Мистецтво жити. Ліпше здаватись на Бога, ніж надіятися на вельможних

Продовжуємо оприлюднювати матеріали (початок у випуску за 10 червня), підготовлені до друку в «Галичині» різними роками, які, проте, з незрозумілих причин, так і не з’явилися на її сторінках «у своєму часі». Робимо це передусім з огляду на несогіршу вартість цих текстів, що, як мовлять, не застаріли й через десятиліття, а не щоб дорікнути комусь і чимось. А також, аби вкотре підкреслити, що нинішньої доби для нашої газети не існує ніяких заборон, тематичних табу чи цензурних рамок. Кожен прикарпатець із розряду шанувальників друкованого слова має право на публікацію в «Галичині» своїх думок і поглядів. Звісно, якщо виплеканий ним текст відповідає газетним вимогам, цікавий і для загалу.

Винесена в заголовок цитата зі 118-го Псалма виглядає наскрізною думкою всього Святого Письма або ж ключовим напоумленням Божим для своїх творінь. Принаймні вона мовби об’єднує висловленим у ній висновком безліч розсипаних у Біблії висловів про те, що саме Бог, а не хтось інший, може бути опорою й захистом людини як у земному житті, так і в тому світі, куди ми, нині сущі на Землі (мільярдери й малозабезпечені, можновладці й безхатченки, нобелівські лауреати й геть безвісні рядові трудівники, як колись казали «полів і ферм», а нині – офісів і «дистанційки»), всі однаково неминуче простуємо.

За умови, звісно, що людина й за найменшої нагоди звертатиметься до Нього по допомогу, по благословення й т. ін., тобто постійно пам’ятатиме про свого Отця Небесного. Бо ми ніби й віримо в Бога, однак живемо так, наче впевнені, що Його немає...

Загалом Книга книг дає відповідь на питання про причини всіх наших негараздів – як в особистому житті, так і в державі. А за певного погляду ці чинники мовби зводяться до однієї заповіді: не роби собі інших богів, окрім Мене, інакше кажучи – не сотвори собі кумира, не обожнюй ніщо й нікого, бо лише одному Всевишньому належить «уся честь і хвала нині й повіки».

На жаль, широкий загал українців не дотримується цього золотого заповіту. Не вповали і не вповають на поміч Творця й керманичі Української держави. Ще гірше, що вони не впевнені і у власних силах, а вдаються по допомогу – то спершу до Росії, чи відтак, як тепер, до США, чи до Євросоюзу, а в результаті майже три десятки літ Україна за великим рахунком тупцює на місці. Точніше, згідно з відповідним законом буття у Всесвіті, йде назад, сповзає на маргінеси цивілізаційного розвитку.

Тим часом із глибини віків звучить добра й завше актуальна засторога: коли домівки (читай: держави) Господь не будує, то дарма будівничі працюють на тому будмайдані... Побічно цей афоризм засвідчує про потребу залучати насамперед Усемогутнього до всіх своїх справ, якщо вони не суперечать моральному законові, вже самим ретельним виконанням приписів Слова Божого.

Наші пращури, до речі, споконвіку послуговувались у своїй повсякденній діяльності цим партнерством Бога. Втім, ще й нині старші селяни, починаючи оранку, сівбу чи будь-яку іншу роботу в полі чи на обійсті, моляться: «Господи, поможи!», вкладаючи в це коротке прохання всю душу... Тоді як наші керівники й досі намагаються керувати країною, відроджувати «душу народу» за допомогою лихослів’я.

Кожен з нас – міністр чи простий громадянин – є передусім людиною зі своїми настроями, турботами, побоюваннями, які носить із собою повсюди в цьому непевному і незрозумілому світі. Тож усякому індивіду незалежно від його раси й віри чи політичних симпатій-антипатій, якщо він прагне не пасивно пливти в річищі обставин, а осмислювати свій шлях та бути свідомим особистого покликання в житті, згодяться настанови щодо практичного застосування біблійних повчань у розв’язанні щоденних проблем.

Навіть сучасна психологія дедалі частіше звертається до Святого Письма. У спеціальній літературі можна зустріти приклад з життя одного футболіста-американця. Відповідаючи якось на запитання про таємниці його невтомності й результативності у грі, він сказав, що завдячує цим таким словам з Біблії: «А ті, що надію складають на Господа, силу відновлять, крила розправлять, наче орли, і полинуть, і не втомляться...» (Ісаї, 40:3), які він знає напам’ять і регулярно декламує вголос і подумки...

На той же вислів надибуємо й у збірниках порад для ділових людей, яких чимало видають у прагматичних Європі та Америці. Деякі західні фахівці з питань саморегуляції людського організму рекомендують повторювати цю та інші цитати з Біблії тим бізнесменам чи й ІТ-спеціалістам, що розумово працюють по 16-18 годин на добу. Вони вважають це одним із найефективніших засобів для відновлення душевних і фізичних сил. В автора цих рядків немає сумніву в тому, що й у звичайних життєвих обставинах, далеких від питань релігії та віри, ті слова допомагають і багатьом простим людям, які довірливо декламують їх у думках з відчуттям богобійності й шанобливого ставлення до Творця та Його Слова.

Отже, надійся на Бога – і «Він випростує твої стежки», «це буде ліком для тіла твого», бо «всі провини твої Він прощає, всі недуги твої виліковує Бог»... Не обожнюймо президентів, прем’єрів, спікерів чи інших «добрих царів», не чекаймо, що вони змінять наше життя на краще. Мудрість у тому, щоб віддавати кесарям їхнє, а самим черпати в Бога як в Основи своєї житейської снаги те, що належить усім, хто надіється насамперед на Нього.

P. S. До речі, виборча кампанія 2004 р., яка вперше за роки нашої незалежності висунула на подіум харизматичного лідера нації, зайве це підтвердила – не надійся, народе, на людину… Бо в підсумку що з того метеорного спалаху вийшло? Лише розчарування для електорату. Заразом укотре підтверджено істинність мудрої настанови, що ліпше сподіватись на Бога, ніж на вельможних, бо, очевидно, така вже «функція» всієї сучасної влади у світі – служити не народу, а собі.