«Духовний зір», «пряме знання», «внутрішнє відання», «астральне видіння» – так називають, по суті, один і той самий феномен – яснобачення, дар вгадувати майбутнє, «сканувати» чиєсь минуле, бачити й теперішні події на далеких відстанях, спостерігати, мов на екрані, як за аурою, так і внутрішніми органами людини, читати чужі думки й т. ін.

Це чи не найбільш поширене паранормальне явище. Воно, хоч і не розкрите до кінця наукою, все ж так класифіковано й описано, що навіть деякі вчені-ортодокси не сумніваються в його існуванні. Інша річ, що вивченню цієї аномалії перешкоджає її швидше уявна, ніж справдешня масштабність: до неї зараховують і різні ворожіння, в тому числі й гадання на картах, і так звані інсайти – небесні осяяння, які часто сходять на християнських святих та містиків інших релігій.

Через те у ЗМІ під однією й тією самою рубрикою повідомляють, скажімо, і про сліпого Ульфа Бука з Німеччини, котрий передбачає долі своїх клієнтів після того, коли пообмацує їхні сідниці, і про незрячу художницю-москвичку Любов Талімонову, котра з фотографічною точністю малювала дійсні, а не фантастичні космічні пейзажі, яких ніколи не бачила, але чиї реальні прообрази підтвердили астронавти.

Або ж ставлять в один ряд, приміром, Юлію Воробйову з Донецька, за твердженням мас-медіа, віщунку, діагноста світового рівня й цілительку, котра передбачила час смерті Ганді, хоча це й не врятувало його, і авторитетного духовного візіонера минулого століття, автора містичного бестселера «Троянда Світу» росіянина Даниїла Андрєєва, котрий не лише прозрівав у величні панорами потойбічних світів, а й «ясночув» їхнє звучання, «ясновідчував» тамтешню атмосферу, вмів передавати несказанне рідною мовою.

Зрозуміло, що «звалювати» все до однієї купи аж ніяк не можна. Вивчення кожного з цих випадків потребує окремих творчих досліджень. Однак різні недоладності, спричинені хибним підходом до пізнання явища, не перешкоджають окремим урядам, скажімо, використовувати унікальні здібності обдарованих людей на загальну користь.

Власне, було б доречно й побудувати розповідь про яснобачення на задокументованих прикладах такої співпраці – вони для наших прагматичних сучасників звучатимуть переконливіше, ніж наукові теореми. Тим паче, що жоден інший вид людських феноменів ще не заслужив такого визнання...

Найбільш активно застосовують феномен яснобачення у криміналістиці. Скажімо, в поліції багатьох розвинених країн світу працюють позаштатні суворо засекречені особи, котрі володіють дуже сильним психічним даром до розшуку людей і предметів, відтворення портрета зловмисника чи обставин злочину. І хоч їхні свідчення не враховують, як докази, ці люди чимало допомагають у встановленні істин.

Мабуть, одним із перших таких детективів-ясновидців, про якого збереглися архівні дані, був британець Чейро. Він дебютував наприкінці XIX століття й кілька літ допомагав лондонській поліції не згірше знаменитого Шерлока Холмса розплутувати загадкові вбивства, зникнення людей та інші кримінальні випадки. Пізніше він навіть емігрував до Нью-Йорка, де відкрив детективне бюро й заробляв собі на життя розслідуванням злочинів за допомогою свого незвичайного дару.

Та, либонь, найбільшої популярності як спеціаліст із розкриття карних таїн набув голландський ясновидець Жерар Краузе. Дар його був такий потужний, що, скажімо, аби побачити картину злочину, він не мав потреби виїжджати на місце тієї чи іншої кримінальної події, до чого вдавались інші візіонери, нештатні службовці правоохоронних органів, – видіння виникало перед його внутрішнім зором спонтанно, досить було розповісти йому в кількох словах про те, що сталося...

Власне, й загибель цього чоловіка пов’язана з його професійною діяльністю: Крузе вбив невідомий саме в розпалі розслідування якогось гучного політичного скандалу в Нідерландах на початку минулого століття.

Якщо ж перегорнути хроніку цих дивовиж поближче до наших днів, то можна сказати, приміром, що американський полісмен-ясновидець Марк Юнг щороку знаходить завдяки своїм надприродним здібностям до 50 розшукуваних об’єктів. Близько двохсот викрадених дітей та понад сотню замаскованих трупів зі слідами насильницької смерті виявила за кілька літ своєї нелегальної службі в поліції туманного Альбіону й пані Марша Ковач. Пів сотні вбивць уже «ясноздав» у руки правосуддя і порівняно молодий француз Поль Марс. І це аж ніяк не повний перелік таких випадків.

