Директор природно-екологічного заказника «Чорний ліс», він же – голова правління обласної організації УТМР Михайло Лущак б’є на сполох. «Останнім часом немає приросту диких тварин, зокрема парнокопитних і хутрових», – констатує він. А причина цього – хижаки й «хижуни».
Щодо перших, то наразі на Прикарпатті значно зросла популяція вовків і є небезпечна тенденція до її збільшення. Чи сіроманці повтікали в наші краї, порівняно безпечні, з прифронтових регіонів України, чи якісь інші чинники зумовили це, сказати важко. Причому вони стали загрозою не лише для лісових жителів. Вовки нині можуть спокійно зайти до будь-якого села у пошуках здобичі. Наприклад, недавно одного з них бачили поблизу автобазару в Павлівці...
Проблема в тому, що неможливо організувати контрольований відстріл цих хижаків, адже в умовах воєнного стану, в якому перебуваємо, полювання заборонено. Правда, аж такої ненависті, як, скажімо, москалі, ці звірі не викликають. Природа їхня така – не може вовк харчуватися самою травою.
Інше ставлення викликає друга категорія губителів нашої фауни – ті, котрих М. Лущак називає «хижунами». А їхня офіційна назва – браконьєри. І таке враження, що на Прикарпатті їм доволі вільготно. Адже за неповні півтора місяця цього року в області виявлено вже три випадки браконьєрства.
Такий приклад. Увечері 11 лютого у Богородчанському відділенні поліції №2 отримали повідомлення від пана Михайла про те, що на території «Чорного лісу» застрелили оленя благородного. Навіть у мирний час цей випадок наробив би ажіотажу. Насамперед тому, що у зимовий період, зокрема з 1 січня, взагалі заборонено полювання, оскільки тварини виношують потомство. По-друге, як правило, жертвами браконьєрів здебільшого стають зайці, козулі, кабани, а тут – цілий олень. Хоча, за словами М. Лущака, оленя легше вислідити, ніж інших тварин, але яке треба мати нахабство й відчуття безкарності, щоби незаконно вбити таку благородну тварину, завдавши цим нашому довкіллю збитків на майже пів мільйона гривень.
А події розвивалися так. 10 лютого на фотопастках, встановлених на території заповідника, точніше Посіцько-Нивочинського лісництва, виявили, що лісом вештаються якихось четверо озброєних осіб. «Це вже карний злочин, – зазначає Михайло Миколайович. – Бо за саме перебування зі зброєю на території природно-заповідного об’єкта передбачена відповідна стаття Кримінального кодексу».
Наступного дня лісник почув постріл. Він пішов на звук і виявив в одному місці на снігу кров та сліди людей і собаки. Разом зі своїми колегами пішов по них, і в гущі лісу побачив оленячу шкуру, нутрощі й передню ногу, з якої було зрізано м’ясо. А ще того дня в об’єктив фотопастки потрапив один зі зазнимкованої напередодні четвірки. А далі вже була справа за поліцією. Зі встановленням осіб, стосовно яких були всі підстави для оголошення їм підозри в незаконному полюванні на оленів.
Їх навіть упізнав на фото М. Лущак. Ці жителі села Завій Калуського району давно зажили слави затятих браконьєрів. Якось одного з них намагалися затримати працівники лісової охорони. Тікаючи, він загубив дозвіл на свою нарізну зброю… Але тепер, очевидно, утекти од відповідальності їм не вдасться. Отримавши відповідну санкцію, поліціянти провели у них вдома обшуки. Як розповів начальник Богородчанського відділення поліції №2 Олег Паламарчук, у домівках тих осіб виявили в холодильниках заморожене м’ясо, явно з упольованого оленя, принаймні що то дичина, свідчило його темніше, ніж у свійських тварин, забарвлення.
Тут пригадується ще один випадок браконьєрського полювання на оленя. Давніший… Подейкували, що цю благородну тварину застрелили для одного високого міліційного чина нашої області. Але історія завдяки медіа набула розголосу, й тоді вирішили віддати м’ясо тварини в один з дитячих інтернатів краю. Та діти не оцінили цього «благородного» жесту. Незвичні до такого кольору м’яса, вони відмовилися від цього делікатесу…
Та повернімося до нашого оленя. Також під час обшуку в тих осіб знайшли наплічники з бурими плямами, які зазвичай залишає на тканині кров. На час підготовки цього матеріалу було призначено низку експертиз, які дадуть змогу встановити, чи мають м’ясо в холодильниках та кров на наплічниках прямий стосунок до решток оленя, виявлених у лісі. Зрозуміло, що має бути відповідна доказова база правопорушення, тим більше, що особи, яких є підстави підозрювати у його скоєнні, найняли адвокатів і відмовилися давати будь-які пояснення. Що ж, законодавство це дозволяє… Ще у підозрюваних виявили портативні рації, що їх, зрозуміло, вони використовували на полюванні, та зброю – три гладкоствольні рушниці, два нарізні карабіни з оптичними прицілами та глушниками. Правда, на вогнепальну зброю були відповідні дозволи. Але у одного з цих осіб знайшли ще набої до дрібнокаліберної рушниці, на які він не мав прав, тож чоловікові вже оголосили підозру в незаконному зберіганні боєприпасів.
