А хотілося би бочки меду. Бажано без дьогтю. Та меду нема, натомість є карантин. Нас карають «тином», щоб було менше свободи для вірусу. «Тин» той не дуже надійний. А ще хотілося б його не помічати.

Ми вже ситі карантинними обмеженнями і вирішили за краще їх ігнорувати. Як і коронавірус. Але від цього його не стає менше. Навпаки, більше. А ще, на жаль, порушення карантину не звільняє нас від комплексу страху.

Але більшість людей наслідує Лукашенка: «Єво нєт. Ти єво відіш? І я нєт».

Ну, Лукашенко нині і білоруського народу не хоче бачити, але народ є.

Отож уже понад пів року нас «закарантинуто». Жартів мало і свободи дій небагато. Та все б нічого, якби ми робили те, що належить, згідно із законом, послідовно та відповідно. Але законно, послідовно та відповідно – це не про більшість українців. У нас все робиться за принципом «якось воно буде» і «то таке».

Ось візьмімо до прикладу автобусні перевезення. Що б, здавалося, тут складного? Всі мають бути в масках. Десь так і є. У комунальному транспорті порядок. А в приватному? Ніхто особливо не звертає уваги на наявність масок. Дистанції і поготів не може бути в тісному салоні, так що стоять пасажири один біля одного.

А сільські автобуси? Повна свобода і безвідповідальність.

Відвідайте парк – тут теж розгул свободи і недотримання дистанцій у чергах. Та й «маскування» жодного.

Мене дивує, чому люди можуть вільно почуватися на Буковелі і ніякої «червоної» зони там нема. Але не мають права бути на стадіоні, як це є в Чехії, Угорщині, Польщі, Франції – хоча б 25% можливостей трибун. А у нас зась! Зате на базарі народу повно, дистанції ніякої, багато хто без масок.

А весілля? 200 осіб у ресторані? Чи нічні гуляння молоді?

Безпечність зашкалює, та й з боку держави нагляд за дотриманням карантинних обмежень мало помітний. А та наша безпечність плюс їхній недогляд дорівнює зростанню захворюваності населення.

Є й такі, що переконані: все це міф і змова певних сил. Якби ж то так. Хто перехворів, той має власну версію і правду про коронавірус. Краще її не знати.

Маємо навчитися з цим жити. Чи буде ліпше, залежить і від нас усіх, і від кожного зокрема. Так само, як і від влади, яка намагається контролювати процес. Інколи замало. Найпростіше оголошувати чергові «червоні» зони. Набагато важче, але дієвіше – їм запобігати.

…Хотів би, щоб мені як учителю пояснили дещо стосовно школи.

Отже, учні повинні що три години змінювати маски. Як рахувати ці три години? Адже в масках діти мають бути лише на перервах, а це 30-40 хвилин з 9-ї до 13 години. То де є поспіль 3 години? Чи змінювати свіжі маски, які були три години в кишені?

Ось така плутанина із карантином в усьому. Одним можна порушувати, іншим зась! То як бути: всім порушувати чи всім дотримуватися?

Словом, бережіть себе, як каже МОЗ.