Проте, напевно, всіх заткнув за пояс суперекстрасенс зі США Інто Свен, який, наприклад, перебуваючи на службі в ЦРУ, вказав своїм босам місце на дні Атлантичного океану, де лежав затонулий радянський підводний човен із винятково важливими секретними документами на борту. Він до того ж відомий і як вельми проникливий астроном, який першим висловився про наявність атмосфери на Меркурії, що пізніше підтвердив космічний робот-розвідник «Маринер-Х», та про зелені бурі в Червоному морі Юпітера, які потім сфотографував зонд, опущений на планету з космоапарата «Піонер».

І. Свена можна без перебільшення назвати «спадкоємцем» чарівника з Кентуккі (США) – так іменували знаменитого ясновидця Едгара Кейсі (1877 – 1945). Наш нарис про яснобачення був би неповним без розповіді про цього Нострадамуса XX століття, слава якого не вмовкає й через десятиліття після його смерті, а свого часу була такою великою серед загалу, що він міг стати засновником нової релігії, якби захотів. Та, судячи з усього, у нього було інакше покликання, і він його виконав, залишивши людству понад 25 тисяч непомильних віщувань, а також стенографічні нотатки понад 40 000 своїх сеансів яснобачення, які лише тепер вивчають науковці...

В дитинстві Едгар відрізнявся від своїх ровесників надмірно розвинутими як на його вік уважністю, чуйністю, а ще – надзвичайно багатою уявою. Він дуже рано почав читати Біблію й упродовж життя вона залишалася його найбільш улюбленою книгою. Хлопчик також часто молився – щиро, з натхненням і абсолютною вірою. Вже в шестирічному віці він розповідав батькам, що бачить померлих родичів і навіть розмовляє з ними, але ніхто не сприймав це всерйоз. У школі він відкрив для себе ще одну дивовижну здатність, яка звільнила його від необхідності вчити уроки, – йому достатньо було вночі чи й удень поспати на розгорнутому на потрібній темі підручникові, аби змогти потім подумки чи вголос відтворити все, що там написано. Причому ті рядки виникали перед його внутрішнім зором за бажанням будь-коли.

Власне, Е. Кейсі й зажив відтак слави, як «сплячий ясновидець», оскільки свої передбачення чи рецепти від недуг диктував тільки тоді, коли впадав у схожий на сон транс, прокинувшись від якого, вже нічого не пам’ятав. Всі задокументовані сеанси з діагностування підтверджують, що Кейсі жодного разу не видав хибного діагнозу чи рецепту. Призначене ним уві сні лікування зазвичай було вельми незвичайним, але завше ефективним.

Шоправда, він постійно наголошував, що всі його рецепти суворо індивідувальні й іншим людям із таким самим захворюванням не підходять.

Втім, дар феноменальної помочі людям від Кейсі не обмежувався тільки охороною здоров’я. Не менш популярними були і його так звані «життєві читання», в ході яких він давав поради стосовно вирішення сімейних незгод, допомагав виявляти приховані здібності і професійні нахили, підказував вихід, здавалось би, із глухого кута проблем. При цьому, до речі, Едгарові повідомляли тільки ім’я, дату й місце народження реципієнта, що, за його словами, було необхідне, аби швидко знайти в інформаційних полях Землі чи Всесвіту «відповідну відеокасету» з потрібними записами.

Власне, цим Кейсі почасти відкрив таємницю свого дару: нинішнє життя особи, вважав він, визначається «результатами» її попереднього втілення, адже душа чи незнищенна духовна сутність людини не вмирає, а лише переходить з однієї матеріальної плоті в іншу. У відповідних нотатках фігурує понад 6000 осіб, котрим ясновидець поміг порадами, почерпнутими в побачених обставинах і підсумках їхніх попередніх життів

Хоча цілительство посідало значне місце в його житті, можливо, воно слугувало тільки супутнім даром. Головною ж була здатність до видінь. Перебуваючи у трансі, Едгар міг мандрувати в часі і просторі й цілком точно описувати місця, де ніколи не був, бачити картини з минулого й імовірні варіанти прийдешнього. Якби науковці йшли поряд з ним та вели рівнобіжно свої дослідження цього феномену, людство нині знало б і вміло набагато більше, ніж відає й може.

