Ще в першій половині квітня з’явилася інформація, що шість районів в Україні, у тому числі Косівський та Верховинський на Івано-Франківщині, не відповідають європейській системі NUTS (фр. nomenclature des units territoriales statistiques, що в перекладі на українську означає «номенклатура територіальних одиниць для статистики» – так у Європейському Cоюзі йменують стандарт територіального поділу країн ЄС. – Ред.).
Річ у тім, що згідно з NUTS на теренах таких адміністративно-територіальних одиниць має проживати не менш як 150 тисяч жителів. А в названих районах замешкує значно менше осіб. Отже, щоб отримувати фінансування після вступу України до Євросоюзу, вони потребуватимуть укрупнення…
Зрештою, як розповів голова підкомітету з питань адміністративно-територіального устрою Верховної Ради Віталій Безгін, Європейське співтовариство однією з умов входження до ЄС і висуває вимогу щодо вдосконалення адміністративного поділу України, й це стосується зокрема наших «мікрорайонів».
Скажімо, на Верховинщині проживає лише 30 тис. осіб. Але тут діють усі підрозділи виконавчої влади районного рівня, укомплектовані належними штатами працівників, розрахованими на 150 тис. жителів. А це створює додаткове навантаження на Державний бюджет навіть у мирний час, тоді як у воєнний період і поготів. Єдиний вихід: об’єднати Верховинщину з Косівщиною, де проживає 86 тис. осіб, в один район, як це, до речі, й було до 70-х років минулого століття. І в підсумку одержимо майже той європейський стандарт, що цілком прийнятно для гірських умов.
Що ж до інших «нестандартних» районів в Україні, то, наприклад, на Закарпатті Тячівський (185 тис. жителів) міг би «поділитися» з Рахівським (83) тими своїми громадами, які сусідять із ним, на Буковині Чернівецький (656) – з Вижницьким (91), на Чернігівщині Чернігівський (460) і Ніжинський (229) – з Корюківським (92), а Шосткинський (189) і Конотопський (204) на Сумщині – з Новгород-Сіверським (66) Чернігівської області.
Втім, на Прикарпатті маємо й перекоси в інший бік. Візьмімо, наприклад, Івано-Франківський район. Він налічує 560 тисяч жителів. Водночас його територія величезна як для району. Скажімо, деякі села Рогатинської зони віддалені від нового райцентру на майже 100 км!
Погодьтеся, що для густонаселеної рівнинної місцевості – це занадто. Тим часом чому б не створити (відновити) район із центром у Рогатині? Адже це місто – п’ятипроменевий вузол автошляхів державного значення, двопроменевий вузол залізничного сполучення. Доцільно б об’єднати навколо нього поблизькі міста й містечка з прилеглими до них селами, скажімо, не лише Більшівцівську, Бурштинську, Букачівську громади Івано-Франківського району, а й, наприклад, Ходорів Стрийського району (який так само густонаселений – на його території проживає 328 тис. осіб), Нові Стрілища та Перемишляни Львівського (1,15 млн) і Бережани Тернопільського (567 тис.) районів із прилеглими громадами.
У підсумку новий Рогатинський район налічуватиме орієнтовно 162 тис. жителів. А якщо врахувати, що до чиновників у малих містах достукатись набагато легше, ніж у великих, то жителі згаданих громад відчутно виграють від такого вдосконалення адмінподілу в державі. З іншого боку, таке утворення зменшить тягар на органи влади в густонаселених районах (розраховані, нагадаємо, на 150 тис. осіб), які, проте, змушені нині обслуговувати території, на котрих проживає вдвоє-втроє, а то й увосьмеро більше жителів, як Івано-Франківського району, так і названих районів сусідніх областей.
Аналогічну вигоду відчують і жителі громад південно-західного «хвоста» Івано-Франківського району, якщо їх передати до сусіднього Надвірнянського (131 тис. жителів) району. А з громад південно-східного «хвоста» Івано-Франківського, а також східної частини Коломийського (280), південно-західної Чортківського (334) на Тернопіллі та північно-західної Чернівецького (656) нових районів варто сформувати (а точніше, відновити історичну традицію) район з адмінцентром у Городенці (аналогічний з Рогатином транспортний вузол). Його населення становитиме орієнтовно 209 тис. осіб.
Вважаю, що з тією самою метою – щоб уникати надто великої віддаленості сіл і містечок від районних органів влади, такий підхід варто застосовувати для формування кількох нових районів на базі інших відомих в Україні транспортних вузлів. Зокрема таких як Волочиськ – схід уже згаданих Тернопільського і Чортківського районів та захід Хмельницького (687 тис. жителів), який міг би ще й «поділитися» своїми східними громадами з сусіднім Хмільником, як і Житомирський (623 тис.) з ним же – південно-західними ТГ, а південно-східними – з Фастовом.
