Підсумки соціально-економічного розвитку області за шість місяців цього року свідчать, що децентралізаційні реформи вже пробуксовують: майже третина – 19 із 62-х територіальних громад не виконали дохідної частини бюджету, а борг із виплати заробітку в них сягнув сукупно 207 млн грн. Найгірша ситуація – у Витвицькій ТГ, але насторожує те, що боржниками стали навіть ті громади, які утворилися одними з перших і впродовж кількох років відчували себе фінансово доволі комфортно. Та, як відомо, немає наслідків без причин...

– Наша територіальна громада утворилася ще чотири роки тому, однією з перших в області. З центром у селі Витвиці вона об’єднує дев’ять населених пунктів з гірським статусом: селище Вигодівку, села Витвицю, Кальну, Станківці, Розточки, Слободу Болехівську, Церківну, Лужки і Липу.

На жаль, фінансово-економічне становище громади сьогодні не найкраще. Мене обрали головою сільради наприкінці листопада минулого року – сім місяців тому – і ми з моєю командою отримали у спадщину понад п’ять мільйонів гривень боргу, з яких 3,3 млн – із виплати заробітку людям на посадах, які фінансуємо з місцевого бюджету, – технічним працівникам шкіл, культурних установ, бібліотекарям, представникам адміністративного апарату тощо. Багато працівників звільнилося. Ситуація в громаді дуже складна. За чотири роки до нас не зайшов жодний інвестор, тож додаткових надходжень до бюджету нема. Сьогодні ми не можемо розв’язати жодну проблему в громаді – чи придбати пальне для автобусів, чи відремонтувати навчальні заклади, тому що найперше повинні віддати людям борги із зарплати. А заборгованість – три місяці, тобто працівники ще отримують заробіток за квітень. Так, це велика проблема, і, звісно, ми хочемо її позбутись.

– Пане Василю, мільйонні борги в громаді – то, очевидно, лише наслідки, але ж зрозуміло, що є й причини такої важкої фінансово-економічної ситуації…

– У населених пунктах нашої громади немає жодного виробництва. Хіба що п’ять пилорам. Тож для додаткових надходжень до бюджету потрібно залучати інвесторів. На жаль, від 2017 року цього не зробили. А також, на мою думку, потрібно було насамперед оптимізувати штатну чисельність працівників, яких фінансують із місцевого бюджету.

Згадаймо, що спочатку державна субвенція надходила для утримання не лише вчителів, а й технічних працівників шкіл, на комунальні видатки і т. д. Коштів було достатньо, щоб не накопичувати боргів. Згодом ситуація змінилася – і зарплати техпрацівникам, і комунальні послуги та інше лягли на плечі бюджету громади. А оптимізації штатних працівників вчасно не провели. Наприклад, тільки в апараті сільської ради територіальної громади було сорок дев’ять штатних одиниць. Коли мене обрали головою, то їх кількість ми скоротили до сорока, а укомплектовані – тридцять дві посади. Від самого початку у мене немає заступника, нема керуючого справами – лишень я і секретар. Кручуся від ранку до ночі, а пошту беру розписувати додому. Вся кореспонденція, яка приходила на районну адміністрацію і районну раду, тепер надходить до нас. Повірте, це трохи заважко. Якщо в апараті маємо таку вимушену організацію, то й від інших структур я маю моральне право вимагати оптимізації штатної чисельності. Загалом у громаді ми вже зменшили кількість посад на двадцять п’ять штатних одиниць. Думаю, оптимізуємо управлінський апарат приблизно ще на десять посад. Це значно послабить навантаження на бюджет, але, зрозуміло, збільшить навантаження на працівників.

У тому, що громада сьогодні має мільйонні борги, винні об’єктивні й суб’єктивні чинники. Спочатку держава фінансувала всі сфери життя новостворених ТГ і було багато обіцянок допомогти залучити інвесторів для наповнення місцевих бюджетів. Згодом держава відмовилася від низки своїх фінансових зобов’язань. Спочатку – від фінансування техпрацівників освітніх закладів, далі – від видатків на комунальні потреби, а недавно ще й хотіли на нас повісити фінансування соціальних виплат працівникам, які доглядають за людьми похилого віку на непрофесійній основі, і т. д. Для нашої громади – це проблема, бо маємо понад двісті таких осіб. А суми оплати вже зросли. Звідки взяти такі гроші? Ми добре розуміємо, що від ситуації, що склалася, щонайперше потерпають самотні люди старшого й похилого віку, бо держава дала інструмент допомоги, але не означила фінансового ресурсу для неї.

