У Національному архіві Великої Британії в Лондоні й донині зберігаються, причому у відкритому доступі, всі документи, що стосуються тієї операції. «Немислиме» – таку одну й ту саму назву дістали два різні воєнні плани (це, мабуть, єдиний випадок у світовій історії) – наступальний і оборонний, які навесні – влітку 1945 року розробили англійські військові стратеги за завданням тодішнього прем’єра Вінстона Черчилля, котрий виконував роль головнокомандувача збройних сил Великобританії у Другій світовій війні.
Спершу, звісно, накреслили наступальний варіант. Він передбачав напад усіма силами тодішнього англо-американо-канадського військового альянсу в Європі на радянські війська, розташовані в Німеччині, щоб «нав’язати СРСР волю західних союзників». Першим же ударом сподівалися визволити Берлін і відкинути Червону армію на 80 кілометрів від нього. Відтак же планували поступово витіснити її не лише з Німеччини, а й з Польщі.
Для таких дій навіть готували ударний кулак із 10-12 дивізій загальною чисельністю понад 100 тисяч «багнетів», які взялися формувати із полонених німецьких солдатів. Підсилена технікою «західних союзників», ця армія мала йти в першому ешелоні навального наступу на частини Червоної армії, розташовані в районі Дрездена. Таким мав бути напрям головного удару «Немислимого» – в центр радянських позицій. І в разі успішного розвитку задуманих бойових дій (недавні вояки вермахту постаралися б домогтися того) вдалося б розколоти угруповання «червоних» у Європі надвоє.
До другого ж ешелону, який би рухався відразу за авангардом, планували залучити майже пів сотні британських, американських та канадських дивізій. А водночас ще майже стільки ж військовиків західного альянсу атакували би збройні сили СРСР по всьому периметру їх розташування. Участь у боях взяли б і підрозділи польських вояків із Армії Крайової (АК), які були в розпорядженні союзників.
Цікаві, скажімо, й такі подробиці «Немислимого», що свідчать про вельми детальну й фахову розробку операції. Союзники очікували, що після того, як об’єднані сили прорвуть радянську оборону в Німеччині, то московські стратеги сконцентрують свої бронетанкові частини вздовж лінії «Одер – Нейсе» (річки в Центральній Європі, протікають у Польщі, Німеччині, Чехії), яку рятівники Європи від нацизму зі східного боку зробили новим кордоном між Німеччиною й Польщею. Тож творці операції запланували вирішальну танкову битву поблизу міста Штеттіна, яка мала стати гігантською, чимось на кшталт Курської. І якщо здобудуть у ній перемогу, то зможуть просунутися до 400-кілометрової лінії між Данцигом і Бреслау, де зупиняться для того, щоб не підставляти свого правого флангу імовірному нападові з південного напряму радянських військ, розміщених у Чехословаччині.
«Як не парадоксально, але цей план дуже нагадував операцію «Барбаросса», під час якої також передбачали завдати поразки радянським силам поблизу російського кордону, щоб уникнути тривалої кампанії в глибині цієї величезної держави. Планувальники міркували так: якщо восени 1945 року зможуть вийти на лінію «Данциг – Бреслау», то цього, можливо, буде достатньо для того, щоб змусити Сталіна відступити, – підкреслює зокрема англійський письменник Джонатан Вокер у книжці «Третя світова війна Черчілля: Британський план нападу на радянську імперію в 1945 році»…
Визначили було й дату гіпотетичного вторгнення до радянської Європи – 1 липня 1945 року. Її теж попервах переносили, поки врешті остаточно не зважилися «застовбити» саме на той день. Бо теж терміни підганяли – квапилися, хотіли, як і Гітлер у вже згадуваній «Барбароссі», переможно завершити кампанію проти «совєтів» ще до настання зими. Проте…
В об’єднаному штабі планування воєнного кабінету Великої Британії, в якому розробляли наступальний варіант «Немислимого», працювали кваліфіковані й відповідальні спеціалісти, але не фанатики. Вони сумлінно виконали вказівку свого боса. Але подали й свої висновки – така наступальна операція на практиці не лише нездійсненна, а й небезпечна. І головно – через абсолютну кількісну перевагу радянських сухопутних військ у Європі – понад 11 млн піхотинців, танкістів, артилеристів та інших «оружних» осіб проти заледве шестимільйоного альянсу.
