У жовтні минає чотири роки від часу створення Заболотівської територіальної громади, яку нині очолює голова її селищної ради Петро Маліборський і яка є однією із двох (зі снятинською) ТГ на Снятинщині та об’єднує селище Заболотів, села Демидче, Ганьківці, Вишнівку, Іллінці, Олешків, Любківці, Рудники, Троїцю, Тростянець, Шевченкове, Зібранівку, Рожневі Поля, Балинці, Бучачки, Трофанівку, Борщівську Турку, Хлібичин, Тулуків і Келихів.
Ми не вперше у Заболотові і добре пам’ятаємо, як воно виглядало у недавньому минулому. Тож приїзд напередодні Дня Незалежності України нас по-доброму здивував – виявляється, якщо керівництво хоче, то може і всі кути обійти своєю ґаздівською увагою. Ми побачили селище причепурене, акуратне й доглянуте, наче хтось вдихнув у його повсякдення живий струмінь життя. У селищному парку працівники комунальних служб упорядковують територію довкола скульптурної композиції «Борцям за волю України» – підмітають доріжки для пішоходів, виполюють і викошують трави, збирають і вивозять сміття тощо. Пам’ятник Тарасові Шевченкові у центрі селища, вбраний у риштування, також чекає на реставрацію, та й у приміщенні селищної ради рух – кипить підготовка до відзначення 30-річчя Незалежності України. Тож ми спробували у розмові з головою Заболотівської селищної ради територіальної громади Петром МАЛІБОРСЬКИМ, який ще й року не обіймає свою посаду, передусім зрозуміти, у чому особливість філософії розвитку заболотівського напряму громадського поступу на Прикарпатті.
– Заболотівщина у своєму складі має населені пункти, які представляють різні господарські напрями нашої стратегії, завдання і плани, які ми повинні виконувати. Наприклад, у селах Балинцях, Бучачках, Трофанівці, Ганьківцях, Вишнівці, Зібранівці чи Рожневих Полях здебільшого переважає аграрний вектор розвитку, а території Троїці, Рудників, Іллінців і Тростянця переважно вкриті лісами, тож у майбутньому могли б там розвивати туризм, системи оздоровлення чи локації активного відпочинку.
Адміністративний центр громади Заболотів має на своїй території зведений торік чинний сокопереробний завод, що належить товариству «Берг фрут», яке має свої виробничі структури не лише в Україні, а й у Польщі та Молдові, і групу підприємств з виробництва бруківки «Монолітбрук». Вони є одними із найбільших платників податків, а мережа їхніх господарських інтересів не обмежується Заболотівською ТГ. Але наразі сокопереробний завод працює лише влітку, проте планують провадити свою виробничу діяльність і впродовж усього року.
Заболотівщина може бути привабливою і для інших інвесторів. Зокрема ми хотіли би мати капіталовкладників на території колишнього тютюнового заводу всеукраїнського значення, який тепер не працює. Це підприємство свого часу забезпечувало робочими місцями жителів не лише Заболотова, а й прилеглих сіл. Люди вирощували тютюн, завод приймав сировину на переробку, тож родини мали великі доходи. Теперішні ж власники підприємства пустили його під ніж – виробничі потужності спустошили, а обладнання вивезли на брухт. Навіть сад на території виробництва вирізали, все навколо заросло бур’янами.
Це наша дуже велика проблема, тож варто про неї говорити й апелювати до власників заводу, щоб відродити виробництво. Біда в тім, що «грошові мішки», які придбали цей завод, ніколи і не планували його розвивати. Сьогодні відновити такий занедбаний завод дуже складно. Тому що власники фактично знищили серйозний промисловий об’єкт. Але на території Заболотова ще працює наш місцевий завод «Міжбуд», який виробляє металопродукцію, зокрема покрівельні матеріали для дахів. Також функціонують на Заболотівщині невеличкі підприємства з виробництва сирів, молока. Плануємо у громаді й будівництво елеватора. Звісно, нові інвестиції завжди на часі.
– Знаю, пане Петре, що Ви недавно взяли участь у роботі всеукраїнського форуму в Одесі, зініційованому Асоціацією міст України?
– Наша територіальна громада входить до складу Асоціації міст України. Тож на запрошення їх представництва в області на чолі з Юрієм Стефанчуком ми взяли участь у цьому велелюдному форумі, де фактично була представлена вся Україна, тож ми чули голос місцевої влади в Україні. Виступи здебільшого торкалися господарської діяльності органів місцевого самоврядування, і вони перегукуються з проблемами, актуальними і для Заболотівщини. Зокрема щодо тендерних закупівель чи податку на доходи фізичних осіб, акцизних надходжень чи забезпечення роботи систем водопостачання й водовідведення, енергоефективності чи роботи освітніх та інших закладів тощо.
Ми почули багато нового – по суті, сформували певне бачення, як рухатиметься держава й органи місцевого самоврядування у майбутньому. Але є відчуття, що центральна влада взагалі не розуміє, що відбувається в регіонах. Враження таке, що «верхи» й «низи» в Україні – це зовсім інші світи і світогляди. «Верхи» не мають живого спілкування з людьми і живуть у своїх цифрах і аналізах. Не чують і не хочуть чути місцеву владу. А думають, що на місцях усе гладко і у рожевих тонах. Тож існує дуже великий розрив, а точніше – прірва між центральною владою і місцевим самоврядуванням, яке залишилося наодинці з викликами й мусить самотужки рятуватися. Центральна влада повинна ще дуже й дуже зростати, вчитись і перейматися місцевими проблемами. Але там цього не вміють, не знають і ще не скоро дійдуть до «низів». Напевно, для періоду реформ це природний процес. Та є й єдине позитивне в тому, що окремі депутати Верховної Ради, наприклад, з комітету місцевого самоврядування, – на боці рад і лобіюють наші пропозиції в її рішеннях та законопроєктах. Але це дуже мала частка від того, що нам потрібно. Бачимо й активну позицію виконавчого директора Асоціації міст України (АМУ) Олександра Слобожана, який гідно представляє місцеву владу на центральному рівні.