Такими ж новими адмінцентрами могли б стати й Олевськ: схід Рівненського (635) і Сарненського (213) районів, захід Коростенського (262) і Звягельського (до 2022-го – Новоград-Волинський район) (172); Тетіїв: схід Вінницького (657), південний захід Білоцерківського (444) та північний захід Уманського (258) районів; Переяслав: схід Броварського (240) й Бориспільського (204) та північ Черкаського (603) районів; Жовті Води: схід Кам’янського (440) й північ Криворізького (772) районів. Звісно, й попередні пропоновані мною міжрегіональні трансформації можна здійснити за умови, що на завершальному етапі децентралізації адміністративні межі областей (наголошую: межі, а не кордони, як часто чуємо останнім часом) перестануть вважати недоторканними, на кшталт «священних корів».
У Криму ж законодавець пропонує створити новий Курманський район (134), що мав би складатися з колишніх Первомайського й Красногвардійського районів. Вважаю таке утворення недоцільним, оскільки їхні райцентри розташовані на відстані 25-30 км від адмінцентрів чинних районів. Як на мене, їх слід приєднати до нових районів – відповідно до Перекопського (122) та Джанкойського (117).
У такому разі кількість нових районів у державі становитиме близько 140. А щоб не було плутанини у назвах «старий» чи «новий» район, адмінодиниці районного рівня необхідно йменувати інакше, на що, власне, й вказували експерти ЄС ще 2015 року. Я пропоную позначати їх так, як це вже було у нашій історії, – округ чи округа, і як є нині в багатьох країнах. Тобто територіальні громади буде об’єднано в територіальні округи.
До речі, у ЄС немає такої практики, як у нас, коли адмінодиниці вищого рівня (області) складаються, скажімо, лише з трьох адмінодиниць середнього (райони). Наприклад, у Польщі немає воєводства, в якому було б лише три повіти. Такі області, як і у разі з «дрібними» районами, – додатковий тягар для Держбюджету. Отже, замість 25 областей з населенням від мільйона (й навіть менше) і до п’яти мільйонів осіб пропоную створити 14 країв (разом з АРК) з населенням у середньому 2-4 млн (назва «край» поширена у західних слов’ян) і двох округів з особливим статусом: столичний (Київ) і військово-морський (Севастополь). Кожен з країв складатиметься у середньому із 8-12 округів.
Крайовими центрами (на відміну від окружних) мають бути невеликі міста (бажано – історичні) за принципом: «політику – якнайдалі від бізнесу», прикладом такого слугують США. Це такі міста, як Острог (Волинський край, куди мали б увійти Волинська та Рівненська області, захід Житомирської, північ Тернопільської та Хмельницької областей), Галич (Галицько-Карпатський край: Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська області й Тернопілля, крім північної та східної частин), Хотин (Подільсько-Буковинський край: Чернівецька область, схід Тернопільської, Хмельницька, крім північних теренів, та Вінницька, крім східної частини), Васильків (Києво-Житомирський край: Київщина, крім її південно-західної частини, Житомирщина, крім західної частини), Батурин (Чернігово-Сіверський край: Чернігівська та Сумська області), Христинівка (Уманський край: схід Вінницької, південь Київської, захід Черкаської, Кіровоградської, північ Одеської та Миколаївської областей), Чигирин (Наддніпрянський край: Черкащина, крім західної частини, Полтавська область та північний схід Кіровоградської), Мерефа (Слобожанський край: Харківська область та захід Луганської), Чорноморськ (Чорноморський край: південь Одеської області та Миколаївська й Херсонська області), Долинська (Інгулецький край: Кіровоградщина, крім заходу й північного сходу, північ Миколаївської й захід Дніпропетровської областей), Славгород (Дніпровсько-Запорізький край: Дніпропетровська область, окрім заходу, та Запорізька, крім півдня), Дебальцеве (Донецько-Луганський край: Донецька область, окрім півдня, та Луганська, крім заходу), Приазовське (Таврійсько-Приазовський край: схід Херсонської, південь Запорізької й Донецької областей), Бахчисарай (АР Крим).
Держави ЄС давно практикують таку інституцію, як агломерації, навколо великих міст, що складаються з невеликих муніципалітетів із власними бюджетами, але координують свій розвиток із центром. Тоді не буде таких правових колізій, як у недавній історії з однією «мікрогромадою» (5,8 тис. жителів) біля Івано-Франківська, 90 відсотків жителів якої щодня долають великий гак і затори дорогою на роботу в обласному центрі, але орган місцевого «самовередування», усупереч їхнім побажанням, 2019 року так і не дав згоди на проєктування нового мостового переходу через Бистрицю Солотвинську.
