Прийшла зима - мабуть, найулюбленіша пора року як для дітей, так і для дорослих, адже саме зараз ми маємо найбільше свят. Та з нетерпінням чекає малеча передусім день Святого Миколая, коли має трапитися чудо і зранку 19 грудня вона отримає особливий дарунок від Чудотворця.

До свята готуються усі. Дітки пишуть листи святому і намагаються чемно поводитися, щоб отримати бажані подарунки. Дорослі теж не проти, щоб святий і їм щось поклав під подушку. І хоча Святого Миколая українці вшановують уже понад 1000 років, проте традиція дарування цього дня різних смаколиків, іграшок та інших речей у нас виникла не так уже й давно, і прийшла вона до нас із Європи, ймовірно, із середньовічної Німеччини. Спочатку її перейняли Австрія та Польща, а потім і Україна, яка тоді перебувала під владою Речі Посполитої.

Німці у ті часи на свято дарували дітям теплий одяг та взуття на зиму, пізніше ще й усілякі ласощі. Згодом батьки почали робити дарунки таємно, вночі, щоб дітлахи повірили в чудеса святого. Ставили їх поблизу камінів чи у панчохи та мішечки, які вішали на каміни. Діти вірили, що святий саме через камін закидає в дім подарунки. Неслухняним клали в'язку різок.

Нині у Європі та Америці прототипом Святого Миколая є Санта Клаус - казковий герой, який живе десь на півночі у Лапландії, має запряжені оленями літаючі сани і цілий дім ельфів, що допомагають пакувати подарунки. А вигадав його у 1822 році викладач східної та грецької літератури Колумбійского університету Клемент Кларк Мур, написавши для своїх дітей віршовану різдвяну казку з персонажем, який приносить дітям дарунки на Різдво Христове.

Свято Миколая, як ніяке інше, має цікаву історію та багато легенд. Виникненню гарної традиції ми завдячуємо реальній історичній постаті, котра здобула визнання і була зарахована до лику святих за чисте й праведне життя, сповнене благочестивими ділами й чудесами. Тому Святого Миколая називають ще й Чудотворцем та вважають опікуном-покровителем не лише дітей молоді та сім’ї, а й воїнів, водіїв, подорожуючих, моряків, торговців, лучників та бідних. А традицію таємного дарування подарунків від імені святого, за переказами, започаткувала історія про те, як він допоміг бідній родині, поклавши уночі їм під поріг будинку коштовності.

В Україну празник прийшов ще 1088 року, коли правив князь Всеволод Ярославович. До того в середині IX століття на честь святого княгиня Ольга побудувала над могилою Аскольда в Києві один із перших храмів Київської Русі. Найдавнішу збережену українську ікону Миколая Угодника датують початком XIV ст. Отож українці з давніх часів вшановували його молитвою, вважали святим – заступником простого люду (в перекладі з грецької його ім’я означає «перемога народу»), особливо несправедливо скривджених. У нас його ще називають «скоропомічним», адже він завжди спішить на допомогу потребуючим.

Наші предки у празник святого (кілька останніх століть) не обмежувались лише отриманням подарунків. За давньою українською традицією, старші господарі сіл збиралися на заздоровні обіди, щоб зварити пшеничного чи медового пива і влаштувати гостину, після якої весело з піснями їздили на санях. Дітям цього дня дарували особливе печиво — миколайчики.

На Харківщині, наприклад, був звичай святкувати триденні Миколині святки (17, 18, 19 грудня), на які варили кутю та узвар, щоб у наступному році забезпечити врожай жита й плодів.

На Поділлі цього дня чекали «полазника» — чоловіка, який першим зайде до хати, що віщувало багатство й щастя протягом року. А хазяїн мав нагодувати худобу й привітати її словами: «Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була, та й я з тобою ще й зі своєю дружиною!»

На Київщині ґазда, прийшовши цього дня із церкви, ходив по подвір’ю з паляницею, грудочкою солі і віничком з різного зілля та кропив свяченою водою господу, худобу та збіжжя, примовляючи: «Святий Миколай, помилуй та сохрани нас від усякого лиха!»

А на Гуцульщині колись побутував весільний звичай, коли молодих освячували іконою Миколая. Молодий перед батьком ставав, як перед святим Миколаєм, а наречена перед матір’ю, як перед Богородицею.

В давнину цього дня намагалися укладати договори і угоди, бо всі були впевнені, що у свято ніхто не зважиться на обман. Також в українських містах та селах починали працювати ярмарки, де встановлювали ціни на хліб і борошно. Ще у свято Миколая Угодника було заведено віддавати борги («Якщо ти мені не віддаси до Миколи, то вже не оддаси ніколи»), а також миритися і прощати («На Миколу клич друга, клич і ворога, обидва будуть друзі»).

З приходом радянської влади в Україну Святий Миколай, як і всі інші релігійні символи, був витіснений. Компартія заборонила навіть згадувати про нього й у 1937 році замінила казковим героєм Дідом Морозом, котрий дарував подарунки на Новий рік.

На Західній Україні ж традиція, незважаючи на усілякі заборони, збереглася. А офіційно відзначати день Святого Миколая в країні розпочали зі святкування 9 грудня 1990 року в Києві, яке влаштували для 700 сиріт та дітей з багатодітних сімей. Наступного 1991 року Всеукраїнське православне братство за кошти, зібрані Товариством святого Андрія Первозванного у США, організувало свято для діток уже в 20 містах України.

На честь Чудотворця Миколая в нашій країні збудовано сотні церков, в місті Миколаїв споруджено пам’ятник, а в українському народному фольклорі йому присвячено щедрівки, багато приказок та казок, творів відомих письменників (наприклад, віршована легенда “Чудо з утопленим хлопцем”, п’єса “Суд святого Николая” Івана Франка).

Уже 17 років на Прикарпатті в Національному природному парку “Гуцульщина” діє особиста садиба (резиденція) святого, куди можуть навідатися діти, щоб побачити улюбленого добродія й отримати щедрі подарунки або ж просто приїхати на екскурсію. А віднедавна подібні хатинки Чудотворця з’явилися на Житомирщині та Львівщині.

Нині давні традиції відзначення свята Миколая Чудотворця відійшли у минуле. Лише в деяких селах України їх ще дотримуються або ж намагаються відродити. Проте залишилася і стає все більш популярною традиція від імені святого робити подарунки, котрі тішать не лише малечу, а й дорослих, адже усі хочуть хоча б раз на рік відчути себе учасником казкового дива...