Феномен популізму

Президентські вибори позаду. І найважливіше, що вони відбулися демократично, відповідно до міжнародних стандартів. Це і є найголовнішим їх досягненням. Відповідно до попередніх результатів президентських виборів українці віддали перевагу артистові Володимиру Зеленському, який змагався у другому турі за крісло на Банковій з чинним Президентом України Петром Порошенком. Згідно з даними, оприлюдненими на сайті Центральної виборчої комісії, за В. Зеленського проголосувало понад 73 відсотки виборців, а за П. Порошенка – майже 25.

В. Зеленський переміг у всіх областях України, за винятком Львівської. Явка в другому турі виборів становила майже 63 відсотки, тобто фактично була такою ж, як і в першому турі. «Галичина» запросила відомих політологів та політичних експертів поділитися думками з цього приводу. Отож нині вони відповідають на такі запитання газети: Як оцінюєте попередні результати президентських виборів? Якими бачите можливі сценарії розвитку подій в Україні за нового президента Володимира Зеленського? Чи можлива зміна зовнішньополітичного курсу України?

Людина з телевізійного майданчика пересіла в президентське крісло

Олексій Гарань, політолог, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», науковий директор фонду «Демократичні ініціативи»:

– Вибори відбулися демократично, змагально. І це дуже важливо. Тобто було дотримано усіх демократичних процедур. Пам’ятаємо, як лякали нас тим, що будуть фальсифікації, зриви виборів. Нічого цього не сталося. Україна вкотре склала іспит на демократичність.

Щодо безпосередніх результатів, то зрозуміло, чому переміг Зеленський. Це протестне голосування на хвилі популізму. Звісно, Порошенко зробив дуже багато помилок. Але водночас були і важливі успіхи. Головне, що країна вистояла і продовжувала рух до Європи і НАТО. На жаль, це не було оцінено належно. Й однією з причин цього є те, що всі зміни робилися в країні, яка перебуває у стані війни, у складній соціально-економічній ситуації. І робити непопулярні, але необхідні реформи напередодні виборів, коли у нас безпрецедентна свобода медіа в умовах війни, непросто.

Ми бачили, що більшість кандидатів на пост президента критикувала чинну владу. Відповідальність виборці поклали не тільки на владу, а й на опозицію, яка виявилася неспроможною подати альтернативу. І в цих умовах спрацював феномен популізму, який був підігрітим у нашому інформаційному просторі.

Негативну роль відіграли і соцмережі, оскільки все йшло під гаслами «Все пропало!», «Зрада!». А на цьому тлі з’явилася людина, яка докорінно відрізнялася від старих політиків. У цьому немає нічого поганого. Але проблема в тому, що виборці, які проголосували за Зеленського, насправді не знають його реальних поглядів, команди і т. ін. Тому ми отримали ситуацію, коли людина з телевізійного майданчика пересіла в президентське крісло. І це якраз мінус нашої кампанії, тому що це створило певний прецедент, у тому числі і для світу. Політтехнологи Зеленського правильно розрахували, що йому треба менше говорити, що йому не потрібно брати участі у справжніх дебатах. А те, що відбулося на стадіоні «Олімпійський», це, звичайно, шоу, а не дебати.

Думаю, Зеленський зацікавлений в тому, щоб провести дострокові парламентські вибори, оскільки нині серед лідерів є віртуальна партія «Слуга народу». Але дочасні вибори не можуть відбутися без консенсусу інших політичних сил. Тому радше їх не буде.

Стосовно дій Зеленського, то у нього грамотні політтехнологи, тому він почне тепер з’являтися і виголошувати гарні промови. Але побачимо, кого він буде призначати насправді на ключові посади в країні. Маємо розуміти, що електорат Зеленського дуже різний. Частина – це проросійський електорат Бойка, частина – це Галичина…

До речі, на відміну від 2010 року, виборці Галичини не мобілізувалися. Адже коли постало питання, кого обрати у другому турі – Тимошенко чи Януковича, більшість галичан підтримала Тимошенко як менше «зло». Другого разу цього не відбулося. І думаю, що це теж одна з причин поразки Порошенка. Тобто парадокс полягає у тому, що війна йде нібито десь далеко, там, на сході, а люди в Києві, Львові, Івано-Франківську цього не відчувають. І те, що ми зупинили ворога на сході, розслабило людей, вони не відчувають загрози.

Зеленському буде дуже важко утримати підтримку цього різношерстого електорату. Буде багато «але». І це означає, що у нас з вами, тобто в експертів, журналістів, громадянського суспільства, дуже багато роботи для того, щоб контролювати майбутнього президента і перебіг парламентських виборів.

