Я переконаний, що навіть не всі парафіяни монастирського храму Матері Божої Неустанної Помочі УГКЦ отців редемптористів на вул. Володимира Івасюка в Івано-Франківську знають про соціальні ініціативи, запроваджені в чернечій обителі завдяки старанням отця-ігумена Андрія Цікала. А після відвідин і ознайомлення з роботою майстерні для дітей з особливостями інтелектуального розвитку «Промінь Любові» я переконався, що коли постукати в двері чернечої обителі, вони відкриють не напускні, а справжні дивовижі.

Ця майстерня – одна з низки християнських спільнот, які провадять тут свою працю. Проте це невеличке згромадження дітей з різних куточків міста, без сумніву, дуже особливе, тому що об’єднує 12 осіб зі специфікою інтелектуального розвитку, генетичною патологією – синдромом Дауна, хронічним захворюванням мозку – ДЦП і т. ін. Загалом на парохії модерує роботу з такими дітьми о. Андрій, а відповідальною за щоденне (окрім суботи й неділі) спілкування з ними є Надія Дяченко – педагогиня за фахом, катехитка, музикантка і реґентка церковного хору.

– З цими дітьми я працюю віднедавна – влітку отець Андрій запропонував і благословив мене на таке служіння. Тож вчуся разом з ними. Ми називаємо себе асистентами, а керівником, на моє переконання, є тільки отець Андрій, – каже п. Надія. – Він є нашим порадником і скеровує всю роботу. Адже в нас, окрім майстерні, яку відремонтовано й обладнано за підтримки Фонду Генрі Ноуена – священника, богослова і письменника із Голландії, є чимало інших цікавих проєктів – «кав’ярня», «свічкарня» тощо. А також у планах – «їдальня». Було би неправильно дітей, з якими ми працюємо, називати дітьми з вадами розвитку, це діти з інтелектуальними порушеннями. Вік не має значення, тому що всі вони діти. Діяльність нашої майстерні є свого роду продовженням навчання у школах, які вони відвідують. Основне джерело фінансування нашої роботи – церква, пожертви благодійників, а батьки допомагають хіба з харчуванням. Бо родинам і без того важко – діти ж потребують постійного лікування. Тож ми організовуємо ярмарки, на яких реалізуємо ті вироби, які вони виготовляють власноруч, – пряники, кексики, подушечки, вишивки, малюнки, сувеніри, свічки тощо, а за отримані кошти маємо можливість провадити відпочинкові екскурсії. Але, звісно, бракує меценатів, волонтерів... Через особисті знайомства запрошуємо асистентів, майстрів із різних ремесел, щоб на дозвіллі вони поділилися з дітьми своїми навичками і навчили їх елементарного. А разом з дітьми – і мене.

Циніки... вважають довіру наївною, в турботі про ближнього вбачають надмірний романтизм, а у прощенні – сентиментальність. Вони сміються над почуттями ентузіазму та духовним запалом і зневажають харизматичну поведінку. Але, заперечуючи Божу радість, вони потрапляють у полон темряви, яка породжує ще густішу темряву. Люди, що пізнали радість Господню, не заперечують існування темряви, навпаки – вони обрали життя поза нею. Вони бачать світло в темряві і вірять, що навіть промінчик світла здатен розсіяти морок.

Генрі НОУЕН, голландський священник, богослов і письменник.

...Серед тих асистентів, які провадять працю зі спільнотою «Промінь Любові» – й Олександр Риндич. Він навчає підопічних виготовляти різнобарвні свічки:

– Наше завдання – прищепити дітям хоча б найпростіші навички самостійності. А ще майстерню відвідують діти, які вже закінчили школу і не мають живого спілкування й заняття. Ми вчимося виготовляти свічки. Більшість операцій я виконую самотужки, а деякі – як от зав’язування ґноту – діти. Комусь вдається важче, а комусь легше.

...Мені було досить і двох годин, щоб зрозуміти: щоденна праця з дітьми, які мають особливості інтелектуального розвитку, дуже важка, і якщо її не любити, вона може бути рутинною ношею. День (окрім суботи та неділі) у спільноті починається о 9-й годині – молитвою, духовним читанням, підготовкою до роботи і руханкою. Від 10 год. 30 хв. до 11 год. – катехизація. Різноманітна праця і підготовка обіду тривають півтори години. Відтак – обід і прогулянка, обговорення зробленого. А насамкінець – після 15 год. – всі діти разом з асистентом творять так зване «енергетичне коло», спільно моляться, взявшись за руки.

...У роботі асистента з такими дітьми важливе, на мій погляд, все: знання особливостей кожного, емоційний настрій дітей і тон комунікації, постійна увага до атмосфери в колективі й до кожної дитини, самоконтроль за словами і діями, чітке планування дня. Я був свідком, як Надія Дяченко разом зі своїми «промінчиками Любові» працювала над наповненням холлофайбером – спеціальним синтетичним волокном, порожнім усередині і скрученим спіраллю, унікальних подушечок-забавок. Ця робота лише виглядає простою і легкою, а для дітей набуття навичок у кожному русі – то великі і праця, і життєва потреба, яку я навіть означив би «невербальним спілкуванням» у суспільстві.

– У мого молодшого сина Андрія – синдром Дауна. Йому вже 21 рік. А «Промінь Любові» дає повну соціальну реабілітацію дитині. Андрій погано розмовляє. Щоранку, як прокидається, каже, що йде «у майстерню на церкву». Під час жорсткого карантину була велика біда, тому що син ніяк не міг зрозуміти, чому не може йти у майстерню. Адже він там постійно зайнятий і має різні справи. Вони з друзями щоразу виконують якусь роботу – чи то подушечки набивають, чи квіточки виготовляють, роблять свічки чи пряники розмальовують. А головно – у спільноті в Андрія багато друзів і спілкування. Син розуміє, що не самотній, має уподобання. А ще він прислуговує під час недільних богослужінь у монастирському храмі Матері Божої Неустанної Помочі УГКЦ. Він дуже цього хотів, а настоятель отець Андрій його мрію здійснив – дав таку можливість. Розумієте, мій син почувається потрібним і ставиться до своїх обов’язків дуже відповідально. Служіння в церкві для нього надзвичайно важливе. Андрій молиться, знає, що є Бог, і що він є улюбленою дитиною Бога. Для мене як матері не має значення, як називати мою дитину – з вадами чи особливостями розвитку, особливою чи «сонячною дитиною». Але я щиро зізнаюся, що від таких «сонячних дітей» інколи можна і «сонячний удар» дістати.