30 серпня 2003 року у селищі Брошневі-Осаді на Рожнятівщині (сьогодні – Брошнів-Осадська територіальна громада) після десяти років будівництва відбулося освячення величного храму Святого Вознесіння Господнього УГКЦ. Сьогодні на церковному подвір’ї, облаштованому з любов’ю, зі смаком і по-ґаздівськи, праворуч від головного входу можна побачити три дерев’яні хрести. Вже мало хто й пам’ятає, а гості парафії чи молодь – і поготів не здогадуються, що 30 років тому на місці одного з них був церковний престол першої в історії селища невеличкої греко-католицької церковці, яку збудували тимчасово – на період спорудження нового храму – і яка понад десять років служила жителям селища духовним прихистком. А до того молебні світлої пам’яті о. Зеновій Божик – перший настоятель церкви і її будівничий – служив просто неба на невеличкому дощаному помості церковного двору, і допомагав священникові нині чинний паламар храму Святого Вознесіння Господнього УГКЦ селища Брошнева-Осади Петро Ковальчук.

Ось чому, на наш погляд, не зовсім коректно починати літопис парафії УГКЦ у Брошневі-Осаді з 2003 року – часу освячення нового цегляного величного храму, а доречніше – від 17 листопада 1991 року, дати освячення першої дерев’яної церковці. Кожна краєзнавча деталь дуже важлива ще й тому, що до будівництва тимчасової святині у Брошневі-Осаді ніколи не було жодного не тільки греко-католицького храму, а й православного. Ще понад пів століття тому діти бавилися на залишках порослого мохом фундаменту зруйнованого костелу, а дорослі навідувалися і досі навідуються до продуктового магазину, перелицьованого комуністичними богоборцями з колишньої божниці. Жителі ж Брошнева-Осади у неділю чи на християнські празники вимушені були добиратися спочатку до церков у сусідні села за кілька кілометрів – Брошнів чи Креховичі, а після закриття греко-католицьких храмів і переходу УГКЦ у підпілля – тільки до православної на той час церкви у Креховичах (сьогодні – греко-католицький храм).

Про першу тимчасову святиню у селищі лісівників є невеличка інформація у статті Юрія Погліда в першій книзі історико-публіцистичного альманаху про Брошнів-Осаду і околиці «Ти навік полонив серце моє..» 2006 року під редакцією тоді голови селищної ради Володимира Боровича (члени редколегії: Василь Марчук, Василь Твардовський, Федір Маринець та Андрій Кавин). Але ті відомості дуже скупі, неточні чи й перекручені. Та саме з тієї єдиної книжки про Брошнів-Осаду, від часу виходу якої у світ минуло вже 15 років, ми дізнаємося, наприклад, що хрест – класичний однораменний – виготовив для першої тимчасової греко-католицької церковці майстер Креховецький із сусіднього села Креховичів, доправив до Брошнева-Осади Іван Марущак, а встановили й освятили його 1991 року. Ініціатива спорудження тимчасової церковці на час будівництва головного величного храму, як повідомляється в альманасі, належить виконробові-проєктантові Йосипу Люкляну.

На знак вдячності і поваги його іменем брошнівчани назвали одну із вулиць селища Брошнева-Осади. Благословив будівництво тимчасової церковці о. Зеновій Божик. Церква була невеличка – з притвором та однією двоступеневою гранованою банею, облицьованою оцинкованою бляхою і увінчаною класичним однораменним металевим хрестом. Поруч звели просту двостовпову дзвіницю. За інформацією вже згадуваного П. Ковальчука, будівля була розрахована орієнтовно на три сотні парафіян. Дехто називає й більшу кількість – до п’ятсот.

Споруда в своїй основі була дерев’яна, а зовні обшита деревостружковими плитами – ДСП, які надав громаді лісокомбінат «Осмолода». Всередині церковне приміщення було обставлене образами і вбране у розмаїття вишиваних рушників. Престіл виготовили Микола Фреїв, Іван Сливканич, Василь Струнговський та Ілля Рабик. Іконостас та образи розписав місцевий художник Володимир Римик, який згодом створив і захресний образ Святого Вознесіння Господнього для новозбудованого храму. До будівництва дзвіниці доклали зусиль Павло Марканич, Степан Попович та Йосип Люклян, а дзвони доправили Ярослав Кушнір, Михайло Шикеринець та Степан Шутяк. Фарбувала церковцю всередині і зовні Галина Лаврик-Сенько. А С. Шутяк організував церковний хор і був його першим реґентом. Ще й досі збереглася металева арка над колишнім головним входом до першої церковці з написом «Храм Святого Вознесіння» з намальованими Володимиром Римиком на металі образами Ісуса і Богородиці і трьома невеличкими хрестами. Після зведення нової церкви тимчасову маленьку святиню, яка гідно виконала свою велику святу місію у селищі Брошневі-Осаді, передали одній із греко-католицьких громад Снятинщини.

