Десять років тому в Ризі народився український театр. З любові до сценічного слова, що єднає серця без кордонів, з тих почуттів, що сягають генетичних глибин, з печалі, радості та гордості, що сплелись воєдино... І став народним за високим означенням майстерності! Знаний не лише в Латвії, а й у багатьох країнах Європи як дивовижний взірець мистецтва України за її межами. Про це й розповідає книга «Театр як загадка любові», недавно видана в Україні. І написала її засновниця й режисерка Ризького українського народного театру Марія Семенова, котра, за її ж словами, «сповідує Україну».

...Зустрічі в Львові завжди бажані й цікаві. Цього разу – з дочкою легендарної дисидентської родини Січків з Долини Оксаною. Вона прилетіла до України з Латвії вклонитися пам’яті мами Стефанії, тата Петра й брата Василя, котрі поховані на Личаківському цвинтарі у Львові.

Пані Оксана, з якою ми давно знайомі, привезла подарунок від великої сподвижниці українства в Латвії Марії Семенової – чудову книгу-альбом «Театр як загадка любові» (2021), яку вона присвятила 10-річчю Ризького українського народного театру як його засновниця та режисерка. Обмінялися творчими доробками з авторкою «Театру…». Відтепер уже дві мої «Кардіограми» є в Латвії. Раніше такий подарунок отримала Оксана Січко після вистави «Украдене щастя» як землячка й виконавиця головної ролі.

Марія Семенова, єдина заслужена вчителька України з присвоєнням цього високого професійного звання за її межами, десять років тому з любові до рідного слова створила український театр у Ризі. Пишу: «Створила!». Так, організувала! Так, заснувала! Але насамперед вона створила його й творить уже десятиліття. День за днем, від репетиції до репетиції, від вистави до вистави... Як українська філологиня, як режисерка, як людина, котра живе Україною. Бо в її серці – мама й тато з родини Поліщуків, котрого закатували нелюди-кадебісти, бо в її душі – баба Федоська вічно в білій хустині з прарідної Рівненщини...

У Латвії мистецький світ добре знає Ризький український народний театр. Він бере участь у міжнародних фестивалях, виступає на сценах з академічними театральними колективами, успішно гастролює у країнах Євросоюзу і є бажаним в Україні. Прокладений мистецький місток – надійний, бо саме театр, як зазначила в передмові лавреатка мистецької премії «Київ» імені Амвросія Бучми театрознавиця і журналістка Алла Підлужна, є найкоротшим емоційним шляхом до сердець людей.

Ризький український народний театр зачарував мене «Украденим щастям». Латвійським та українським акторам зала аплодувала стоячи. Вибір драми Івана Франка, що стала світовою театральною класикою, – знаковий. Наче вчувався бойківський дух з гір, отой плин життя, що кипіло коханням і пристрастю.

З Долини, рідного міста Оксани Січко, виконавиці драматичної ролі Анни й продюсерки українського театру в Ризі, за пропозицією якої і відбувалося тут сценічне дійство, до Лолина недалеко. У цьому селі український геній планетарного мислення художньо й відтворив «Украдене щастя» з пісні про шандаря, записаної в Лолині, в якому жила поетова кохана Ольга Рошкевич. Відвідини «столиці Франкового серця», де народилося «Украдене щастя», – це нові творчі грані в сценічному дійстві театрального колективу з Латвії. Наснажені аурою великого кохання Івана Франка та Ольги Рошкевич, що витає над Карпатами, актори щиро дякували за запрошення до Лолина, зокрема подружжю Світлані та Олексі Сем’янишиним, котрі є давніми друзями родини Січків.

Оксана Січко, лікар за фахом, виконує ролі головних героїнь майже в кожній виставі. Вона удостоєна премії імені Марії Заньковецької. З нею легко на сцені латвійським колегам. Особлива зіграність відчувається в «Украденому щасті». З діалектами Бойківщини непросто акторам. А ще ж коломийки! А ще ж пісні Христини Соловій, що підсилюють емоції трагічного дійства!

За автентичність його відтворення Ризький український народний театр у Коломиї святкував 170-річчя найстарішого професійного театру в Україні в рамках фестивалю «Коломийські представлення». Вистава також зібрала велике коло любителів сцени в театральному Львові, що неабияк тішило самодіяльних акторів з Латвії.

«Наталка Полтавка» Івана Котляревського, «Лісова пісня» Лесі Українки, «Украдене щастя» Івана Франка, «За двома зайцями» Михайла Старицького, «Назар Стодоля» Тараса Шевченка, «Маруся Чурай» Ліни Костенко, «На перші гулі» Степана Васильченка, «Таїна буття» Тетяни Іващенко, «Житейське море» Івана Карпенка-Карого, «Квітка» Олега Миколайчука-Низовця – десять вистав, десять творчих самобутніх сходинок до ювілейного мистецького десятиліття. Вони свідчать про утвердження національної генетичності не лише українців, а й латвійців, котрі люблять Україну, її мову, культуру. Марія Семенова становленню кожної прем’єри присвятила теплі розповіді, згадала й смішні курйози, що траплялися під час репетицій і виступів на сцені у Латвії та мистецькими мандрами за межами країни.

Змістовно доповнюють видання лаконічні висловлювання про театр відомих людей. На думку Почесної консулки Латвійської Республіки в Чернігові Олени Вишнякової, такі колективи, як Ризький український народний театр, цінні для взаємодії України та Латвії. Радіє театру драматургиня Тетяна Іващенко та бажає його колективу й надалі славити Україну. Потрапили на сторінки книги й мої вдячні слова як журналістки за щиру українськість театру, за творчі миті, пережиті з героями драми «Украдене щастя».

Книга-альбом «Театр як загадка любові» професійно зверстана та ілюстрована численними яскравими світлинами з життя театру і його родинних гостювань. Вражає колорит сценічного вбрання, повного автентики, що виготовляє його режисерка Марія Семенова та її колеги по сцені. Авторка цікаво та захопливо розповідає майже про кожного, з ким поєднала творчу долю у створеному нею Ризькому українському народному театрі, про сценічні знахідки, вшанування. Теплі слова подяки звучать представникам посольств, усім, хто підтримує театр як освячення любові до України.