Нещодавно в Україні запровадили санкції проти авторів та дистриб’юторів російського відверто пропагандистського мультсеріалу «Маша та Ведмідь», і це справді важливе рішення. Хоча те, що до такого кроку вдалися лише на п’ятому році повномасштабної війни, виглядає дещо запізнілим. Втім, краще пізно, ніж ніколи. Варто зазначити, що цей мультфільм ще донедавна мав неабияку популярність серед українських дітей, а серії «Маші…» з українським дубляжем били рекорди за кількістю переглядів. Водночас це далеко не єдиний російський мультиплікаційний продукт, і чимало інших досі залишаються у вільному доступі. Ба більше, українські діти дивляться їх із задоволенням і не завжди здогадуються, що мають справу з ворожим контентом.

Розмовляємо з директоркою Обласного центру практичної психології і соціальної роботи Івано-Франківського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Оксаною ХОМИН про те, чому російські мультфільми й досі залишаються в інформаційному просторі українських дітей, як вони впливають на формування мовної та національної ідентичності, поведінкових моделей і світогляду малечі. А також з’ясовуємо, у чому феномен і шкода «Маші та Ведмедя», які «червоні прапорці» після перегляду мультфільмів мають насторожити батьків і як без заборон та скандалів перевести дитину на якісний український та світовий контент.

– Пані Оксано, чому російськомовний дитячий контент досі присутній у житті багатьох українських родин?

– Причин є кілька. Насамперед це звичка та своєрідний автопілот: багато батьків самі росли на такому контенті й дивилися російськомовні мультфільми. Другий чинник – стан хронічного стресу. Постійні повітряні тривоги і постійний психологічний тиск війни виснажують. У таких умовах людина часто обирає шаблонний, звичний шлях: увімкнула дитині мультфільм і навіть не замислилася, якою мовою він звучить. Наша психіка природно намагається рухатися найпростішим шляхом, щоб зайвий раз не перевантажуватися.

Ще один фактор – алгоритми. Якщо на «YouTube» чи «TikTok» прозвучала російська мова, ці платформи автоматично починають пропонувати більше контенту російською. І якщо на це не звертати уваги, то стрічка рекомендацій поступово саме так і формуватиметься.

Також працює певний психологічний захист або витіснення. Тобто дорослі іноді можуть відокремлювати ситуацію реальної війни в країні від дитячого контенту, мовляв, дитяче – це безпечно.

– Багато батьків досі вважають, що «мультики – поза політикою», і дитині байдуже, якою мовою дивитися. Які приховані цінності, смисли чи світоглядні наративи закладають російські мультиплікаційні продукти?

– Це ілюзія, що мультфільми – поза політикою. Жоден мультимедійний контент не є поза політикою, адже фактично транслює культурний код країни-виробника, її модель стосунків та соціальну ієрархію. Наприклад, багато російських продуктів нормалізують зверхність, силовий тиск, пасивну агресію, імперське ставлення, коли слабшого можна висміювати, ігнорувати тощо. Також там немає поваги до особистих кордонів. Герої можуть порушувати чужі межі й при цьому не відчувати сорому чи провини, не вибачатися. У мультфільмах це подається як кумедна поведінка чи жарт.

І саме така толерантність до хаосу та насильства може викривляти у дитини розуміння причинно-наслідкових зв’язків. Дитина не розуміє, чому така поведінка є неправильною, адже на екрані це виглядає смішно. Тож у неї може формуватися уявлення, що так поводитися можна, бо нічого поганого в цьому нібито немає.

– Як сприйняття ворожого культурного контенту в ранньому віці впливає на формування національної та мовної ідентичності дитини?

– До 6-7 років у дитини формується мовна картина світу, починає активно розвиватися асоціативне мислення. І власне мова – це не лише засіб передачі інформації, а й каркас культури та світогляду.

