Під час війни пріоритетом номер один для влади у допомозі тим, хто потребує матеріальної підтримки, є люди з інвалідністю та ветерани, їхні родини та чинні воїни ЗСУ. Проте й у порівняно спокійних тилових регіонах, які разом із захисниками тримають на собі важкий тягар війни, триває життя людей зі своїми болями і проблемами. Вони мають свої труднощі, які відповідальні структури неодмінно мусять помічати, належно аналізувати й мудро розв’язувати. А відмахуватися від людських бід чи прикривати свою чиновницьку недолугість або байдужість воєнним часом – Боже збав...

Проблема, з якою до редакції звернувся житель давнього покутського села Підвербці Олешанської ТГ Михайло ГАБУР, якого я жартома називаю «підвербцівським самітником», не нова ні для самого чоловіка, ні для нашої газети. Тим паче, що йдеться про селянина з інвалідністю. Адже ще до початку війни з російськими загарбниками «Галичина» привертала до нього увагу місцевої влади і керівників профільних соціальних служб району й області, закликаючи зарадити людині в її біді. Побували ми й на обійсті М. Габура, і в його хаті. Звісно, якщо не брати до уваги слабке здоров’я господаря, то якихось великих проблем з його житлом чи двором загалом ми тоді не помітили – бачили й складніші ситуації. Але все-таки редакція, як нам здалося, частково привернула тоді очі влади й місцевого самоврядування до проблем самотньої людини. Та на сьогодні ситуація у його житті майже не змінилася на краще – ні здоров’я у чоловіка не додалося, ні давня бита глиняна долівка в оселі не стала дерев’яною, ні похилі паркани довкола хати не виструнчилися, не перетворились, як буває у казках, на новеньку міцну огорожу. Бо, на жаль, час ні здоров’я не поліпшує, ні господарські проблеми без втручання людських рук не зменшує.

«Я інвалід другої групи із зору і людина пенсійного віку із села Підвербців Олешанської громади, – пише у листі до «Галичини» Михайло ГАБУР. – Звертаюся до редакції як до останньої інстанції у пошуках справедливості й допомоги. Річ у тім, що я проживаю сам у сільській хаті із земляною долівкою, яка потребує ремонту. Давній паркан, який огороджує моє подвір’я, теж давно не латаний. А я не тільки не маю коштів на їх ремонт, а й на лікування бракує. Моєї пенсії вистачає лише на таке-сяке харчування й оплату комунальних послуг. Також уже понад рік мені як самотньому сільському жителеві не призначено соціального працівника, а з часу створення Олешанської ТГ у «гостях» у мене ще не побував жоден представник її сільської ради.

Свого часу я звертався по допомогу і до керівництва вже колишнього Тлумацького району, і до голови Олешанської громади Богдана Двояка, і до депутата Івано-Франківської обласної ради по нашому округу Любомира Слободяна, а також в управління соціальної політики ОДА. І мені обіцяли...

На жаль, торік я отримав лише 1000 грн від Любомира Слободяна з його депутатського фонду, а цього року – 2000 грн від Олешанської сільської ради ТГ. А мені потрібні значно більші кошти – хоча б на операцію на оці (в Івано-Франківську офіційна ціна за операцію на оці залежно від складності катаракти і якості лінз стартує від 21 000 гривень, – авт.). Уже й не кажу про житло чи паркан. Прошу редакцію мені хоч чимось допомогти чи привернути увагу до моїх насущних потреб...».

На мою думку, будь-яка несистематична фінансова допомога не розв’яже життєвих проблем Михайла Габура, а лише відтермінує їх. Для підтримання фізичного здоров’я чоловіка чи доведення до ладу його житла й сільської господарки потрібні спільні конструктивні рішення – як місцевої адміністрації Олешанської територіальної громади, так і Івано-Франківської ОВА.

У цьому ключі конструктивними видаються міркування депутата Івано-Франківської обласної ради Любомира Слободяна про можливість внесення М. Габура за рекомендацією лікарів до державної медичної програми для безплатного оперування катаракти. «Звичайно, не гарантую, що проблему із зором жителя села Підвербців пенсіонера-інваліда буде невідкладно розв’язано, але я спробую допомогти. Та щоб почати робити перші кроки для вирішення проблем чоловіка, мені від Михайла Михайловича передовсім потрібні медичні висновки про його хворобу і відповідні рекомендації лікарів щодо необхідності операції…».

– Життєва ситуація у Михайла Габура не критична, у його селі сьогодні проживають і люди з такими проблемами, котрі вкрай потребують невідкладного розв’язання, – пояснив нам голова Олешанської сільської ради територіальної громади Богдан ДВОЯК. – Ось уже понад три місяці село Підвербці має новопризначеного старосту Івана Озарука. Саме йому я доручив добре вивчити й означити рівень проблем пенсіонера з інвалідністю: як зі станом здоров’я, зокрема з потребою операції на оці, так і побутових – щонайперше настилання дерев’яної підлоги у хаті тощо. Так, уже рік він, як і чимало інших людей, не має призначеного соціального працівника. Із 12 штатних вакансій соціальних працівників у нашій громаді сьогодні зайняті 11. І зовсім не випадково, що немає соціального працівника якраз у Підвербцях – усі можливі претенденти чи претендентки на таку роботу категорично відмовляються від наших пропозицій. А серед найвагоміших, за моєю інформацією, причин відсутності у людей цього бажання та, що не завше вони, образно кажучи, можуть зійтися характерами з тутешніми інвалідами, котрі потребують догляду…

Так чи інакше, а «Галичина» й надалі інформуватиме про розвиток подій навколо «підвербцівського самітника».