Однак склалося так, що лише в наші часи, коли вчені розбирають і вивчають архіви Е. Кейсі, з’ясувалося, зокрема, що більше половини його передбачень, за твердженням американського часопису паранормальної тематики «Fate», вже збулося. В їх числі – і Друга світова війна, побачена ним ще 1935 року, і розпад СРСР та налагодження партнерства між США й Росією (1944 р.), винайдення ядерної бомби й лазерних променів, польоти в космос і висадка астронавтів на Місяці, «11 вересня» у Нью-Йорку 2001-го й чимало іншого...

За авторитетними джерелами, нині в різних містах України теж є кілька сенситивів-ясновидців. Звісно, не такого «ґатунку», як Е. Кейсі. Але ці люди з підвищеною інтуїцією спроможні розшукати зниклу людину або ж наперед визначити, жива вона чи мертва, за яких обставин загинула, а в окремих випадках назвати й ім’я її кривдника. Та, на жаль, послугами більшості з них ніхто з наших правоохоронних органів не користується. Чи не єдиний виняток – Тамара Мірошниченко, екстрасенс із Рівного, котра «спеціалізується» на розшуці викрадених автомобілів. На її рахунку вже понад сотня легковиків, місцеперебування яких вона виявила завдяки лише зосередженій роботі думки.

Але прості люди чимраз частіше звертаються до таких віщунів, коли треба знайти когось із родичів або ж з’ясувати, що з ним сталося. Один із таких ясновидців – Юрій Карпин із Буковини (ім’я й місце проживання можуть бути неточними, оскільки ці люди свідомо не афішують свою діяльність), який недавно розповів журналістам, що колись шукав зниклих безвісти методом біолокації, тобто ходив їхніми слідами, наче собака, але тепер працює за іншою системою. За його словами, він входить в інформаційне поле Землі й переглядає все, що трапилося впродовж того чи іншого відтинку часу на конкретній території, поки не знаходить «відеозапис» долі того, хто його цікавить... Сенситив дивується, що українські міліціонери й досі розшукують убивць старими методами, тоді як правоохоронці багатьох країн давно користуються послугами екстрасенсів.

Цікаво, що Ю. Карпин відчуває вплив потужного «психотронного ешелону» невідомої спецслужби, який буцімто діє на українській території Карпат. Тобто, як він каже, на нашій землі засів хтось, геть чужий нам, і провадить експерименти над нами із вивчення впливу різночастотного випромінювання на свідомість і поведінку людей. Правда, повідомляти будь-які подробиці про місце розташування цих дослідників із психотронними генераторами пан Юрій навідріз відмовляється.

До речі, версією про наявність єдиного інформполя нашої планети та інших джерел космосу, до яких можуть під’єднуватись і черпати відомості люди, особливо чутливі до тонких енергетичних вібрацій, деякі дослідники й пояснюють феномен яснобачення – чи то катрени Нострадамуса, Апокаліпсис апостола Івана чи передбачення Ванги. Вони стверджують, що колись усі люди вміли це робити. Тепер же рештки цих здібностей, мовляв, більш-менш системно зосталися тільки в жінок з їхнім феноменами особливого жіночого «шостого чуття» чи материнських передчуттів.

Цілком можливо, що ця теорія найближче до істини. Тим паче, що з давніх-давен до нас дійшли перекази про існування в людині органу, через який і відбувалося підключення особи до тих чи інших банків даних.

Думка про наявність у кожної людини спеціального органу «другого» чи то, пак, «божественного зору» – це чи не єдина гіпотеза з усіх висунутих на пояснення тих чи інших аномально-непізнаних явищ, в якій сходяться погляди як адептів східних містичних учень, так і сучасних західних науковців. Зрештою, культ «третього ока», як ще нерідко називають той орган, чиї зображення можна помітити на чолах божеств зі стінних розмальовок і скульптурах у буддистських храмах, має чи не найдавніші корені на Землі. Між іншим, його живим символом слугують нині, скажімо, цятки над переніссям в індійських танцівниць...

Споконвіку вважали, зокрема, що той надзвичайний орган – неодмінний атрибут богів – позаземних (чужопланетних) пращурів людства. І, за легендами, «всевидюще око» й дарувало «небожителям» фантастичні здібності – гіпноз, телепатію й телекінез, здатність черпати знання безпосередньо з так званого космічного розуму, відати минуле й майбутнє і навіть впливати на гравітацію.