Тут є кілька моментів, на які варто звернути увагу. Якщо розваги, радість і сміх пов’язані з певною мовою, вона стає для дитини зручною та комфортною. Коли йдеться про російську, малеча може сприймати її як щось привабливе саме тому, що вона асоціюється з приємними почуттями від перегляду мультфільму. У такому разі розмиваються межі між «своїм» і «чужим». Коли мова ворога присутня в побуті як щось нейтральне або навіть приємне, у дитячій психіці виникає когнітивний дисонанс: як мова тих, хто нападає, водночас може бути мовою улюбленого персонажа?! Це послаблює природні психологічні захисти та нівелює мовно-культурні кордони.

– Лише нещодавно в Україні запровадили санкції проти мультсеріалу «Маша та Ведмідь». У чому феномен цього контенту? Чому, на перший погляд, примітивний продукт настільки захопив увагу малечі у світі?

– Феномен цього мультсеріалу полягає у філігранній інженерії дитячої уваги. У ньому є кілька специфічних моментів. Один із них – гіперстимуляція: дуже яскраві кольори, динамічний рух, швидка зміна кадрів, відсутність довгих діалогів та емоційна музика. Усе це активно стимулює мозок малечі, тримає його в постійній напрузі, тому дитина максимально залучена до перегляду і майже не відволікається.

Ще один цікавий момент – патерн безкарності. Головна героїня робить усе, що заманеться, порушує будь-які правила, а дорослий персонаж Ведмідь усе це терпить та пробачає. Для дитини це може стати своєрідним сигналом, що веселощі можливі без відповідальності, мовляв, роби, що хочеш – і за це ніхто не покарає.

– У чому полягає головна небезпека «Маші та Ведмедя» з погляду психології? Чи справді це інструмент прихованої пропаганди та нормалізації деструктивної поведінки?

– Це класичний приклад нормалізації деструктивної поведінки та навіть прихованого культу сили. Маша не зважає на почуття інших і на те, що завдає їм болю, нищить майно, знущається над тваринами. Дитина під час перегляду зчитує це як норму спілкування.

В одному з епізодів Маша в кашкеті прикордонника охороняє город від зайців. Це можна трактувати як пряму естетизацію силових структур і трансляцію образу «ворога навколо». Крім того, тут відбувається викривлення ролей, тобто Ведмідь постає беззахисним, пасивним дорослим, яким дитина маніпулює.

Це показовий патерн, який підриває авторитет дорослого в очах малечі. Дитина підсвідомо переносить образ Ведмедя на своїх батьків, бабусю чи дідуся та може намагатися так само впливати на них. Щодо пропаганди, то її в цьому мультсеріалі справді багато, починаючи від візуальної палітри і пісень та закінчуючи окремими образами і моделями поведінки.

– Популярність мають й інші російські мультсеріали, і через наявність українського дубляжу батьки часто навіть не здогадуються про їхнє походження. Про які саме проєкти йдеться та які приховані загрози вони несуть?

– Звісно, їх чимало. Наприклад, «Фіксики» – мультфільм, який популяризує науково-пізнавальний підхід. Але й у ньому є моменти, на які варто звернути увагу. По-перше, це мовно-поняттєвий апарат: чужа мова формує власну структуру мислення. По-друге, там відчувається російський зразок мовлення, а також почуття меншовартості через запозичені побутові контексти. Адже побутові реалії українців і росіян теж відрізняються.

У «Смішариках» завуальовано транслюється туга за минулим. Там простежується певна імперська філософія, зокрема концепт «особливого шляху», безвиході тощо. А «Три коти» та «Барбоскіни» демонструють традиційну російську модель побутової деструкції: токсичні кпини між братами й сестрами, маніпуляції батьками, орієнтацію на споживацтво та інші схожі моделі поведінки.

– Нещодавно натрапила у «Фейсбуці» на дуже показовий ролик, де мама пояснювала 4-річному синові, що його улюблений мультфільм «Турбозаври» – російський, і запитала, чи варто його далі дивитися. Він відповів: «Не будемо, але ще два дні подивимося». Мені здається, це чудовий приклад того, що навіть у ранньому віці дитина здатна зрозуміти складне пояснення, якщо дорослий правильно його побудує.