Словом, за результатами форуму стало зрозуміло, що навіть за час карантину левову частку успішних дій зробила саме місцева влада, а не центральна. Зокрема, й у подоланні наслідків пандемії в Україні. Це один із багатьох прикладів, коли центральна влада не встигає за реальним станом речей у державі. І це правда. Тим часом ми як органи самоврядування щодня виконуємо багато роботи. Її не всі бачать, часто вона рутинна, але якщо її не робити, то це дуже зле відбиватиметься на житті громад.
Звісно, рухаємось і шляхом впровадження відповідних цифрових технологій на території громади. Наприклад, взяли участь у спільному проєкті ГО «Центр освітніх реформ «Наші діти» та АМУ «Подолання цифрової освітньої нерівності в Україні» і стали переможцями разом з іншими вісьмома громадами області. Тож одержали сертифікат на обладнання сучасними електронними освітніми ресурсами кабінетів початкової освіти, математики, інклюзивного навчання та закладів дошкільної освіти на 1,5 млн грн.
Завдяки запровадженню такого ресурсу ми вже будемо належно підготовленими до провадження дистанційного навчання чи інших викликів сучасних реалій. Крок новий і дуже потрібний. А ще для полегшення і зручності спілкування жителів територіальної громади з адміністрацією ми першими в області зробили новітній крок у цифровізації – наші фахівці запровадили у громаді чат-бот «Свої». Тобто нашу громаду ми «завели» у смартфон – зробили для жителів електронного помічника і порадника у спілкуванні з керівництвом ТГ. Там можна замовляти публічні послуги, реєструвати петиції чи заяви, почерпнути інформацію про роботу селищної ради тощо. Такого немає в інших громадах. Усе зроблено фахово, дуже просто, естетично приємно, яскраво і доступно будь-якому поколінню. Це найсвіжіше, чим можемо похвалитися.
– Як Заболотівська ТГ відзначатиме 30-річчя Незалежності України?
– Ця дата надзвичайно вагома. Тож і до підготовки, яку почали ще у червні, та відзначення цього державного свята ми ставимося дуже серйозно і відповідально. Як я вже казав, основний акцент нашої господарської роботи – надання якісних комунальних послуг і поліпшення впорядкування всіх населених пунктів громади. А святкування ювілею – добра спонука до робіт з прибирання наших селища й сіл, як до Великодня.
На все звертаємо увагу. У парку імені Героїв Майдану, де відбуватиметься головне дійство, робимо все до ладу. Ми провели всі творчі звіти і відібрали найкращі мистецькі колективи для виступів на головній сцені. Не оминаємо жодного села. Залучили вихованців гімназій та ліцеїв, народних умільців, аматорські колективи й т. ін. А талановитих виконавців належно відзначимо. Хочемо, щоб у цьому масштабному святі ми не пропустили нікого, хто на своєму робочому місці зробив внесок у розвиток України, і пошанували гідно як малих, так і дорослих. І тих, хто рятував нас від Чорнобиля, і тих, хто сьогодні береже на війні, – кожного, хто своє працею сприяє розвиткові Заболотівської територіальної громади.
Оскільки таку підготовку ми почали завчасно, то все в нас вийде належно. Комунікуємо зі всіма верствами населення. Працюємо всі разом, активно і враховуємо думку кожного. У нас немає авторитарного управління, а є демократичне, ліберальне, інтелектуальне, розумне – провадимо колективні рішення. Природно, що помиляється кожен, адже результат своєї роботи фактично неможливо спрогнозувати. Але скажу, що сьогодні деякі свої управлінські рішення я зробив би по-іншому, якби знав, які результати мене чекають.
Це стосується, наприклад, роботи з тендерними закупівлями. Виникла проблема – не з нашої вини – у тендерному процесі закупівель палива для забезпечення потреб громади. Фірма, яка стала переможцем тендеру, не виконує своїх обов’язків і вже два місяці не забезпечує нас пальним для автомобілів. Ситуація дуже складна, а вплинути на неї не можемо. Але це буде для нас наукою. Навіщо нам у майбутньому такі «переможці»? І законодавчий «поріг» – до 50 тис. грн для тендера себе віджив і вже не ефективний, а також рамки тендерних термінів потрібно змінювати, бо вони заводять нас у господарську безвихідь.
І ще. Були у мене помилки під час пошуку кадрів. Бо тільки за результатами конкретної роботи того чи іншого працівника можна зробити висновок про рівень його фаховості. Але наша робота – керівників – якраз полягає у тому, щоб приймати складні рішення. Тож наш корабель рухається. Але я прагну максимальних результатів. Темпи мене не влаштовують. Головна причина – недостатній рівень фінансового забезпечення місцевого самоврядування. Держава вибудувала фінансово-фіскальну політику так, що бюджет розвитку у більшості громад відсутній. То велика проблема. Держава не хоче ділитися своїми доходами. Як, наприклад, Верховна Рада може ділити кошти на придбання тенісного стола в селі? Вона що, всезнаюча? Це не нормально і не правильно. Будуть міцні громади – і держава буде міцною. Але все впирається в кошти. Ми маленька громада. В області хіба кілька громад можуть похвалитися самодостатністю. Та розчаровуватися я не маю права і часу на це немає, а тим більше – на сумніви. Справ маса. Але якщо працюєш – будуть і результати. Добре, що люди розуміють наші проблеми і підставляють своє плече. У цьому – сила громади.
