Днями вітчизняні кіномани відзначать День українського кіно. Тож із цієї нагоди розмовляємо з головою Івано-Франківського осередку Національної спілки кінематографістів України (НСКУ), лауреатом міської премії ім. І. Франка 2020 року Юліаном ЯКОВИНОЮ про унікальне мистецтво кінематографа, знаменні стрічки та непересічні постаті українського кіно.

– Пане Юліане, нещодавно відбулася знаменна подія для кіномистецтва краю – Вашу книгу «З кіноархівів моєї пам’яті…» відзначили в обласному центрі міською премією імені Івана Франка. Як вдалося у цьому виданні поєднати фактажно складний і хронологічно об’ємний матеріал?

– Справді мені вдалося поєднати в одну книжку матеріал, що стосується кінематографічних тем нашого міста, розпочинаючи з кінця 1950 років і дотепер. Матеріал насичений яскравими кінематографічними подіями, а також історично важливий для подальшого культурного життя та розвитку нашого міста, регіону. Тим більше, що я особисто був учасником та свідком багатьох знаменних подій кінематографу краю зокрема та України загалом.

– Ваша авторська книга – це своєрідний кінолітопис краю. На вашу думку, як першооснова української кінематографічної традиції впливає на створення кіно митцями нашого регіону? Що Ви відзначили б?

– Не вдаватимуся в подробиці щодо питань зародження й розвитку українського кіно, але скажу загальними словами, що визначальними у формуванні кіномови, поетики, стилістики були традиції народної культури. Це і є першоосновою. Свідченням цього є фільми, телепередачі, створені зокрема митцями нашого осередку: цикл телепередач Василя Нагірного «Місто Кола – спадок предків», документальний фільм мого авторства «Портрети», документалка Ольги Терешкун «Росинка», «Український феномен», «Маріямпіль – місто Марії» Мирослава Бойчука, «Моє слово» Володимира Кукурузи, художня стрічка «Рахіра» Мар’яна Бушана.

– Ви ще на зорі незалежності України створювали документальне кіно, зокрема знаменна кінострічка «Реквієм» – досі актуальна для українців. Чому і як Ви звернулись до цієї теми?

– Авторський фільм «Реквієм» – моя гордість, бо розповісти та розголосити на весь світ про злодіяння «братів-визволителів» на території мого міста та регіону, було тоді аж надто сміливо, адже стрічки нищили, забороняли для демонстрації. Попри це мені вдалося представити «Реквієм» на кінофестивалях майже в усіх куточках України. Мені було важливо донести правду про жертви сталінських репресій в Івано-Франківську. Перепоховання цих невинних жертв відбулося в урочищі Дем’янів Лаз 1992 року.

– У книзі «З кіноархівів моєї пам’яті…» згадуєте багатьох кіномитців, провідних режисерів, легенд світового кінематографа, з якими доводилося спілкуватися і пронести дружбу через багато років. Хто вплинув на Вас як кіномитця?

– Звичайно, я був знайомий із багатьма українськими кіномитцями: Юрієм Іллєнком, Леонідом Осикою, Костянтином Степанковим, Марічкою Миколайчук, Ларисою Кадочніковою, Богданом Ступкою, Романом Балаяном, Михайлом Бєліковим, Олесем Лупієм, Іваном Гаврилюком, Богданом Бенюком... І хоча ми всі колеги, кожен більшою чи меншою мірою щось переймав від інших у своєму кіномистецтві. Я, напевне, як наймолодший серед них, переймав найбільше.

– Івано-Франківському осередку НСКУ – більше як два десятиліття. Потужний колектив митців плідно працює у доволі непростий час. Як Вам вдається при таких обставинах організовувати і створювати мистецькі проекти?

– Те, що наш осередок – один із найкращих в Україні, – це не тільки моя оцінка цьому складному, водночас незбагненно творчому колективові. на теренах Прикарпаття, нашого міста. Справді, мені за більше, ніж 20 років головування в ньому, вдалося зібрати «під одним» найбільш талановитих творчих людей міста й регіону. Завдання було надважким, бо осередок створювався в непростий для українського суспільства час. Але попри все маємо нині таку обласну кінематографічну організацію, яка здатна вирішувати надскладні творчі завдання.

– Що Ви побажали б тим особистостям, котрі прагнуть творити кінематограф України?

– Бажаю усім своїм колегам «перевертати» світ своїми творчими, кінематографічними здобутками й надалі!