– Однозначно. По-перше, дорослі мають самі звернути на це увагу, адже дитина точно не буде задумуватися, аналізувати, що цей мультфільм створений у країні-агресорі. По-друге, важливо правильно підійти до розмови. У цьому разі дитині не просто заборонили дивитися мультфільм, а запропонували самій подумати і висловити свою думку. Тобто в неї з’явився вибір, тож вона вже починає осмислювати ситуацію та робити свідоміші кроки. Такий поступовий перехід, пояснення ситуації і право вибору за дитиною – це хороша модель побудови довірливих батьківсько-дитячих стосунків.

– Нерідко батьки виправдовуються тим, що вмикають ці мультфільми через брак якісних українських відповідників. Чи справді це так, чи просто ще один міф, у який продовжуємо вірити?

– Це міф, адже українська культура, дякувати Богові, попри війну активно розвивається. З’являється багато нових пісень, фільмів і, звичайно, якісних анімаційних проєктів українською мовою. Це і «Мавка. Лісова пісня», «Хоробрі зайчики», «Пес Патрон», «Книга-мандрівка. Україна» та багато інших.

Маємо також хороші українські переклади світових мультфільмів: «Блуї», «Свинка Пеппа», «Щенячий патруль» тощо. Залежно від віку дитини можна підібрати відповідний мультфільм чи фільм із якісним українським дубляжем від «Pixar», «Disney» та інших студій. Там немає ворожих сенсів. Тобто проблема радше не у відсутності якісної альтернативи, а в тому, що батьки не завжди хочуть її шукати.

– Знаю класну альтернативу «Фіксикам» – американський мультсеріал «Дослідниця Ада Твіст». Він також знайомить дітей із наукою, але побудований цікавіше. Спочатку в героїв щось не виходить, вони звертаються по допомогу до дорослих, а потім пробують знову, аж поки не досягають результату.

– Так, адже він виховує наполегливість, вміння попросити про допомогу, звернутися до старшого, повагу до дорослого та його знань. Це дуже важливі патерни для того, щоб дитина формувалась як особистість, могла розвиватися, помилятися, робити висновки, рухатися далі й удосконалюватися. Тому справді важливо уважно обирати контент, який дивиться дитина.

– Якщо говорити про мультфільми загалом, то з якого віку їх безпечно показувати дітям і якими критеріями варто керуватися батькам під час вибору контенту для різного віку?

– Світ змінюється, і разом із ним змінюються способи контакту дитини зі світом. Але є певні, зокрема й фізіологічні, моменти, які варто враховувати. ВООЗ, наприклад, рекомендує до двох років максимально уникати контакту дитини з екраном. Адже це додаткове навантаження на мозок. У ранньому віці він має насамперед формуватися через сенсорний досвід: тактильні відчуття, сприйняття предметів різної форми, кольору, розміру та відстані. А екран – плоский, і тому не дає повноцінного чуттєвого досвіду.

У віці від 2 до 4 років екранний час бажано суттєво обмежувати – орієнтовно до 20-30 хвилин на день. Контент має бути спокійним: повільний темп, не надто яскраві кольори, прості сюжети, небагато персонажів, без агресії та гучних звуків. Це потрібно для того, щоб дитина встигала сприймати інформацію й не перевантажувалася.

У 5-7 років екранного часу може бути трохи більше – до 1 години. У цьому віці вже особливо важливо, щоб мультфільми мали чітку моральну складову, зрозумілі причинно-наслідкові зв’язки: чому щось сталося і що можна зробити, щоб змінити ситуацію. Також варто обирати контент, який допомагає дитині зрозуміти, як правильно вирішувати конфлікти.

– Які «червоні прапорці» в поведінці дитини свідчать про те, що переглянутий мультфільм чи екранний час травмує або надмірно збуджує психіку?

– Найчастіше батьки звертають увагу на істерику. Коли мультфільм вимикають, дитина впадає в істерику, і потрібен певний час, щоб її заспокоїти. Це може бути ознакою того, що мозок отримав надмірну стимуляцію.

