18-річна другокурсниця філологічного факультету (спеціальність «Польська мова») Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, голова громадської організації «Поклик Ямниці» Софія Шпільчак долучилася до волонтерської діяльності задля допомоги захисникам і переселенцям ще торік у квітні. Нині Софія уже волонтерка з досвідом, щодня у неї чимало важливих справ, з якими вона успішно дає собі раду. А ще ця юна дівчина випромінює любов і тепло, є емпатичною, доброю і водночас відповідальною і наполегливою. Батько Софії на фронті захищає Україну, а вона серед тих, що міцно тримають тил задля перемоги.

– Софіє, чи були Ви готові до повномаштабного вторгнення росії в Україну? Як зафіксувала Ваша пам’ять 24 лютого 2022 року?

– Ні, не була готовою. Близько сьомої ранку прокинулася від того, що почула, як брат з сестрою активно щось обговорювали, вживаючи словосполучення «повномасштабне вторгнення». Не розуміла, що відбувається та про що йде мова, поки не зайшла в соціальні мережі.

– А як Ваші рідні відреагували на цю сумну подію? Не було бажання втікати від війни за кордон?

– Важко було всім. Ніхто не розумів, що відбувається. Паніка та страх охопили нас у перші кілька годин.

Моя мама лікар, вона одразу з перших днів війни долучилася до онлайн-консультацій ВПО щодо отримання медичної допомоги. Також долучилася до роботи багатьох благодійних та громадських організацій.

Батько ж спершу тимчасово припинив підприємницьку діяльність і перебував вдома. На початку березня 2022-го приєднався до лав Івано-Франківської територіальної оборони, а з квітня – на фронті.

Мови про те, що було б непогано втекти від війни, у нашій сім’ї не було. Ми на своїй землі!

– Чи воює ще хтось, окрім батька, з Ваших родичів або друзів?

– Так, на жаль, на фронті загинув мій друг Тарас Стахів. Йому було лише 18, як він вже взяв до рук зброю. Був помічником гранатометника у добровольчому батальйоні «Хартія».

– Як Ви стали волонтеркою? З чого розпочали свою діяльність?

– У квітні 2022-го спільно з мамою та сестрою долучилися до волонтерської організації «Бандерівський», де виготовляють енергетичні батончики. Спочатку приходила туди один раз на тиждень, потім двічі, або й тричі на тиждень, коли мала вільний час. Бувало таке, що протягом двох чи трьох тижнів щодня була на виробництві. Це побачили координатори й вирішили, що було б добре, якщо б одного дня і я побула координаторкою. Тоді дуже зраділа цьому. Новий досвід, нові знання, нові знайомства… Я легко навчаюсь чогось нового, що справді мені подобається. Відтоді дедалі частіше мене ставлять координаторкою. Мені це дуже подобається. Це справді та справа, від якої отримую дозу позитивних емоцій.

– Розкажіть докладніше про ГО «Поклик Ямниці», яку Ви віднедавна очолюєте. Чим займаєтеся, і хто належить до Вашої команди?

– ГО «Поклик Ямниці» понад 11 років. До 2015-го організація займалася висвітленням проблем села Ямниці та пошуком шляхів їх вирішення. Очолюю її з грудня 2022 р. Відтоді вона займається волонтерською діяльністю.

Допомагаємо військовим різними речами залежно від того,що їм потрібно. Передаємо-надсилаємо їм окопні свічки, ліхтарики, енергетичні батончики, подовжувачі, одяг, павербанки тощо.

До команди належать Микола Шпільчак, Василь Шпільчак, Уляна Шпільчак, Наталія Деркач, Мар’яна Провальна, Ярослав Деркач та інші.

– Що Ви відчуваєте, коли відправляєте окопні свічки, енергетичні батончики, необхідні речі військовим: моральне задоволення, полегшення, радість?

– Щастя, радість та полегшення.

– Також напевно, надзвичайно радісно і приємно отримувати подяки від захисників?

– Однозначно! Бували випадки, що хлопці телефонували та дякували.

Найчастіше, звісно, відправляють фотографії, які підтверджують що вони справді все отримали. Приємно бачити усмішки на фото, ще приємніше – в реальному житті. Бувало й таке, що передавала пакунки з рук у руки військовим.

– Ваші рідні, друзі допомагають Вам тримати тил для військових?

– Звісно, за що дуже вдячна! Дякую, що друзі поширюють дописи на свої сторінки, так більше людей дізнається про організацію. Батьки моїх друзів також допомагають мені з пошуком матеріалів, також збирають бляшанки, парафін, картон… Дуже вдячна їм за це. Молодші брати та сестри моїх друзів допомагають малюнками. Перед тим, як відправити чи передати коробку на фронт з подарунками обов’язково маю покласти малюнок.

Я вдячна команді «Поклик Ямниці», також громадським організаціям «Бандерівський», «Ukraїnka – об’єднання українок Люксембургу», «Маскувальні феї», «Розумні рішення», «Допомога ІФ», «Листівка на передову» та «Цінність життя».

Дякую волонтерам з Ямниці, зокрема Мар`яні Провальній та Іванні Салій, які виготовляють окопні свічки, Миколі Шпільчаку, Наталі Шевчук, Мар’янові Новосільському, Ярославу Деркачу; волонтерам з Івано-Франківська, зосібна Ірині Коновал та ліцею №24 м. Івано-Франківська, де виготовляють окопні свічки, Марії Бойко та Світлані Вінтонюк, що передають ліки.

Окрім цього, особливо вдячна своїм рідним, близьким і друзям за підтримку та всім небайдужим людям за допомогу.

– Попри громадську активність, Ви – студентка Прикарпатського університету. Як Вам вдається водночас сумлінно вчитися і на повну силу волонтерити?

– Вся справа в людях, які мене оточують. Щирі, добрі та завжди готові допомогти, коли тобі важко. У цьому і полягає секрет.

– Софіє, що зробите найперше після закінчення війни?

– Обніму рідних та плакатиму від радості, що ми здобули перемогу над окупантом.