Звісно, дуже важливо, що за ті роки в наші громади зайшло 19,8 млн грн фінансового ресурсу. Однак, на мій погляд, їх використали неефективно – можна було й інакше ними розпорядитися. Але сталося, як сталося. Думаю, що частка державних чинників у виникненні нашої проблеми з боргами таки переважає сукупність усіх інших. Та я нікого, а особливо своїх попередників, у цьому не звинувачую. Проте, повторюю, зле, що за чотири роки, на жаль, вони не завели в громаду жодного інвестора, а штатну чисельність працівників, посади яких фінансують із місцевого бюджету, не оптимізували. Бо ж мільйонні борги з’явилися не водночас. Якщо, скажімо, ще 2018-го побачили, що вже є мільйон боргу, то потрібно було невідкладно скорочувати штат і думати про шляхи розв’язання проблеми. А не очікувати, щоб наступного року борг зріс ще на мільйон, а відтак знову на мільйон... Отак наприкінці 2020 р. й назбиралося тих 3,3 млн.

Ми звернулися до Києва, щоб провели аудиторську перевірку чотирирічної діяльності територіальної громади, а до правоохоронних структур – перевірити, чи не було зловживань із боку керівних осіб. Своїй команді я наголосив, що після нас також будуть перевірки, тож нехай працюють так, щоб не накопичувати проблем. Та сьогодні потрібно вже виходити з тієї ситуації, яка є. Бюджет територіальної громади головно наповнюється за рахунок податків від доходів фізичних осіб, освітньої субвенції, земельних податків, плати за лісокористування та від наших місцевих підприємців.

– А який Ви бачите вихід із такої непростої фінансово-економічної ситуації в територіальній громаді?

– Оптимізація штатних працівників – то перший етап, який потрібно було зробити, щоб зменшити обсяги існуючого боргу і не накопичувати нових боргів. І слід не забувати, що торік мінімальна зарплата становила п’ять тисяч гривень, а цього року – вже шість. Але ми хоч не збільшили заборгованості за час роботи, а виплатили різні компенсації і вихідні допомоги тим, чиї посади потрапили під скорочення, – майже сімсот тисяч гривень. Та на розвиток коштів нема. Проте я бачу позитивну тенденцію до зменшення боргу територіальної громади. Я звертався вже не раз до різних обласних інстанцій, щоб донести до керівництва області інформацію про проблеми, які є в нашій територіальній громаді. Ми не жебраки і не маємо наміру вічно ходити з простягнутою рукою. Тож просимо тільки допомогти позбутися того трьохмільйонного боргу, який отримали у спадок. А далі ми собі дамо раду. Щоб не блокували наших рахунків, бо це не дає зробити жодного кроку. Наша команда працює над тим, щоб вийти достойно з такої важкої ситуації у громаді. Хочеться після себе залишити добрий слід. Щоб люди не говорили, що ми нічого не зробили для громади. Я бачу обсяги роботи і хочу їх виконати. Якщо оптимізація – то перший крок до виходу із ситуації, то наступний – пошук та залучення інвесторів.

– Чи вже є якісь обнадійливі результати?

– Дякувати Богу, є. Над цим я почав працювати від першого ж дня свого приходу на посаду голови. До нас уже зайшли київські інвестори, які на території громади добуватимуть воду з підземних джерел, і зареєстрували в нас свою фірму. Вже провели геологорозвідувальні роботи – вода має гарні показники. Надіємося, що під кінець року вони матимуть усі дозвільні документи для будівництва заводу, на якому створять до сорока нових робочих місць. Сподіваємося на щорічні надходження до місцевого бюджету не менш ніж пів мільйона гривень.

Є й інші інвестори – також добуватимуть у нас воду, але вже лікувальну. Вони прийшли до нас ще за попереднього керівництва територіальної громади – освоюють газові свердловини, законсервовані ще в 60-х роках минулого століття. Таких свердловин на нашій території дев’ять. Ми їм сприяємо і допомагаємо. А недавно я зустрічався з потенційними інвесторами, які хотіли би встановити на наших теренах вітряки і виробляти альтернативну електроенергію у селах Кальні, Церківні, Слободі Болехівській, Розточках, попередньо зареєструвавши в нас своє підприємство.

