі московської загрози на кордонах України…

Оскільки з прибуттям до України П. Порошенко відразу обрав «тактику скандального захисту», коли від митного контролю на летовищі, де приземлився літак із Варшави, на борту якого він перебував, й до самого суду його супроводжували сотні й тисячі прихильників, директор Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко принагідно провів паралелі з подіями недалекої минувшини. «У чому політична іронія долі Петра Олексійовича? Приблизно те саме, що відбувається з ним (не юридично, а за суттю), схоже на ситуацію із Саакашвілі, коли ще Порошенко був президентом. І використовує Порошенко ті самі методи повернення, що й Саакашвілі тоді. Ось такий парадокс», – зазначив він у своїй колонці на nv.ua.

За словами політолога, парадокс ще й у тому, що «є справа Медведчука, до якої зараз – і я думаю, в цьому головна мета – прив’язати треба Порошенка. Щоб це була справа «Медведчука–Порошенка». Мета в тому, щоб вони медійно постійно були разом.

В чому проблема? На мій погляд, справу, безумовно, потрібно розслідувати. Бо коли торік навесні з’явилися плівки Медведчука, то постало питання – хто і як віддавав накази про закупівлю вугілля в ОРДЛО за готівку, яку потім передавали бойовикам-сепаратистам? Нагадаю, саме в ті часи відбувався штурм Донецького аеропорту, де були наші кіборги, і водночас передавали готівку бойовикам-сепаратистам. Ось така ситуація. Чи можна це назвати державною зрадою? У мене є сумніви. Як і в багатьох. Була б доцільною інша юридична кваліфікація. Яка саме – хай юристи вирішують. Довести, що це саме державна зрада, буде дуже важко. Але для піару все виглядає гарно.

Активізувати цю справу в таких конкретних формах як арешт майна, рішення про затримання, на мій погляд, не зовсім доцільно, бо є загострення відносин з Росією, ризик військової провокації.

Ось такі суперечності. Що з ними робити? Було б правильно утриматися від занадто конфліктних форм розслідування. Обмежитися саме допитами у ДБР. Але тоді П. Порошенку треба було чемно, як законослухняному громадянину, прийти й дати необхідні пояснення, а не тікати з країни. Мені здається, він трохи побоювався затримання і тоді діяв емоційно – швидко поїхав.

Щодо заяв західних партнерів. То вони були дуже стримані й нейтральні. І їхня суть у тому, що необхідне неупереджене слідство».

Головний редактор газети "Галичина"