Перший заступник голови Івано-Франківської обласної ради, кандидат політичних наук Василь ГЛАДІЙ (ВО «Батьківщина») в інтерв’ю для газети «Галичина» наголосив, що визволення усіх окупованих територій, засудження злочинів і злочинців, які їх скоїли на нашій землі, входження України до складу Європейського Союзу – це важливі складові нашої перемоги, а без допомоги цивілізованих держав, які нині об’єдналися, неможливо було б протистояти російській агресії; пояснив, за яких умов Україна матиме економічний успіх після війни; зізнався, що йому найкомфортніше і водночас найважче працювати саме в місцевому самоврядуванні, та розповів про свою сім’ю.

– Пане Василю, нещодавно Ви відзначили своє 50-річчя, з чим щиро вітаю Вас від редакції «Галичини». Це, звісно, важлива дата у житті кожної людини, час підбиття підсумків. Як відомо, Вам вдалося чимало досягти: працювали і головою районної ради, і заступником голови облдержадміністрації, і першим заступником голови обласної ради, і народним депутатом України… На якій посаді Вам було найкомфортніше й чим зі зробленого найбільше пишаєтеся?

– Щиро дякую за привітання. Більшість моїх посад, у тому числі нинішня, виборні. Як депутат Снятинської районної ради трьох скликань представляв інтереси жителів свого рідного села Задубрівці. Як депутат Івано-Франківської обласної ради трьох скликань представляв і продовжую представляти інтереси виборців Снятинщини, а також був обраним як перший номер у списку партії «ВО «Батьківщина». Як депутат Верховної Ради сьомого скликання мав честь представляти в українському парламенті інтереси жителів Покуття і Гуцульщини, а саме: Снятинщини, Косівщини та Верховинщини.

Для мене представляти інтереси краян, мого рідного села, району, округу чи області є великою відповідальністю. У кожної людини свої потреби, у кожному селі, селищі чи місті свої проблеми. Як на мене, найкомфортніше і водночас найважче працювати саме в місцевому самоврядуванні. Бо це жива робота з людьми заради конкретного результату покращення їхнього життя, надання якісних послуг, розвитку територій. Зроблено багато добрих справ. Але найбільша радість – це коли бачиш результат спільної праці команди однодумців. На кожному етапі свої здобутки – від газифікації сіл, розвитку інфраструктури, освіти, медицини, культури, спорту тощо до розв’язання комплексних проблем гірських територій, розвитку Покутського регіону, посилення ролі та впровадження найкращих практик місцевого самоврядування.

– А чи вистачає часу у такій круговерті на спілкування з рідними? Розкажіть трохи про своїх дружину і дітей.

– Моя сім’я – це дружина Ольга, доньки Тетяна та Софія. Дружина працює в соціальній сфері. Тетяна за фахом юрист та менеджер, працює в приватному секторі. Софія студентка, навчається в Києві музичного мистецтва. Всі троє творчі особистості. Їхні захоплення – музика і поезія.

Якщо відверто, то раніше часу для спілкування з рідними не завжди вистачало. Але з віком усвідомив, що сім’ї та родині також потрібні мої увага та підтримка. Тому переосмислив деякі життєві цінності.

– Майже 30 років тому, далекого 1994-го, Ви розпочали роботу в місцевому самоврядуванні. Як оцінюєте на відстані часу зміни, що відбулися у цій царині?

– З обранням вектором зовнішньої інтеграції європейського напряму Україна розпочала складний, проте прогресивний шлях реформи системи влади, її децентралізації і розвитку місцевого самоврядування. Цей процес стартував у 2014 році з ухвалення Закону «Про добровільне об’єднання територіальних громад». І цей документ став поштовхом до реального процесу на базовому рівні, а саме: в територіальних громадах. Щодо районних та обласних рад, то навпаки – відбувається процес централізації влади. Якщо у 1994 році всенародно обирали як сільських, селищних, міських голів, так і голів районних і обласних рад, які одночасно очолювали районні та обласні виконавчі комітети з відповідними власними та делегованими повноваженнями, то пізніше відповідно до Конституції утворили районні та обласні державні адміністрації, які фактично виконують функції виконавчих комітетів цих рад. А районні та обласні ради делегують їм свої повноваження. Така ситуація зберігається й досі, що суперечить стандартам побудови демократичної держави та не відповідає потребам українського суспільства.

– Уже четвертий місяць в Україні триває російсько-українська війна. Якою бачите перспективу її завершення і встановлення стійкого миру?