Першими в індійські легенди про «зір уяви та мрії» повірили англійські та німецькі вчені. Ще у 80-х роках XIX століття вони висунули гіпотезу про наявність у всіх людей такого самого “третього ока”, як у плазунів. А про “зміїну мудрість”, завдяки якій рептилії заздалегідь відчувають наближення землетрусів, виверження вулканів та інших природних катаклізмів, на той час було вже відомо чимало. Та ідея живе й нині: вчені погоджуються, що загадковий орган – це подібна до соснової шишки залоза в голові, яку називають епіфізом, – завбільшки з горошину утворення червоно-бурого кольору, що розміщене перед мозочком. Втім, схоже, що про існування й функції епіфізу догадувався ще Леонардо да Вінчі. Він переконливо писав про особливу сферичну зону в людській голові, де нібито розташована душа – той самий таємничий орган, через який людина спілкується з Богом.

У переважної більшості людства епіфіз перебуває мовби у сплячому стані. Тоді як активний цей орган нібито лише в окремих унікумів, про яких ми розповідали вище, в кого він проснувся чи то за велінням згори, чи спонтанно. Проте існує певна категорія осіб, в Індії їх називають “трикала жна” (які знають три часи – минуле, теперішнє й майбутнє), котрі шляхом багаторічного й цілеспрямованого духовного подвижництва зуміли відкрити в собі “духовне бачення”.

Ці ентузіасти навіть розробили методологію розкриття органу і, що цікаво, відкрили певну закономірність. Згідно з нею, навіть за умови діючого “третього ока” не кожен йог володіє феноменальними здібностями – все залежить від того, наскільки розвинутий орган. Традиція розрізняє чотири таких ступені. Найнижчий рівень дозволяє людині бачити предмети незвичайно розмальованими, а інших осіб – в оточенні аур, які змінюють свої барви й форму залежно від фізичного й емоційного стану їхніх власників.

На наступній сходинці звичні предмети й події постають у незвичному ракурсі – їх бачать або зсередини, або з висоти пташиного польоту. Найчастіше це картини теперішнього часу чи зовсім близького минулого. Іноді можна помітити й особливо могутні мислеформи – скажімо, релігійні чи інші символи, тобто плоди ментальних концентрацій великих людських колективів. Попервах ці та інші видіння не вельми яскраві й стійкі, але настає момент, – і це третій рівень – коли все побачене «третім оком» (чи то з категорії невидимого, чи картини нашого світу при заплющених фізичних очах) такої ж якості, як те, що спостерігаємо звичайним зором...

Спеціалісти стверджують, що ці три ступені досяжні – за умови наполегливих тренувань – практично кожній людині. Особливо легко і швидко, як показує практика Вячеслава Бронникова, публікації про яку дедалі частіше з’являються в українській періодиці, чи експерименти російських фізіологів на чолі з відомим академіком Наталією Бехтєрєвою, вдається досягти цього дару сліпим, надто ж незрячим від народження.

А от четвертий рівень відкритості «третього ока» – ступінь Майстра – доступний небагатьом. Щоб досягти його, потрібно присвятити себе духовному самовдосконаленню. Тільки тоді – іноді й після кількадесятилітніх вправлянь – можна стати адептом, тобто тим, кому вже нічого навчатися. Не тому, звісно, що він уже все знає, а через те, що, аби про щось довідатися, йому вже не треба студіювати сотні книг, слухати багатогодинні лекції, схилятися над мікроскопом чи вдивлятися в телескоп. Його духовний зір дозволяє побачити все, що він забажає, незалежно від часу і простору...

Щоправда, нині дедалі частіше надходять повідомлення від так званих контактерів з іншими вимірами про те, що наші вроджені, але ще не розвинуті чи до пори-до часу не розкриті здібності до так званого надприродного сприйняття, Найвищі Сили звели до мінімуму. Щоб сучасне людство не повторило долю атлантів, котрі, мовляв, зловживали своїми феноменальними психоможливостями, через що і спіткав їх апокаліпсис, відомий як «Загибель Атлантиди».

Та все ж вірогіднішою виглядає гіпотеза низки втаємничених у сакральні знання європейських учених про космічну свідомість – найвищий рівень людської душі, котра повсякчас еволюціонує. За тими поглядами-переконаннями, до такого стану, за якого відкриваються всі резерви організму, а не лиш якийсь один містичний ресурс (левітація чи яснобачення), як це стається нині, свого часу плавно, поступово-повільно, але неухильно доросте більшість землян, якщо не всі...