А загалом зловмисникам світить обвинувачення у незаконному полюванні, що є карним злочином. Яке покарання їм належить і чи буде їх покарано, визначить суд. Та наразі варто спинитися на такому нюансі цієї справи: ті особи мобілізаційного віку. Отже, поки на фронті б’ють на сполох через нестачу особового складу бойових бригад, у наших лісах спокійно вештаються й коять шкоду здорові чоловіки, котрі вміють поводитися зі зброєю. Таких і особливо готувати не потрібно до війни, на відміну від тих простих хлопців, яких представники ТЦК виловлюють у маршрутках і на блокпостах.
До речі, через якийсь час після історії з оленем співробітники того самого відділення поліції з Богородчан звернули увагу на невеликий позашляховик, котрий чомусь їхав полем. Зупинили, оглянули й виявили в ньому двох хутряних тваринок, застрелених із дрібнокаліберної рушниці. За цим фактом також триває перевірка.
Звісно, нині за браконьєрство рідко коли настає суворе покарання. У глибоку давнину канули робінгудівські часи й звичаї, коли за незаконно впольованого оленя винуватця вішали на першому-ліпшому дереві. У теперішньому Кримінальному кодексі максимальне покарання за браконьєрство – п’ять років позбавлення волі. Але автор цих рядків, котрий давно досліджує таку тематику, не пригадує випадку, щоб хтось із «хижунів» колись опинився за ґратами. Здебільшого вони відбуваються штрафами, котрі не завжди й сплачують. Звісно, це питання до виконавчої служби. А ще, підкреслюю, у доволі рідкісних випадках суд може ухвалити рішення щодо конфіскації зброї, автомобіля, які використовували у незаконному полюванні. Втім, трапляється, що природа сама карає своїх кривдників, і то жорстоко.
Таке зокрема сталося в січні цього року на Покутті. П’ятеро місцевих чоловіків вирішили вполювати кабана. Незаконно, звісно. Тож вирушили до лісу. Через якийсь час знайшли сліди тварини й один із цих, так би мовити, мисливців пішов по них. До речі, на відміну від своїх спільників, він не мав рації, тож не міг сповістити про своє місцеперебування. І в лісових хащах та ще й у темряві цього чоловіка його товариші сприйняли за кабана. Хтось із них стрельнув наосліп на звуки…
Потерпілий зазнав тяжкого поранення. Його відразу повезли до лікарні, але дорогою він помер. Особу, котра випадково «вполювала» колегу, встановили. Тепер чоловікові доведеться відповідати за вбивство з необережності. Що ж стосується інших горе-мисливців, то з огляду на те, що вони кабана так і не вполювали, тобто, кажучи юридичною мовою, не довели свій злочинний умисел до кінця з незалежних від них обставин, в екологічній інспекції на кожного наклали штраф аж… 540 гривень.
Загалом, наголошу ще раз, у цьогорічних зафіксованих випадках браконьєрства на Прикарпатті фігурує близько десятка фізично здорових, навчених стріляти чоловіків. Тож, повторюю, у цей важкий для України час, коли наші воїни, стікаючи кров’ю, відчайдушно боронять державу від ворога, який переважає їх кількісно, ті особи заради своїх кишенькових інтересів завдають нам шкоди, наче москалі…
Звичайно, не всі такі із тих жителів області, котрі мають мисливський квиток. Чимало з них ще на початку великої війни в Україні стали на захист держави. Скажімо, тільки з Івано-Франківської обласної організації УТМР воює на фронті близько сімсот її членів, й тому числі й штатні працівники. На жаль, уже є й загиблі, й важко поранені. Честь усім їм і шана! А стосовно тих «героїв», котрі нині безпечно вбивають тварин у наших лісах, то на них чекає не лише людський суд. Уже давно Церква оголосила злочини проти природи гріхом.