Другий «червоний прапорець» – неможливість зосередитися. Якщо після мультфільму дитина не може спокійно гратися, сісти й щось намалювати, постійно потребує нової стимуляції, чогось яскравого, швидкого, динамічного. На це варто звернути увагу.

Третій сигнал – копіювання агресивної поведінки. Якщо дитина починає штовхатися, переходить на крик, проявляє вербальну агресію чи не реагує на прохання інших людей, це може свідчити про те, що вона наслідує поведінку персонажів із мультфільму. Також серйозними «червоними прапорцями» є порушення сну та страхи. Якщо дитині важко засинати або після перегляду їй сняться жахіття, варто звернути на це увагу й відмовитися від такого контенту.

– Як м'яко, без скандалів і заборон, перевести дитину з російськомовного чи деструктивного контенту на якісні українські та світові альтернативи?

– Приклад із мамою, яка запитала дитину, що робити з російським мультфільмом, – це дуже правильний підхід. Не варто забороняти прямолінійно та казати: «Все, ми це більше не дивимося!». Це викличе лише істерику, спротив і ще більше бажання отримати заборонений плід. Натомість краще запропонувати дитині вибір.

Якщо дитина вже трохи старша, має 4-7 років, то можна пояснювати, що цей мультфільм створений у країні-агресорі або що в ньому демонструються не зовсім правильні моделі поведінки. На такі моменти варто звертати увагу. Але альтернатива обов’язково має бути. Ми не просто щось забираємо в дитини, а пропонуємо їй інший, якісний і цікавий вибір. І поступово дитина звикатиме до іншого контенту, інших моделей поведінки.

Варто також обмежити доступ до російськомовного контенту через налаштування «YouTube Kids», телевізора чи смартфона. Водночас доцільно перемикати увагу дитини на активні або настільні ігри, спільну творчість. Діти дуже люблять спілкуватися з батьками, але дорослим часто бракує на це часу через побутові справи. Втім, якщо приділяти дитині більше уваги, це стане найкращою альтернативою екранному дозвіллю.

– Як зробити перегляд анімації не просто «способом звільнити час для батьків», а корисним інструментом розвитку та спілкування в родині?

– Насамперед це спільний перегляд мультфільму. Коли дорослий сидить поруч із дитиною і дивиться разом із нею, вони разом реагують на різні ситуації: можуть засміятися, переглянутися, коли з героєм трапляється щось сумне, тримати дитину за руку, якщо сцена провокує емоційні реакції, – діти відчувають спокій, впевненість, стабільність. Для дитини це дуже важливо, адже вона отримує досвід підтримки.

Варто також обговорювати сюжет та емоції, які виникали під час перегляду. Наприклад, поставити дитині запитання: «Як ти гадаєш, що зараз відчуває герой?», «А як би ти вчинив на його місці?», «Чи правильно повівся персонаж, коли забрав іграшку?». Необхідно допомагати дитині переосмислювати побачене. Інакше вона може не зафіксувати ключову думку, закладену в мультфільмі, або просто не звернути на неї уваги. Якщо зупинятися на таких моментах і проговорювати їх, перегляд стане значно кориснішим. Адже саме так формуються життєвий досвід, моральні орієнтири та ціннісне виховання.

Також можна продовжувати цю історію вже в реальному житті. Наприклад, намалювати улюбленого персонажа, зліпити його з пластиліну, розіграти театральну сценку за мотивами мультфільму. Коли ми переводимо контент із простого споглядання в активну творчість та емоційне опрацювання, це допомагає дитині краще усвідомити, осмислити й засвоїти побачену інформацію.

І тоді йдеться про реальну користь від контенту та часу, витраченого на його перегляд. Мультфільм стає не просто способом зайняти дитину, а нагодою здобути цінний життєвий досвід, який знадобиться їй у майбутньому. Також варто ходити з дітьми до кінотеатру, бо це не просто перегляд мультфільму, а спільна подія, маленьке сімейне свято. Це має велике значення, адже дитина отримує не лише враження від нової історії, а й цінний досвід часу, проведеного з родиною.