Це, на мій погляд, дуже цікава справа, якби вдалося встановити хоч п’ять вітряків. Адже кожен такий вітряк приносить до бюджету великі гроші. І питання з мільйонними боргами було б знято однозначно. Адже такі інвестиції – то внесок в інфраструктуру громади. Ми ще ведемо перемовини з представниками можливих капіталовкладників у розвиток тваринництва – будівництво ферм для великої рогатої худоби. Для цього у нас є достатньо землі. Держава дає великі дотації на худобу, на розвиток фермерства. Колись тваринницькі ферми в нас були, але все зруйнували й розібрали.

Хочемо розвивати і туристичну галузь – вже маємо інвесторів, які зацікавилися будівництвом у громаді відпочинкового комплексу. Є у нас також багато інших планів для забезпечення сталого розвитку ТГ.

– А які вимоги, зі свого боку, найчастіше озвучують можливі інвестори?

– Велика проблема для залучення капіталовкладників – поганий стан доріг. І ми це розуміємо, тому що головна увага сьогодні прикута до доріг державного значення. Тож направити кошти на місцеві дороги наразі в держави нема можливості. А ми їх зробити самотужки не можемо. Але, зрозуміло, що ми з цим питанням не раз зверталися до відповідних служб. Адже патріотичній акції «Яворина», яка недавно відбулася на території нашої громади, вже 30 років – як і Незалежності України. І щороку для організації й проведення її нам надавали якусь допомогу, впорядковували дороги і т. д. А цього року попри те, що ми зверталися по допомогу, нам не дали з обласного бюджету жодної копійки для таких цілей. «Аж» п’ятнадцять тисяч гривень нам пообіцяли в управлінні культури облдержадміністрації – профінансувати озвучення перебігу обласного фестивалю. Я розумію: дали, що могли дати.

– То громаду під час підготовки й у часі проведення ювілейної патріотичної акції «Яворина» залишили, образно кажучи, наодинці з мільйонними боргами і заблокованими рахунками? Як Вам удалося впоратися з тим заходом?

– А як ми перебули цілу зиму в такій ситуації? Добре, що є добрі люди. Шукаємо разом зі своєю командою вихід і домовляємося про допомогу. Дуже багато нам по-сусідськи допомогла Долинська територіальна громада на чолі з Іваном Дирівим – і технікою, і комунальними підприємствами... Я дуже вдячний і голові, і його заступникові. Багато зробили. Маємо дружні стосунки і з Болехівською територіальною громадою, яку очолює Іван Яцинин, і з Вигодською на чолі з Миколою Мацалаком та Рожнятівською, де головою Василь Рибчак, з Брошнів-Осадською на чолі з Тарасом Манориком та ін. Чим лише можуть, усім допомагають. Дружимо і сприяємо один одному і в будні, і в свята.

– Кожна громада має своє обличчя, свій неповторний образ і характер... Якими словами Ви означили би Витвицьку ТГ, а особливо і передусім – у часі важкої фінансової ситуації, в якій перебуваєте?

– Наша громада патріотична, стійка й незламна – люди дуже працьовиті й вірять, що буде ліпше, розуміють ситуацію з боргами. Разом ми впораємося з проблемами. Наші люди дружні і хочуть змінити своє життя на краще. Звісно, дехто хотів би, щоб його мрії збулися вже сьогодні або ще вчора. І люди тут, звичайно, по-своєму також праві. Сподівання наші – тільки на добре.

...Нема жодних сумнівів, що Витвицька ТГ на чолі зі своїм нинішнім керівництвом із честю і сильнішою вийде з важкої ситуації, в якій мимоволі опинилася і наразі перебуває. Адже це земля патріотів, тут народилися такі відомі особистості: український поет, літератор, член Українського національного фронту та Української Гельсінської спілки, останній Крайовий провідник ОУН(р) у підрадянській Україні Зеновій Красівський (родом із Витвиці), український громадський і політичний діяч, дисидент, в’язень радянських таборів Михайло Дяк (із Кальни), член Української Гельсінської групи, учасник націоналістичного і релігійного руху, поет о. Ярослав Лесів (із Лужок), український дисидент, лідер та ідеолог підпільної націоналістичної організації «Український національний фронт», український громадський та політичний діяч, дисидент, багаторічний в’язень радянських таборів Дмитро Квецко (зі Слободи Болехівської) та ін.