Я належу до Виборчої Ради UA – об’єднання інтелектуалів. І ми пропонували змістовну дискусію з дебатами напередодні першого туру. Позитивну відповідь дав лише Садовий, проте наступного дня він знявся з виборів, і до дебатів з ним не дійшло. Перед другим туром ми запропонували такі ж дебати Порошенку і Зеленському. Порошенко погодився, і ми їх провели. Вони були досить жорсткі. А команда Зеленського дала відповідь, що готова зустрічатися після (!) другого туру.

Дуже важливо, щоб нам вдалося перевести парламентську виборчу кампанію в дискусію навколо ідей. І ще проблемою парламентської виборчої кампанії стане боротьба між політичними силами, які називають себе патріотичними та опозиційними. Це, на жаль, шкодить загальній справі.

І надзвичайно важливий момент – геополітика. Є великі ризики, пов’язані з недосвідченістю Зеленського, з тим, що ми не знаємо реальної його команди, його позиції з багатьох питань. Звичайно, мене дуже здивувала підтримка його кандидатури галицьким електоратом. Я розраховував, що результати будуть іншими, оскільки для людей важлива саме державницька позиція. Але попри небезпеки, пов’язані із Зеленським, люди проголосували за нього.

Електорат третіх кандидатів, тобто Тимошенко, Гриценка, Смєшка, Ляшка, насправді більшою мірою пішов до Зеленського. І тут знову в мене великі знаки питання: як це могло трапитися в Галичині? Водночас у 1994 році ми обрали на проросійських гаслах Кучму. А втім, розвороту у бік Росії не відбулося. Тобто якщо майбутній президент хоче бути президентом всієї України, то має враховувати думку українців щодо геополітичних питань. А думка українців кардинально змінилася. Попри всі негаразди ми бачимо більшість на користь Європейського Союзу і НАТО. Натомість підтримка союзу з Росією впала катастрофічно. Тому це, безперечно, обмежуватиме.

У команді Зеленського будуть люди, налаштовані як проєвропейськи, так і проросійськи. Небезпеки є, але, думаю, що базовий курс України буде збережено. Хоча Путін, безумовно, намагатиметься скористатися недосвідченістю команди, змусити її робити поступки щодо Донбасу і т. ін. Тому тут будуть потрібними чітка громадська думка, мобілізація патріотичного електорату і громадянського суспільства.

Поки наші солдати боронять Україну на передовій, її здають з тилу

Олександр Палій, політичний експерт:

– Результати президентських виборів оцінюю як наслідок спільної операції Росії та олігархів. Чверть населення не піддалася цьому навіюванню. Головний сценарій – кризовий. Олігархи і Росія намагатимуться захопити ще й парламент, а потім розграбувати і знищити Україну. Сценарій, що Зеленський буде більше під впливом олігархів, зацікавлених у збереженні України, я вважаю в цих умовах іще найкращим варіантом. Можливість зміни зовнішнього курсу абсолютно реальна, особливо з огляду на те, що Зеленський – дуже несамостійний. Його, зрештою, можливо, й питати особливо не будуть. Підсумок такий: поки наші солдати боронять Україну на передовій, її здають з тилу, і наївна громада до цього причетна.

Невдовзі виборці дізнаються, чи новий президент їхній герой

Сергій Адамович, доктор історичних наук, професор ПНУ ім. В. Стефаника:

– Надзвичайно високий показник голосів на користь В. Зеленського є наслідком як промахів у діяльності чинного Президента П. Порошенка, так і вдалою кампанією «команди ЗЕ».

Можна довго перелічувати реформи й успіхи останніх п’яти років: реформа патрульної поліції, «Нова українська школа», інклюзивна освіта, децентралізація і створення ОТГ, реформи в медицині, зміни в банківському секторі та економіці загалом, зупинення путінських військ та реформа армії, створення міжнародної коаліції на користь України, державні кроки на користь української мови і культури, декомунізація і повернення українцям історичної пам’яті. Історичними, без сумніву, є рішення щодо томосу і безвізу.

Однак, як визнав П. Порошенко, неякісний підбір кадрів і корупція зумовили обурення громадян на тлі тотальної маргіналізації суспільства. Чомусь Львівська область змогла забезпечити перемогу П. Порошенку. А керівники областей півдня України подекуди взагалі нагадували якихось недоумкуватих бандитів чи злодюжок, і результат там мізерний. Мабуть, тут розмова якраз про підбір кадрів. Гасла, з якими йшов Порошенко на вибори, наперед визначили його поразку, бо не зачіпали за живе більшість населення. А ще люди просто хотіли «іншого царя», якого-небудь, але іншого.