– Думаю, сьогодні немає людини, яка зможе відповісти на це запитання однозначно, назвавши часові виміри. Для нас завершення війни – це перемога. Й Україна обов’язково переможе, бо це питання нашої державності, питання існування України. Але для цього необхідне визволення усіх окупованих територій, засудження злочинів і злочинців, які їх скоїли на нашій землі, входження країни до складу Європейського Союзу. Це є важливі складові нашої перемоги.

Як відомо, війни закінчуються дипломатією, але зміст домовленостей залежить від ситуації на полі бою. Погоджуюся з аналітиками, які вважають, що мирна угода з ворогом, який хоче знищити Українську державу й українську націю, неможлива. Але в історії відомі політико-правові рішення, як, наприклад, угода про припинення вогню, можливо інший документ, який після нашої перемоги гарантуватиме безпеку та територіальну цілісність України.

– Хоча наразі невідомо, коли закінчиться війна, все ж сьогодні уже чимало говорять про план післявоєнного відновлення України. Як, на Вашу думку, потрібно відновлювати та розвивати нашу країну після війни?

– Руйнування, яких зазнає Україна внаслідок повномасштабного вторгнення Росії, криза біженців – такого ще не бачила Європа з часів Другої світової війни. Нині експерти кажуть тільки про загальні засади, концепцію післявоєнної відбудови України. Більш конкретні кроки з відновлення будуть після нашої перемоги. Але всі єдині в одному – Україна має унікальну можливість модернізуватися й убезпечити себе в майбутньому.

Один із найважливіших пріоритетів для нас – продовжувати рух для вступу в Європейський Союз, а на нинішньому етапі – надання статусу кандидата на вступ до ЄС. Це буде стратегічне рішення, від якого залежатиме розвиток нашої країни після війни. Надання кандидатського статусу стане спільною перемогою як України, так і ЄС, а відмова стане фіаско не лише для нашої країни, а й для Європи і буде перемогою путіна.

Дуже важливим чинником відновлення нашої держави є саме міжнародна допомога – як окремих урядів, так і організацій та інституцій. На першому етапі для нас важлива саме гуманітарна допомога, щоб покрити першочергові потреби. Це медикаменти, пальне, їжа, відновлення житла або надання тимчасового, водопостачання, каналізація, логістика, тобто відновлення критичної інфраструктури. Уже на наступних етапах мова буде йти про повне відновлення і модернізацію всієї інфраструктури та розвиток економіки.

– Чи достатньо допомагає світ Україні у цій війні?

– Без допомоги цивілізованих держав, які об’єдналися, неможливо було б протистояти російській агресії. Ми це усвідомлюємо і дякуємо за це. Чи цієї допомоги достатньо? Звичайно, що ні. Наша влада наголошує, що потрібно більше зброї, більше санкцій проти росії, які нині ефективно працюють, допомоги коштами тощо. Ми вдячні за ту допомогу, яку отримуємо, проте просимо, щоб її було більше, бо реально потребуємо цього.

– За яких умов Україна матиме економічний успіх після війни?

– Важливою складовою економічного зростання є залучення інвестицій. На початковій стадії – це житло, інфраструктура, соціальні питання, зайнятість. Для того, щоб люди повернулися в Україну, потрібно розв’язати ці питання, а також забезпечити освітні, медичні послуги тощо.

Професійна кредитна політика для налагодження виробництва, зміни трудового законодавства для залучення фахівців, зняття експортних обмежень, розвиток торговельних відносин, найперше з країнами Європейського Союзу, – це та державна політика, що створює необхідні умови для старту відновлення економіки. Довготермінова перспектива – це нова модернізована економіка, нова якість життя українців. Для цього треба зробити багато, зокрема завершити інтеграцію законодавства, всіх інституцій до європейських стандартів, оновити, модернізувати інфраструктуру, а саме: дороги, залізниці, морські порти, аеропорти, енергетичну систему.

Тобто українська інфраструктура має стати частиною спільного європейського ринку. Гасло «Україна – це Європа», яке сьогодні лунає, має бути реальним не тільки географічно, а й щодо стандартів якості життя в Україні, як в ЄС. Європа повинна закінчуватися не на наших західних кордонах, а там, де закінчуються кордони на півночі чи на сході нашої держави.

Безумовно, економічний успіх – це прихід іноземних капіталу і технологій. Та інвестори мають отримати гарантії безпеки своїх інвестицій, щоб вкласти ресурси. А це питання подолання корупції, правового регулювання, судової реформи тощо. Попереду нас чекає багато роботи. Але Україна має реальний шанс на нову якість життя. І для нас дуже важливо не втратити його.