Як живуть Кадобна і кадобняни у часі війни – громада, яка однією з перших долучилася до процесу децентралізації і вже сім років належить до Брошнів-Осадської територіальної громади? Навіть жахливе бездоріжжя на одному з відтинків від села Голиня Калуської ТГ до межового кадобнянського хреста не відвертає мене від того щему, що відчуває щораз серце, як торкаюся родинної колиски. Тож я ніколи не зможу бути об’єктивним у своїх почуттях до цієї прославленої героїзмом і відродженої з пекла сталінських репресій бандерівської землі. Тут колись Бог дарував мені життя і можливість зробити перші кроки, а сьогодні у молитвах обійняти відомі та невідомі могили своїх дідів і прадідів. Тож завжди я любитиму Кадобну вдячною синівською любов’ю, а не з обов’язку літеплого прийшляка...

На думку голови Брошнів-Осадської селищної ради територіальної громади Тараса Манорика, минулий рік у господарюванні селища Брошнева-Осади, сіл Кадобни, Брошнева, Крехович і Ракова «хоч і не був дуже успішним, але й не був і провальним», адже чимало із запланованого таки вдалося виконати.

– Особливі господарські акценти торік ми робили на сільських громадах, – розповідає він. – На мій погляд, села впродовж багатьох років були обділені увагою влади в розвитку сільської інфраструктури. Тож цю думку я вважаю стрижневою і керуюсь нею у своїй роботі протягом усієї моєї каденції. Передовсім ми не залишаємо без уваги сім’ї полеглих на фронті вояків ЗСУ. Наприклад, тільки у Брошневі-Осаді шестеро родин не дочекалися з війни своїх синів, чоловіків, братів… Допомагаємо всім родинам. А наші соціальні проєкти порівняно з 2021 і 2022 роками були значно потужнішими: видатки зросли щонайменше удвоє. Зважаючи на відчутні корективи війни, це багато. Бо й волонтерська робота в громаді триває постійно. Ми вже, окрім поточної допомоги фронту, придбали за кошти з бюджету для наших захисників чотири дрони «Мавік» і доставили на фронт. Незабаром придбаємо ще три, а на сесії виділимо для цього не менше пів мільйона гривень. Працюватимемо у цьому напрямі. Оголошуємо й збираємо кошти у громадах. Окрім того, що відчуваємо зростання фінансового й соціального навантаження, на мою думку, і люди змінилися дуже кардинально: стали нервовими, нестриманими, не підтримують або з пересторогою сприймають ініціативи влади … Війна триває. І це людей щонайперше турбує. Але ми працюємо, тому що й життя триває, і буденні проблеми нікуди не діваються, їх треба розв’язувати щодня. Приміром, ми вчасно й добре підготувалися до нового опалювального сезону та розв’язали всі невідкладні проблеми. Вже запустили тепло до значної частини об’єктів соціальної інфраструктури. Хочеться зробити багато, зокрема й у Кадобні, та наразі вдалося реалізувати тільки частину із запланованого.

– Тарасе Степановичу, чи не була Кадобна за рік, що минає, обділена увагою влади?

– Однозначно – ні. У селі вдалося заасфальтувати великий відтинок центральної дороги, а частину капітально відремонтували та підсипали. Також ми перекрили дах Народного дому. Значну роботу виконали з упорядкування території, зокрема для запобігання підтопленню сільськогосподарських угідь. Ми порахували, що цього року тільки на капітальні роботи у Кадобні витратили до 3 млн грн, але ж за цей час було виконано й чимало поточних робіт – орієнтовно ще на пів мільйона.

– Ви вже майже три роки очолюєте територіальну громаду, то який основний урок за цей час як керівник засвоїли?

– Завжди старався і стараюся чути людей. Більше того, я ще досконало не навчився, але вчуся слухати людей, щоб їх почути.

– Чи аналізували Ви, якої найприкрішої помилки допустилися за час каденції?

– Звісно, я свідомо йшов свого часу на вибори голови селищної ради територіальної громади. Але коли мені буває дуже важко, то закрадається думка – жартую, – що найбільшою моєю помилкою було саме балотуватися на посаду голови селищної ради… А якщо серйозно, то про великі помилки сказати не можу. Хоч дрібні, звісно, були. У мене є команда однодумців, яка допомагала й допомагає мені уникнути деяких помилок, а якщо потрібно, то підставляє плече. Якось ми спілкувалися з головою однієї з територіальних громад. Розмовляємо, нарікаємо то на одне, то на друге. А мій знайомий каже: «Знаєте, Тарасе Степановичу, ті голови, які працювали під час ковідної пандемії, а сьогодні господарюють у реаліях війни, то є, образно кажучи, управлінцями-камікадзе. Знаєте, і я не міг з ним не погодитися. Часи дуже важкі. Але не нарікаю, а маю за честь бути головою територіальної громади саме у такі важкі для держави часи. Хоч уже добре розумію, що у місцевому самоврядуванні, а особливо у часі війни, не має існувати таке поняття, як «файний хлопець»…

Таке воно життя, що без проблем – ніяк. Уже 22 роки – два десятки як сільський голова і понад два з половиною у статусі старости, – сільські проблеми щоденно розв’язує староста Кадобни Василь Пастух.

