Перша акція за самостійність України на Рожнятівщині почалася з вечора пам’яті поета Осипа МОШУРИ в Перегінську.
Про перші віча за самостійність України, які відбувалися в 1988–1989 рр. на Івано-Франківщині, вже чимало написали як історики, краєзнавці, журналісти, так і очевидці тих подій. Літо–осінь 1989 року буквально рвалось мітинговою стихією. Радянська міліція та кагебісти не встигали складати до партійних органів звіти й донесення про численні багатолюдні зібрання, що прокотилися Прикарпаттям.
Часто такі акції підтримували і члени колись підпільної Української Гельсінської спілки (УГС) та Комітету відродження УГКЦ, що, як відомо, розпочав діяльність з проведення акцій з публічного голодування безпосередньо в самій Москві. Скажімо, небайдужі люди в Долині об’єднались довкола відомих членів УГС та політв’язнів радянських концтаборів – Дмитра Квецка, Миколи Крайника, Зеновія Красівського, отця Ярослава Лесіва. А колишні політв’язні Петро і Василь Січки оголосили про створення потужної політичної структури – Українського християнсько-демократичного фронту…
Заснування ж у Львові «Товариства Лева», а в Києві – «Спадщини» та Українського культурологічного клубу стало поштовхом до створення численних «неформальних» організацій на теренах області – культурно-наукового товариства «Рух» в Івано-Франківську, «Відродження» в Калуші, «Поступу» в Коломиї, «Дзвону» в Рогатині. Мітинги, демонстрації, пікети, зустрічі творчої молоді, релігійні зібрання вірних УГКЦ відбувалися в різних містах краю, зокрема у Калуші, Коломиї, Долині, Надвірні, Галичі, Косові, Бурштині, Снятині, в самому Івано-Франківську фактично щотижня. Особливо активізувалось громадсько-політичне життя краю після проведеного в Києві 8–10 вересня 1989 р. Установчого з’їзду НРУ за перебудову, після якого делегати-«рухівці» почали створювати осередки НРУ в селах та містах.
Проте на Рожнятівщині компартійна влада не дозволяла проводити акції чи просто зустрічі з активістами Руху. Навіть коли в газеті «Нові горизонти» за 4 липня 1989 року було опубліковано «Звернення районної ради Товариства української мови імені Т. Шевченка до жителів району» про українську мову, його різко засудили на пленумі райкому КПУ. Як делегат з’їзду НРУ я виступив у вересні на засіданні ради Товариства української мови, щоб розповісти про рішення і звернення, прийняті на з’їзді, про підтримку перебудовних процесів в Україні, однак представник райкому партії різко розкритикував це рухівське зібрання, назвавши його неконструктивним і таким, що підриває радянську державність.
Офіційно вважають, що в Рожнятові перший багатолюдний мітинг, в якому взяли участь понад п’ять тисяч осіб, організований Товариством української мови та ініціативною групою НРУ за перебудову під гаслом «Від демократичних виборів до правової держави», відбувся 14 січня 1990-го. На мітингу дуже емоційно й патріотично виступив згаданий П. Січко з Долини, активісти калуського товариства «Відродження» Василь Івасюк та Марія Тужанська, відомі рожнятівці – Зеновій Васильків, Тадей Гродзіцький, Зорян Яремчук, Мар’ян Бардяк, Любомир Михайлів та інші. Про це написав 2012 року у своїй історико-краєзнавчій книжці «Рожнятів і околиці» письменник та журналіст, член НСПУ Любомир Михайлів.
Але про подію, яка сталася в Перегінську трьома місяцями раніше – 8 жовтня 1989-го, – є лише стаття доцента Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Степана Кобути «Масові несанкціоновані зібрання на Прикарпатті 1989 року як чинник демократизації суспільно-політичного життя регіону», що вийшла друком 2015 року. Як зазначає автор, «8 жовтня активістами Товариства «Рух» були організовані масові зібрання у кількох містах і селах Тисменицького і Галицького районів, в с. Угорниках біля Івано-Франківська та в Перегінську Рожнятівсього району. А перед тим у Калуші 6 жовтня активісти Товариства «Відродження» провели мітинг «Гласність без гласності», пікетуючи газету «Зоря Прикарпаття» та вимагаючи змінити редакційну політику».
Події в Перегінську починалися з вечора пам’яті місцевого поета-самоука Осипа Мошури в середній школі №1, який підготували і провели вчителі та учні за участі сина поета Аскольда та його рідних. Про майбутній вечір мене як дослідника творчості поета повідомили напередодні. Ще готуючи до друку статтю про О. Мошуру, я перечитав усі його щоденники, спілкувався з людьми, які його знали та пам’ятали. Завдяки зібраним матеріалам у мене склався інший образ поета. Тому в моїй статті Осип Мошура, що загинув у січні 1942 року від рук німецьких окупантів, постав як борець за самостійну Українську державу, як патріот краю, як націоналіст. На вечорі пам’яті вчителі та учні в традиційній на той час формі читали вірші поета про ліси, природу, лісорубів і їхню важку працю в горах. Після завершення вечора виступив і я, розповів про Осипа Мошуру як борця за самостійну вільну Україну, як активного просвітянина і патріота. Ще прочитав рядки його віршів «Великдень 1918 року» та «Дмитрова субота»…
Опісля ж разом з активістами Калуського товариства «Відродження» Романом Бугаєм, Василем Дністровичем та Валентином Дістряновим з синьо-жовтими прапорами рушили в колоні однодумців до центру селища – пам’ятника Т. Шевченку. Там ми виступили на вічі, яке тривало близько години, закликаючи перегінців не залишатися байдужими та організовуватися в осередки Руху. За цей час з району прибули одягнуті в цивільне міліціонери, кагебісти і декілька компартійних функціонерів. Підходило багато знайомих, попереджаючи, що нас мають арештувати, щойно ми виїдемо за межі селища. Так само через мого брата Ярослава мені передали, аби я в жодному разі не залишався ночувати в Перегінську, бо це небезпечно…
Сівши разом з калушанами в автобус, ми співали патріотичні пісні, розмахували у вікнах синьо-жовтими прапорами. Нас супроводжувало позаду кілька невідомих автомобілів. І лише в Рожнятові зупинили працівники міліції, прокуратури та інші люди в цивільному, які не хотіли представитись. Нас звинувачували в організації несанкціонованого мітингу в Перегінську, в тому, що ми порушили громадський порядок і вивісили «бандерівські прапори». Та після довгих дискусій і через те, що довкола нас зібрався ще один стихійний мітинг, відпустили, попередивши, що притягнуть до адміністративної відповідальності, хоча ніяких міліцейських протоколів не оформили. Тільки після цього ми змогли виїхати з Рожнятова.
Отже, можна вважати, що саме 8 жовтня 1989 року в Перегінську вперше на Рожнятівщині відбулося несанкціоноване багатолюдне віче біля пам’ятника Т. Шевченку із синьо-жовтими прапорами.