Збудувати церкву – то для громади велика нагорода від Бога – і не кожне покоління має таку благословенну нагоду. А скільки брошнівчан не дочекалися... Перший парох церкви Святого Вознесіння Господнього УГКЦ селища Брошнева-Осади отець-митрат Зеновій Божик і значна частина згаданих, забутих чи невідомих церковних будівничих сьогодні вже у засвітах. Тож обов’язок сучасної громади – берегти пам’ять про їхню подвижницьку працю на славу Божу.

Та місцевий журналіст і краєзнавець Василь Твардовський – житель селища, який також брав активну участь у будівництві церкви у Брошневі-Осаді, переконаний, що цього замало. Церковний літопис як духовний оберіг громади, який починається зі спорудження першої у селищі греко-католицької святині, на його думку, необхідно не просто пам’ятати і берегти – пам’ять треба творити. Він наголошує, а я з ним погоджуюся, що зроблена добра справа завжди важливіша від того, що чи скільки про неї написано. 30 років по тому Василь зберіг у своїй пам’яті чимало цікавих спогадів про будівництво першої церкви у селищі, а в домашньому архіві – навіть три види невеличких пам’ятних образків, виготовлених церковним комітетом спеціально до дня освячення тимчасової церковці у Брошневі-Осаді 17 листопада 1991 року. Адже вважає, що всі жителі селища, а передовсім вірні греко-католицької парафії – від малого і до старого, зобов’язані знати цю дату і усвідомлювати вагомість означеної події не тільки для церковного літопису селища, а й ширше – для життєпису громади Брошнева-Осади.

– У альманасі про селище Брошнів-Осаду «Ти навік полонив серце моє...», до виходу якого я також причетний, є дуже мало інформації про будівництво тимчасової церковці, яку освятили 17 листопада 1991 року. Та й багато огріхів. Наприклад, як розуміти таку фактичну неточність, що 13 травня 1998-го було встановлено хрест на тимчасовій церковці? Це не зовсім технічна помилка, а фактична. Адже хрест встановили 13 травня 1991 р., а через три дні його освятив перший парох о. Зеновій Божик. Ось чому важлива кожна деталь.

Для того, аби будувати головну церкву в селищі, потрібно було мати для цього земельну ділянку. Я був тоді депутатом селищної ради і пригадую 1991-й, коли головою селищної ради був Мирослав Курташ. Саме тоді ініціативна група звернулася до селищної ради з проханням вибрати земельну ділянку для святині. Пропозиції були різні. Погодилися й одобрили місце між Будинком культури і загальноосвітньою школою. Поміж представників ініціативної групи першу скрипку найчастіше на той час відігравав світлої пам’яті Михайло Шикеринець.

За проєктування тимчасової церковці взявся селищний художник і дизайнер Йосип Люклян. В його оселі часто збиралися і радилися ініціатори будівництва і головної церкви, а вже відтак зверталися по допомогу до селищної ради. А її керівництво, своєю чергою, вже просило про допомогу підприємства, які допомагали і матеріалами, і робітниками. Допомагали і люди – працею та коштами. Першим дяком у церковці був Степан Шутяк, а першим паламарем прислуговував Ілля Рабик, відтак вже паламарювали Петро Пірус і Петро Ковальчук. Першу Архієрейську Літургію у новозбудованій тимчасовій церковці відслужив і освятив її владика Павло Василик.

Уже після того, як збудували величний цегляний храм, тимчасову церковцю розібрали і віддали на Снятинщину, а на місці церковного престолу встановили хрест. На той час головою був Юрій Поглід, а я був у церковному комітеті. Тож добре пам’ятаю, як той хрест встановлювали. Якось, вісім чи дев’ять років тому, мені спала думка, а чому б не виготовити таблицю, на якій написати, що цей хрест встановлено 17 листопада 1991 року на пам’ять про висвячення першої у Брошневі-Осаді греко-католицької церкви? Хай би знали люди. Так я намагався не тільки зробити власну офіру, а й закарбувати нашу історичну пам’ять про ті події у громаді. Отож за благословення отця-пароха Зеновія Божика і отця-сотрудника Володимира Майки (призначений на парафію 2004 року, а сьогодні – парох і декан Брошнів-Осадський УГКЦ) ми виготовили у граверній майстерні Калуша таблицю з нержавійної сталі, приблизно 30 на 40 сантиметрів і віддали її до церкви, але й досі її немає на хресті. Якось я знайшов її у капличці, забрав додому, обновив, а відтак знову приніс о. Володимирові Майці.

Я не прагну комусь завдати якихось прикростей чи когось образити. Не прикріплювали табличку до хреста упродовж років, не треба і тепер. Це їм на совісті буде. Чому так зробили – ніхто мені не пояснив. І цього року 17 листопада мало хто згадає про велику місію маленької святині у день 30-річчя її освячення. Прикро, адже за три десятиліття Незалежності України вже виросло нове покоління брошнівчан. Хто їм розповість про такі речі? Ось чому, на моє переконання, пам’ять потрібно творити завжди, усюди і повсякчас.