– Найголовніше, чим сьогодні переймається наша громада, щоб Україна здобула перемогу на фронті й війна закінчилася. А найболючіша проблема у соціально-економічній сфері – стан центральної частини сільської дороги. На це маємо найбільше нарікань від жителів Кадобни. Ще залишилося зробити до одного кілометра дороги через село та між Кадобною та Голинем – ще стільки ж. У коштах це в межах 20 мільйонів гривень. Але цього року за сприяння голови Брошнів-Осадської селищної ради територіальної громади Тараса Манорика та його команди вже вдалося зробити близько 400 метрів центральної дороги.

Завдяки увазі керівництва ТГ у селі також замінили покрівлю на двоповерховій будівлі у центрі, де на першому поверсі працює заклад торгівлі, а на другому – Народний дім. Шиферна покрівля свого часу була пошкоджена стихією, тож постійно виникали проблеми, а приміщення замокали. Ще нас дуже непокоять земельні питання в урочищі «Передній бік». Там є 57 гектарів комунальної землі, яку люди хочуть приватизувати для ведення особистого сільського господарства, але у часі війни дозволяється проводити приватизацію тільки тих земельних ділянок, де є забудова, а більша частина «Переднього боку» – землі без забудов. Тож невеличка напруга у селі є, бо після 2025-го архівні рішення будуть недійсні. Є чимало буденних проблем. А є наболілі й надзвичайно актуальні. У Кадобні, наприклад, немає каналізації і невідомо, коли може бути. Тож люди без дотримання санітарних вимог зливають каналізаційні стоки у водовідвідні канави уздовж села. Колись користувалися надвірними туалетами, тож робили спеціальні септики, а тепер, надивившись на європейську цивілізацію і зрозумівши її блага, будують убиральні безпосередньо всередині приміщень житлових будинків. А для проведення сільської каналізаційної мережі потрібні дуже великі кошти. Наприклад, каналізування тільки одного масиву в Брошневі-Осаді – п’ятої частини селища, – коштувало до 40 мільйонів гривень. Без державної субвенції годі й надіятися на проведення каналізації. Добре, що керівництво селищної ради нас завжди чує й реагує в межах своєї компетенції та фінансових можливостей.

Перед тим, як звернутися до селищної ради по допомогу, я завжди аналізую реальний стан справ у громаді, бо розумію, що не все можна виконати, якщо триває війна. Є ще інших чимало справ, які треба вирішити – завершити облаштування фасаду Народного дому, збудувати громадське укриття у центрі села, внутрішні приміщення адмінбудинку відремонтувати й створити належні умови як для працівників старостату, так і для відвідувачів, треба забезпечити спеціалістів адміністрації оргтехнікою і т. ін. Нам також потрібне тверде паливо для потреб відповідних соціальних структур і як запасний варіант – за можливих проблем із газозабезпеченням. Але загалом нам працюється добре. Ми працювали і будемо працювати і в таких умовах, які склались. Але коли сам собі ґазда, то не стаєш прохачем, а побачивши проблему, її відразу усуваєш. Тож децентралізація просто спростила шлях до розв’язання тих чи інших проблем громади. Можу так сказати, бо 2017 року саме я був ініціатором об’єднання. Тоді сподівався на державну інфраструктурну субвенцію для розвитку села та, образно кажучи, кував залізо поки було гаряче… Нині, якщо робити крок за кроком і разом, то результат обов’язково не забариться. Ви бачили, що центральну частину сільської дороги ми вже майже цілком заасфальтували. Без об’єднання й самотужки ми цього не змогли б зробити ніколи.

– То Ви не розчаровані, Василю Васильовичу, децентралізацією?

– Ні, Боже упаси… Маймо терпіння – і все буде добре.

…Кадобнянка Марія Лилак живе у селі в «Горішному кінці» біля центральної дороги, яку недавно заасфальтували, і неподалік автобусної зупинки, до якої людям бездоріжжям було важко добиратися. Тож її враження – найсвіжіші.

– Будівництво асфальтової дороги на тому відтинку, який завершили цього року, для нас має велике значення, – констатувала вона. – Особливо це відчутно восени. Тепер і сільським водіям зручно їхати, і матерям з візочками добре гуляти, та й ноги вже не вивертаємо на вибоїнах. Донька Оля з чоловіком Андрієм тепер часто і без перешкод гулятимуть з маленькою Анастасійкою – моєю внучкою. А до того годі було й проїхати. Дякуємо керівництву територіальної громади і села, що про нас подбали. Людям дуже зручно. Ще залишився невеличкий відтинок – і центральну дорогу завершать асфальтувати...

– Я місійну капеланську працю проваджу з 2014 року, – розповідає військовий капелан парох церкви Василія Великого УГКЦ села Кадобни о. Володимир Олійник. – І днями вкотре маю виїхати до вояків 54-ї бригади ЗСУ, до якої я прикріплений як капелан. Дай Боже, щоб і в інших громадах краю була така єдність у роботі для духовного й соціально-економічного розвитку громади, яка є між нашою сільською церквою, керівництвом Брошнів-Осадської територіальної громади в особі Тараса Степановича Манорика й адміністрацією села на чолі з Василем Васильовичем Пастухом, дирекцією Кадобнянської гімназії й т. ін. Ми завжди працюємо разом…

Минуло вже 72 роки відтоді, як жителів Кадобни виселили, а людські обійстя зруйнували. Родини «бандерівських посібників» вигнали в Сибір, а інших – у Миколаївську область. Але село воскресло з попелу й відродилося зі сталінсько-комуністичного пекла, бо щеплене нетлінними генами любові до України. І нині Кадобна – незламний редут патріотизму.