По-друге, британські стратеги якоїсь миті засумнівалися, що підготовку до «Немислимого», що провадили, образно кажучи, крадькома від американських і канадських союзників, вдасться зберегти в суворій таємниці від радянської розвідки аж до часу Х. А якщо, мовляв, втратити такий вагомий чинник, як несподіваність, то й «бліцкригу» не вийде, й тоді з самого початку союзницькі війська змушені будуть вести затяжні бої…
До речі, засумнівалися недарма. Є припущення, що з радянської агентурної мережі на Британських островах, ядро котрої відоме як «Кембриджська п’ятірка», таки врешті-решт надійшла до Москви шифрована інформація про той план. Бо інакше, як пояснити те, що ще в другій половині червня того самого 1945-го, коли у британських верхах і самі визнали, що «Немислиме» – неможливе, маршал Жуков раптом наказав військам, дислокованим у Польщі, почати підготовку до оборони. Звісно, через кілька днів той наказ скасували, але сам цей факт доволі промовистий.
Для чого ж тоді британці на вимогу Черчилля тин городили? Хіба цього всього вони наперед не відали, коли виник той задум? Однак не все так просто. Річ у тім, що ще на початку 1945-го вже всім у світі було зрозуміло, що капітуляція Третього рейху – лише питання часу. Тобто того, «як швидко ЧА може дійти до Берліна, щоби задушити свого ворога в його лігві, – написав, приміром, відомий дослідник різних загадок Майкл Пек у журналі National Interest як його постійний автор. – І вже тоді в Черчилля почало стискатися серце від споглядання того, як з наступом радянських військ і з відступом гітлерівців на Європу поступового й неухильно насувається червона темрява. Що станеться з цим континентом, коли ЧА окупує її серце? Що буде з Англією? Такі запитання не давали спокою британському прем’єрові».
Відверто кажучи, підстави для тієї тривоги були не надумані. Хоча б тому, що коли ЧА звільнила від фашистів Польщу, Сталін відмовився від попередніх домовленостей із Рузвельтом та Черчиллем про те, що ця країна – а саме через напад Німеччини на неї 1939-го Британія й оголосила війну Третьому рейху – буде вільною. СРСР тоді, по суті, окупував Польщу: тодішній польський уряд заполонили якщо не відверті комуністи, то прихильники Радянського Союзу, тоді як бійці Руху опору, котрі діяли під егідою варшавського керівництва, який перебував у еміграції в Лондоні, опинилися в таборах НКВД. Тому, до речі, і планували залучити до нападу на ЧА в Європі і вояків АК.
Інакше кажучи, Сталін був ненадійним партнером – ніхто не відав, що він може утнути далі, взявши під свій контроль Румунію, Угорщину, Чехословаччину, Австрію, захопивши Берлін, ввійшовши, по суті, до центру Європи. А тим паче, як побоювався Черчилль, важко було спрогнозувати розвиток подій, коли Німеччина капітулює й США перекинуть більшу частину свого тоді чотиримільйонного європейського експедиційного корпусу зі Старого світу до Тихоокеанського театру воєнних дій, де американці воювали з японцями. Хто ж тоді зможе зупинити росіян, якщо Жуков на вимогу Кремля посуне танкові армади в бік Ла-Маншу?
Словом, Черчилль бідкався недарма. А ще ж, либонь, переймався і «шкурним питанням», тим, що на 5 липня у Великобританії було призначено вибори нового прем’єра, в яких збирався взяти участь. Хоча й розумів, що шанси на виграш доволі мізерні. І, напевно, з відчаю віддав секретний наказ про підготовку «Немислимого». Щоби в разі успішного розвитку операції, очевидно, підняти свій рейтинг в очах британських виборців…
Між іншим, офіційний Лондон донедавна категорично заперечував існування як тієї Черчиллевої ініціативи, так і – тим паче – аж двох воєнних планів щодо СРСР під одним найменуванням. Але 1998-го таки здався й визнав, що таке було. Правда, риторика його така: побоюючись нападу ЧА на союзницькі війська, Черчилль задумав вдатися в разі того до превентивного удару по радянських позиціях. Точнісінько в дусі Гітлера й Геббельса, котрі 22 червня 1941 у зверненні до німецького народу теж говорили про потенційну загрозу комуністів, яку, мовляв, вирішили відвернути, напавши на них першими.
Та, либонь, найбільш вагомим аргументом, щоби відмовитися від наступального «Немислимого» послужило для Черчилля те, що його ідею не підтримає офіційний Вашингтон. Адже Сталін пообіцяв США підсобити їм у війні з Японією. Тим-то в разі нападу на радянські війська в Європі ця домовленість була би само собою скасована. Більше того, СРСР міг у такому разі піти на альянс із Японією.
Через те, зваживши всі за і проти Черчилль відмовився від попереднього плану й 10 червня наказав підготувати оборонне «Немислиме», за сценарієм якого британці мали захищатися від радянського просування до Північного моря і Атлантики після виведення американських військ з континенту. Проте Радянському Союзові, переповненому «похоронками» й каліками з німецького фронту було вже не до завоювання Старого світу.