Натомість команда Зеленського політтехнологічно відпрацювала грамотно, але цинічно. Людям не озвучували програму кандидата, а закидали популістські гасла. Фактично минулі вибори засвідчили надзвичайно низький рівень політичної і правової свідомості більшості громадян. Крім осіб, які повелися на ілюзійні обіцянки і не могли пробачити Порошенку корупцію, серед виборців Зеленського були і відверті вороги української державності. Свою роль відіграли й інші політичні сили, що зайняли вичікувальну позицію з розрахунку, що до парламентських виборів Зеленський і його «Слуга народу» втратять електорат і вони збільшать своє представництво в законодавчому органі країни.

Безумовним позитивом в цій історії є те, що відбудеться легітимна передача влади, яка була перервана у зв’язку з втечею В. Януковича. Але «нерозфарбована» постать Зеленського дуже швидко призведе до розчарування його виборців, коли «розмальовка» почне набирати барв. Тоді багато виборців дізнаються, що насправді новий президент не їхній герой. Якщо В. Зеленський виявиться маріонеткою в руках Коломойського, чи когось іншого, слід очікувати втрату країною темпів розвитку, якщо не повернення назад (Руїну з Зеленським у ролі сучасних Юрка Хмельницького чи Івана Брюховецького). А про долю самого Зеленського і не варто говорити, він може стати цапом-відбувайлом у чужій грі.

Не забуваймо також, що ніхто не може чітко передбачити, що Зеленський не схоче бути диктатором (зі смішних політиків часто формувалися ще й які тоталітарні дуче, вожді і фюрери). Звичайно, хочеться вірити, що новий президент не зверне з проукраїнського політичного курсу і його помилки не матимуть глобальних наслідків для державності. Проте кіт в мішку є кіт у мішку. Але в будь-якому разі не забуваймо, що в нас парламентсько-президентська республіка, і президентові важко впроваджувати без погодження з політико-економічними елітами зміни в державному курсі. А ще є громадянське суспільство, яке розвивається, і як останній аргумент в умовах негативного розвитку обставин може знову розпочати Майдан.

За останні п’ять років через агресію Росії Україна зробила євроінтеграційний курс незворотнім і його можна хіба сповільнити. Крім того, й відсоток людей, що ностальгують за СРСР, постійно зменшується, а сучасна Росія нічого привабливого запропонувати молодим українцям не може. Та й західний світ надто багато вклав у наш розвиток, щоб віддавати нас назад російському ведмедеві. Новий президент може хіба що піддатися бажанню фінляндизувати Україну і через відмову від входження в Північноатлантичний альянс досягнути хоч якогось компромісу з Росією.

Виборці голосували радше не за Зеленського, а проти Порошенка

Костянтин Матвієнко, політичний експерт:

– Тепер уже можна говорити, що результат президентських виборів є закономірним. Передовсім – це поразка тих, хто застосовував чорні політтехнології. Українці показали, що вони абсолютно нечутливі до наклепів, брехні, інсинуацій, маніпуляцій тощо.

Перемога Зеленського продемонструвала, що українцям не притаманні ксенофобія, антисемітизм. І що вони готові були голосувати передусім не так за Зеленського, як проти Порошенка. Створену Порошенком політичну дійсність відкинуло українське суспільство.

У Зеленського фактично немає політичного впливу ні в уряді, ні в парламенті. Він опиняється у ситуації відсутності політичних інституцій, на які міг би спертися. Бо партія «Слуга народу» – це тільки бренд. Він опиняється у політичній самоті. Багато речей, які написано в його програмі, неможливо виконати без підтримки уряду і парламенту.

Ми фактично перебуваємо на порозі старту парламентської виборчої кампанії, що, як і президентська, буде жорстокою. Видається, що парламент буде багатопартійним. Ця багатопартійність ускладнить формування стійкої коаліції, відтак стійкого уряду. Але у нас так складається, що за все відповідатиме президент, оскільки персоніфіковано уособлює владу.

З огляду на те, що в нас іде війна розвиток подій буде складним, кризовим. І, звичайно, відповідальні і системні політичні сили мали б тут відіграти значнішу роль, щоб усе-таки втримати державу як систему інститутів.

Не відкидаю загрози зміни зовнішньополітичного курсу України, проте не вважаю її надто серйозною. Попри те, що Зеленський заробляв свої гроші зокрема й в Росії і має там великі зв’язки, курс України визначено. Щодо цього є суспільний консенсус. Тому не варто надто перейматися зміною зовнішньополітичного курсу. Тут питання в тому, як він діятиме як головнокомандувач, оскільки на нього лягає величезна відповідальність за фронт. Чи він готовий до неї, чи є в його команді люди, які можуть з ним цю відповідальність розділити? Наразі, щиро кажучи, не знаю.

Редактор відділу газети “Галичина”